За останній рік українцям довелося прочитати чимало важких новин, які могли перевернути життя з ніг на голову. Початок повномасштабної війни, окупація рідних регіонів, терор та знущання з мирних жителів, смерті рідних чи знайомих.
Цей список інформаційних потрясінь можна продовжувати ще довго. Та з часом багато людей помітили за собою, що не відчувають більше ні болю, ні емпатії, ні співчуття до історій, новин чи некрологів.
Якщо ти впізнаєш у цьому себе й картаєш за черствість, можливо, після пояснення психологині Євгенії Войтенко та психотерапевтки Ірини Юськової тобі стане простіше.
Експертки розповіли, чому співчуття зникає, смерть не відгукується болем та як відновити ресурс емпатії.
Більшість людської комунікації проходить на емоційному рівні, адже далеко не все можна висловити словами. Так, можливість розділити емоції іншої людини називають емпатією.
Здатність відчувати переживання іншої людини — це особливість нашого емоційного інтелекту. Коли людина пропускає через себе багато трагічних відчуттів, вона розширяє свій поріг чутливості.
— Саме через це стає дедалі складніше відчувати співчуття, жаль, емоційний біль, — пояснює Ірина Юськова. У такий спосіб психіка закривається від подразника та перестає відчувати.
Євгенія Войтович додала, що кожен і так перебуває у стані хронічного стресу, який призводить до емоційного вигорання. Тож психіка має зосередитися на власному стані, захисті від того, що приносить переживання й забирає ресурс.
Цей стан психологи називають втомою від співчуття, коли людина втрачає здатність реагувати на страждання чи біль інших.
А передує цьому стану накопичення емоцій, які варто випускати. Ірина каже, що не треба забороняти собі плакати, сумувати, злитися чи ненавидіти, — усе це зовсім не ознака слабкості.
Хай як психіка не блокуватиме переживання та емпатію, у неї теж є ахілесова п’ята, тож деякі історії здатні пробити оборону й вивести на сильні емоції.
Сильна емоційна реакція виникатиме у тих людей, кому ця історія актуальна, релевантна й схожа з особистим досвідом, — каже Євгенія.
Також сильна емоційна реакція може бути тоді, коли людина плутає співчуття та переживання чужих історій у своїй уяві.
Наприклад, після подій в Ірпені та Бучі чимало людей уявляли себе на місці українців, які загинули від зброї окупантів. Тобто уявляли чуже горе на собі, ретранслювали переживання та біль на себе.
Натомість співчуття — це про підтримку, каже Юськова.
Ще один вразливий фактор, який впливає на силу емоційної реакції, — відстань. Нас частіше зачіпають за живе історії, які відбуваються якомога ближче до дому.
Це, як пояснює експертка, синдром смертних кілометрів. Через це усе, що відбувається далеко від нас: катаклізми, авіакатастрофи та інші надзвичайні ситуації у світі, не спричиняють таку хвилю співчуття.
Експерти розповіли, що смерті знайомих людей на фронті розподіляють на кілька категорій:
Це може здатися егоїстичним, але зазвичай за кожною смертю є горювання про нереалізовані потреби, стверджує психотерапевтка. Її колега додає, що відчуття горя сигналізує про емоційну прив’язаність.
Та горювати можна не лише за близькими. Ми можемо відчувати втрату й горе як до малознайомих людей, які загинули, так і щодо рідних місць, які зараз зруйновані.
Експертки поділилися дієвими методами, які допоможуть відновити ресурс співчуття. Та для цього треба зробити найважче — відпочити й не вимагати від себе емпатії.
Не забувай, що кожен має право як на свою емпатію, так і на байдужість. Не все, що відбувається у світі, ми можемо крізь себе пропустити.
Кожен має допомагати й працювати в міру власних сил та можливостей.
А зараз очевидно, що веселитися, кохати, радіти — це необхідність, тому дозволяй собі усе, що приносить радість.
Чому не варто “забивати” на себе та свої під час війни і як ти цим допоможеш наблизити перемогу, читай у матеріалі.
Не пропускай найцікавіше, підписуйся на наш Telegram-канал.