І знову глухий кут самокатування — що таке провина вцілілого та як допомогти собі в цьому стані

Багато хто з українців за останні місяці відчуває провину. Друге її “ім’я” у війну та при інших травматичних подіях — провина вцілілого. Здається, за останній час кожен в той чи іншій мірі відчував щось подібне.

І це не залежить від того, де людина знаходиться зараз — у безпеці чи на передовій. Чому так і звідки взагалі виникає почуття провини? Розповіла психотерапевтка, експертка Служби турботи про психічне здоров‘я БФ Право на захист Анна Могильник.

Що таке провина вцілілого

Почуття провини — це про перевищене сприйняття особистих меж і можливостей: своїх ресурсів, провини, відповідальності.

Наприклад, у людини є ситуація (у цьому випадку — активні воєнні дії) і є очікування від себе (як вона має впоратись із цим). Є якась сукупність поведінко-когнітивно-емоційних реакцій, на які людина розраховує, щоб протидіяти ситуації.

У мирному житті та в менш гострих ситуаціях це може спрацьовувати. Але коли ситуація не піддається контролю — ні. Війна — це хаос, який неможливо контролювати.

Дуже часто реальні можливості не збігаються з тим, на що людина може розраховувати. Вона не отримує той результат, на якій сподівалась і це породжує розчарування, сум.

Людина зазнає втрат: минулого життя, очікувань від нього і від себе, своїх мрій, в найгіршому випадку — близьких. Від цього зростає внутрішня напруга, яка породжує почуття провини.

“А от якби я…”   

Нашій психіці витримувати почуття провини набагато легше, ніж проживати втрату. Бо горювання — це велика робота, яка потребує значних ресурсів і часу. Тому досить часто почуття провини з’являється там, де біль проживання втрати стає дуже болісним. 

Психіка починає шукати компенсаторних механізмів — “що я мав/-ла би зробити, щоб виправити це?”. І якщо у своїй уяві людина могла б щось зробити в тій ситуації, то вона припускає, що може це зробити в майбутньому.

Так людина повертає собі ілюзію контролю і здатність впливати. Але це відбувається через провину.

І в цей момент варто поставити собі запитання:

• А як я можу повернути собі контроль не через провину?
• Що маю робити тепер з власними ресурсами, залишаючись у межах своєї відповідальності, щоб протидіяти ситуації?
• Чи дійсно було щось, що я зробив/-ла або ні, що призвело до цієї ситуації?

Відповіддю на останнє запитання може бути як “так, я зробив/-ла”, так і “ні, це було поза моїми можливостями”. 

Типи відчуття провини

Слід зауважити, що провина може бути двох типів:

1. Соціальна.
2. Токсична.

Соціальною (істинною) є провина, коли ми дійсно зробили щось, що призвело до будь-яких пошкоджень/порушень/руйнувань. І це добре, коли ми визнаємо це й можемо запропонувати компенсацію тому, кому була нанесена шкода. 

І тут можна або поміркувати над тим, як компенсувати втрати понесені моїми вчинками, або якщо виправити вже нічого не можна — поставитись з розумінням до себе в тій конкретній ситуації.

З вірою в те, що кожна людина робить максимум можливого із того, що може в певному контексті. Звісно, ми можемо зазнавати втрат через свої вибори. Це життя. Його неможливо прожити жодного разу не зробивши те, про що ми шкодуємо. Це неминуче.

Читати на тему

Поговоримо про (не)доречність під час війни? Чому варто позбутися цього стереотипу

Психологиня розповіла про маніпуляцію “недоречністю” під час війни.

Токсичною є провина, коли вона не збігається з реальністю та можливостями. Це коли людина в тій чи іншій ситуації не могла нічого вдіяти через брак ресурсів та можливостей, але все одно засуджує себе через це.

Тут людина потрапляє в “глухий кут” самокатування. Адже вона хоче щось змінити, але не може і страждає через це. 

Тут варто звернути увагу на те, наскільки твоє почуття провини належить до реальності:

• Перед ким ти відчуваєш провину?
• Наскільки ти відповідальна за причетних людей? Де завершується відповідальність інших і починається твоя?

Вправа кола впливу

Намалюй три кола один всередині одного. Всередині того, що є найбільшим, випиши те, на що ти сприяти взагалі не можеш.

У середньому колі — те, на що ти маєш лише певну частину впливу. Наприклад, ти йдеш до стоматолога. Твоя відповідальність — прийти до нього, коли в тебе щось болить, а ось якісне лікування — це вже відповідальність самого лікаря.

І в колі, який по центру, напиши те, на що впливаєш на 100%. Бажано саме в цьому написати не менше семи пунктів.

• Чи можеш ти взагалі нести відповідальність за інших людей (якщо вони повнолітні)? Наприклад, почалась злива. Чи можеш ти впливати на те, як довго буде йти злива? Навряд чи. Ти можеш щось змінити у своєму житті (взяти парасольку, вдягнути гумові чобітки тощо), щоб тобі було комфортно. Так і з вибором іншої людини.   
• Що насправді ти можеш зробити в тому контексті, де ти є? Не в ідеальній картині світу, а в реальній.
• Тоді яким насправді є рівень провини та твоєї участі?

Пам’ятай, у кожного наразі свій фронт. Тому просто роби те, що можеш з ресурсами, які маєш. 

Записатися на безкоштовну кризову консультацію або поговорити про батьківство можна тут.

Впоратись зі своїми емоціями допоможуть спеціалісти. Перша леді України Олена Зеленська запускає Національну програму психічного здоров’я. Читай про це детальніше.