Ми прожили вже майже три тижні під звуки сирен, вибухів та тиском великої дезінформації від окупанта.
Проте ми не зламалися і не збираємося цього робити. Нам було страшно, але страх дав нам сили боротися.
Інколи бувають емоційні хвилі від хорошого до поганого, але це цілком нормально.
Психолог Андрій Жельветро розповів, як змінюється наш стан під час війни по тижнях.
— Ми керувались інстинктами та емоціями. Ми відчували гострий страх смерті та дезорієнтацію. Тому ми хапали речі і тікали, хто куди міг. Ми не спали, не їли, худнули. Мали стисле дихання та панічні атаки, нас накривали сльози та біль через те, що ми бачили вбитих людей, дітей та руйнування країни.
Висновки першого тижня:
За словами психолога, ми відчували злість до ворога, гнівне ставлення до росіян та ненависть до їхнього президента.
А також відчували злість на своїх, бо хтось поїхав за кордон, а хтось неадекватно себе поводить там, де його прийняли.
— Маємо злість на себе, адже не знаємо, що робити та як бути корисним країні.
Ми відчуваємо розгубленість перед нашими дітьми, адже не знаємо, що їм казати. Ми відчуваємо глибокий страх через те, що можемо втратити звичне життя.
Тому наприкінці другого тижня маємо перші наслідки посттравматичного стресу.
Що дає другий тиждень:
Адаптація полягає в тому, що треба згадати те, що ти робиш найкраще, та докласти свою компетенцію у спільну справу — так ми допомагатимемо країні.
А ще ми замислюємось над цінностями, на яких базувалося наше життя.
Друзі, інакше просто бути не може! Ми сильні, ми єдині, ми переможемо!
Багатьох людей нині мучить провина за те, що вони вціліли й перебувають у безпечному місці. Цього треба позбуватися якомога швидше. Раніше ми розповідали про почуття провини вцілілого і чому його треба позбутися.