Коли ми у відносній безпеці й бачимо в новинній стрічці соцмереж історії людей, які перебувають у населених пунктах у зоні активних бойових дій, мимоволі закрадаються думки, чому вони там залишаються, чому ризикують життям, чому не тікають.
На кожне “чому” є свої причини та пояснення. Проте найбільшим “козирем” в ухваленні рішень є усвідомлення наслідків.
Психологиня гарячої лінії психологічної підтримки від благодійного фонду Запорука Ольга Карпенко розповіла, чи варто змушувати себе та близьких покинути небезпечну зону, а також до кого можна звернутися за допомогою.
Коли ми самі не можемо покинути потенційно небезпечну зону, хоча маємо можливість, що ж нас тримає? Питання ніби очевидне. Майно рухоме чи нерухоме, домашні улюбленці, близькі…
Що то за явища, люди чи речі, заради яких ми жертвуємо своєю фізичною безпекою? Чи страх покинути домівку більший, ніж потреба в безпеці? Те паралізуюче відчуття “не можу і все”, а причина завжди знайдеться.
Насправді залишитись, де ти є — це теж вибір. І цей вибір не є неправильним. Але за кожним зробленим вибором стоять наслідки.
Чи готовий(-а) ти до наслідків, які можуть спіткати, якщо ти залишишся там, де “гаряче”?
Це саме те основне питання, обдумування якого може найбільше спонукати тебе евакуюватись. Так трапилось, що внутрішній діалог із собою налагоджений не у всіх. У такому разі консультації з фахівцями, які тямлять у поведінкових аспектах та психологічних станах людини, будуть корисними.
Фото: Ольга Карпенко / Facebook
Інший бік проблеми, коли близькі тобі люди не наважуються виїхати, а ти їх переконуєш.
Буває, що ми занадто наполегливо переконуємо (маніпуляціями, ультиматумами, погрозами). Закономірно, це сприймається іншою людиною як тиск. І вона замість того, щоб прислухатися до тебе, починає захищатись.
Коли ти тиснеш на людину, то викликаєш у неї агресію. Відповідно, процес раціонального розмірковування блокується, а включається захист чи протест.
Для того щоб твої близькі до тебе дослухалися, достатньо наводити логічні аргументи. І якщо людина не враховує їх (а таке буває часто, особливо в стресі), то це наслідки відчуття страху, який негативно позначається на процесі критично мислити.
Треба озвучувати свою готовність бути поруч і готовність допомогти евакуюватися, коли людина на це наважиться. Тоді є шанс, що твої застереження будуть взяті до відома і близька людина таки погодиться покинути небезпечне місце.
Поради, описані вище, мають загальний характер. До кожної ситуації треба підходити індивідуально. Якщо відчуваєш емоційний дискомфорт та потребу поділитися своїми страхами й сумнівами, ти можеш скористатися послугами спеціалістів безкоштовних гарячих ліній психологічної допомоги.
Благодійний фонд Запорука запустив безкоштовну гарячу лінію психологічної підтримки для українців в умовах війни. Сьогодні важливо не залишатися наодинці зі своїми емоціями і страхами.
Фізична безпека — наша базова потреба. Але психологічна стабільність відіграє не меншу роль.
Фото: Unsplash
Звертатись можна з будь-якою проблемою, зокрема:
Команда з 20 кризових психологів надасть тобі якісну допомогу та збереже твою анонімність.
Українці, які вимушено емігрували, опинилися в умовах, де зовсім непросто жити тривалий час через сумніви, вагання, інші незручності. Читай, як квадрат Декарта допоможе тобі визначитись, чи варто повертатись додому.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!