Скільки б сезонів не минало, але ти все одно можеш згадати того самого “чудового Льошу” із шоу Холостячка. За час проекту глядачі все більше зачаровувались його особистістю, тим, як він вміє любити та як прагне створити свою власну сім’ю.
Проте Вікнам стала цікава інша сторона чоловіка, особисте життя якого хвилювало багатьох.
Олексій Тригубенко — український бізнесмен, власник таксопарку, що здає в оренду авто всесвітнім компаніям з пошуку таксі та водіям. Наразі автопарк налічує 138 машин.
Олексій розповів, як розпочинав будувати власний бізнес, як обирає людей у свою команду та якими принципами керується в роботі.
Бізнес -— це завжди авантюра. Проте не всім обов’язково потрібно займатися бізнесом. Люди досягають успіхів, коли працюють найманим працівником. Не обов’язково йти в бізнес.
Існує безліч історій, як всесвітньо відомі компанії розпочинали працювати у гаражі. Звідки ви розпочали будувати свій бізнес?
Як і всі бізнеси, ми починали з гаражів. У мого друга було дві машини, такі вже старенькі, і він їх здавав в оренду. Саме заходила одна велика компанія для пошуку та виклику таксі на ринок України, тому ми вирішили спробувати працювати у цьому напрямі. Привели до ладу його машини й запустили їх в роботу. Дивились на показники.
Спочатку ми хотіли займатися вантажними перевезеннями, але вирішили протестувати, як працює таксі. Проте коли ми побачили результати таксі-бізнесу, він нам став цікавішим. Ми зрозуміли, що у цій темі нам і варто розвиватись.
Ці дві машини, які по суті працювали в таксі, іноді ламалися, тому що вони були старенькі. Тому потім ми почали шукати гроші, позичали. Різними способами намагалися збільшити кількість машин. І так поступово розвивались як автопарк.
Як і всі роблять, мені здається. Люди щось починають, бачать, що це працює, і потім починають шукати ресурси для того, щоб збільшити свою компанію.
Де ж тоді був ваш офіс?
Так вийшло, що в принципі офісу не було. Він і не потрібен для цього бізнесу, можна було якось вдома працювати. Ну а як інакше? Ти просто запускаєш машину, садиш водія, і все працює. Тобі не потрібен прям окремий офіс.
Проте я паралельно запускав ще один свій стартап. Це була логістика, доставка вантажів з Європи і Китаю. Там у мене вже був певний офіс, де ми з моїм партнером паралельно займалися ще й таксі.
Логістика у мене вже через рік закрилась, тому що я пішов у касовий розрив. Ця компанія була у мене в мінусі, тому я й вирішив її закрити та змістити свій фокус і увагу на розвиток в таксі-бізнесі, що приносив прибутки.
Коли ви починали, було якесь певне бачення того, яким має бути ваш бізнес?
Коли ми почали і зрозуміли, що будемо у цій справі розвиватись, та дійшли до позначки у десять машин, то звичайно ж, я собі мріяв. Уявляв собі те, що хочу, але не знав, як цього досягти.
Пам’ятаю, як їдемо ми в машині з партнером і я питаю: “Скільки ти хотів, щоб у нас було машин в парку?” Він каже: “Ну, не знаю, машин 20 було б круто”. А я йому: “А я хотів би, щоб було 100 машин”.
Посмотреть эту публикацию в Instagram Публикация от Алексей Тригубенко|Холостячка (@aleksey_trygubenko)
Публикация от Алексей Тригубенко|Холостячка (@aleksey_trygubenko)
Тоді мозок ще не розумів, як це зробити, але ця мета просто надихала нас, тому що вона була якась незрозуміла та неможлива на той момент.
Проте першим було завдання просто заробити грошей. Як і з будь-яким іншим бізнесом, який розпочинають.
Мені не подобається, коли люди, досягаючи результату, починають розповідати усілякі історії про місію. Ну, камон! Ми коли починаємо, то нам просто хочеться заробляти гроші. Зрозуміло, що ми хочемо робити корисне щось, але саме користь дорівнює грошам. І це логічно.
Ми постійно вигадували велосипед, а тут ось простий бізнес таксі, який приносить гроші.
Потім ми почали купувати трохи кращі машини, покращувати сервіс, старались у своїй сфері розвиватись.
Ви розпочинали свою справу разом із бізнес-партнером?
Я запускаю проекти з партнерами. Мені легко комунікувати з інвесторами та ділитись прибутком. Для мене гроші та матерія не так важливі, як взаємини з людьми. Тому мені, напевно, й дуже легко заводити партнерські стосунки.
У мене є основний партнер, з яким ми заснували свою компанію. А ще у мене в компанії є партнери — це ті люди, які купили машини й поставили мені в управління в нашій компанії. Ще є інвестори, які вклали свої гроші в нашу компанію та отримують з цього пасивний прибуток. Так-от таких людей у мене близько 100, з якими працює окремий відділ з підтримки партнерів.
Як ви набирали людей в команду для власної справи?
Поясню один момент. Найголовніше в бізнесі — не працювати з тими, хто такий самий, як ти, але має трохи менше знань. Тоді виходить, що в компанії усі ці люди однакові й у них всіх однакова компетенція.
Я навпаки набираю людей, які розумніші за мене та можуть мене всього навчити в команді. Для них я просто, як помічник. Ходжу питаю: “Чим тобі допомогти?” А вони мені відповідають: “Льошо, не чіпай нас, ми тут нову фінмодель робимо, новий фінансовий облік створюємо”. Я їм кажу: “Ну добре. Якщо будуть якісь питання, звертайтесь”. Вони мені: “Та все, йди. Не заважай”. Ось так має бути в команді.
За яким принципом ви обираєте людей у свою команду?
Я часто беру таких людей, як у книзі Джима Коллінза Від хорошого до величного, яка розповідає про те, які люди мають працювати в компанії. Тому я працюю за принципами, які описані там.
Це люди скромні, але при цьому працьовиті. Вони ніколи не вихваляються якимись своїми суперуспіхами, які вони круті й класні. Проте вони при цьому кайфують від того, чим займаються. Тихо працюють і при цьому роблять круті речі й люблять свою роботу. Ось таких людей, як описують у цій книзі, ми стараємось завжди брати собі в команду.
Кого б ви ліпше взяли до себе: лише професіонала чи, може, хотіли б “виростити” новачка до необхідного рівня?
Якщо обирати між повним новачком та суперпрофесіоналом, то я все одно оберу того, хто десь посередині, але має потенціал. Тому що спеціаліст без досвіду мені не потрібен, я на нього витрачатиму багато часу. Я ж не буду за ним бігати й говорити: “Слухай, зроби пост, зніми сторіз. А давай зробимо ось так”.
Працівник має бути самоорганізований та розуміти, що потрібно робити. Просто йому треба поставити чітке завдання і не потрібно над ним стояти та перевіряти, працює він чи ні. Ти поставив завдання — ти бачиш виконаний результат. Якщо людина не справляється, то все — вона некомпетентний спеціаліст.
Я не буду брати на роботу людину, за якою потрібно буде ходити і кожен раз говорити йому, що робити.
У нас, наприклад, всі люди в команді самоорганізовані й знають, чим їм займатись.
Навпаки, якщо взяти сильно крутого працівника. По-перше, йому буде у нас не цікаво. Тому що круті, наприклад, smm-менеджери вже створюють свої проекти. І це нормально.
Ви більше суворий чи все ж таки добрий керівник?
Взагалі, я думаю, завжди потрібно балансувати, у будь-яких ситуаціях. Я можу бути добрим, можу пожартувати, поспілкуватись зі співробітниками як з товаришами. Проте іноді можу просто ухвалити жорстке рішення і все — попрощатися з певною людиною в один день.
Мені іноді буває прикро, коли я можу бути довгий час добрим і прощати, але якщо я втрачаю до людини довіру, то вона не затримається надовго в компанії, а просто піде.
Тобто тут потрібен такий баланс між тим, як бути добрим, а іноді холоднокровним.
Виходить, людині для успіху завжди потрібно розвиватись?
У мене було так. Коли я став менеджером з продажів і працював у компанії з торгівлі овочами та фруктами, то у мене були суперкруті менеджери, у яких були хороші показники продажів. І я спати не міг ночами, тому що за кілька місяців мені було необхідно пройти такий курс з продажів та вийти на їхній рівень, щоб мене просто не звільнили.
У мене була така мотивація, щоб мене просто не вигнали з роботи, щоб я міг ще чомусь навчитись. Так я їх наздогнав у знаннях через три місяці.
Як позначився локдаун на вашому бізнесі? Що довелося змінювати?
Звичайно ж, на всі бізнеси вплинув локдаун. На якісь сфери краще, а на якісь — гірше.
Нам довелось повністю змінити підхід до продуктів. Коли був пік локдауну першого, люди не їздили на таксі, тому що їхати було нікуди і все було зачинено. Водії боялися виходити на роботу, оскільки, як і всі, боялись захворіти. Тому ми почали возити людей в офіси, а це трохи інша специфіка. Ми почали дивитись на ринок трохи ширше, наша компанія почала надавати більше продуктів та послуг для того, щоб втриматись.
Ми зробили трохи складну послугу і дозволили водіям самим обирати, де вони хочуть працювати, з якими службами таксі, які замовлення брати. Дали їм більше можливостей, для чого нам довелося багато попрацювати над своєю внутрішньою системою, щоб це все можна було адмініструвати. Однак завдяки тому, що ми це зробили, у людей з’явилося більше можливостей заробити.
Як змінилися ваші справи після проекту? Чи побільшало клієнтів?
Аудиторія на роботі у мене трохи інша, тому що більшість таксистів — чоловіки. Водії, які приходили на роботу, вони так само і йдуть завдяки тому, що ми робимо якісь для них цікаві умови та хороший сервіс.
Можна було б звичайно вигадати якийсь продукт для жіночої аудиторії й спробувати його продавати. Якісь там креми, б’юті-бокси.
Проте, по-перше, це був би не суперкрутий продукт, тому що я в цьому не розбираюсь і мені б довелося витратити не один рік, щоб його розробити. По-друге, я займаюся машинами, а тут різко щось вигадаю для аудиторії — і це буде не про мене.
Мені простіше залишатися самим собою. Тому я і далі займаюся своєю справою.
Більше стало людей, які почали цікавитись інвестиціями. Багато хто дізнався, що ми приймаємо вкладення в таксі, і почали намагатися в цьому розібратись. Деякі з них навіть стали клієнтами нашої компанії, тому що вони зрозуміли, як у нас все працює, і тепер довіряють нам.
А чим більше впізнаваності, тим більше довіри.
Більше стало відкритості з боку людей, які раніше в міру своєї публічності були закриті. Якщо ти стаєш теж хоч трохи більш публічним, то можеш прийти на конференцію та познайомитися з усіма спікерами, а раніше міг лише сидіти та слухати їх здалеку. Тобі легше достукатись до людини, яка тобі цікава.
Як ви вважаєте, у який спосіб можна визначити, чи буде ідея працювати? Як вберегтися від проблем?
Уявляєте собі, якби усе в житті було ідеально? Все б чудово складалося у всіх і ні в кого не було б проблем. Це було б чисто так нудно.
Іноді, коли я сиджу на нараді з операційним директором і слухаю, які ми молодці, то мені реально нудно. А мені не вистачає якогось такого стресу. Я люблю жити на межі. Робити щось круте і рухатися все далі й далі.
Мені завжди хочеться почуватись, як у стресовій ситуації. Коли не знаєш, як щось вирішити.
І найцікавіше, що я сам себе заганяю в такі ситуації. От я собі придумаю якусь ідею, а потім стресую, переймаюсь, думаю, як це зробити. Переробляю договори, за щось домовляюсь. Просто жесть якась.
А міг би жити собі спокійно, десь відпочивати. Але ні, я придумав собі якісь пригоди, от як зараз: у мене друзі їдуть у відпустку кудись відпочивати, а я собі таких пригод придумав перед Новим роком і тепер все розгрібаю. Але це ж так прекрасно!
Проте, якщо тобі цікаво, як роблять бізнес жінки, читай історію Ірини Горової про сексизм на шляху до побудови власної зіркової імперії.