Розіграти баталії та розхвилювати й так дестабілізовану ситуацію; запропонувати варіанти, які все одно призведуть до “одного” результату, й розділити суспільство на дві чи й навіть більше груп; нівелювати абсолютно всі перемоги та розірвати Україну, знищити її територію, людей та вікову історію.
Це не сюжет антиутопічної історії, а реальні цілі Російської Федерації зараз на війні в Україні. Останніми місяцями ситуація на фронті впливає на українців дещо по-іншому, аніж у лютому 2022: тоді, коли росіяни вже були на підступах до Києва, громадяни вільної країни обʼєдналися та дали гідну відсіч ворогу. І це попри те, що майбутнє було навіть більше, аніж просто затуманеним.
Тепер, коли допомоги та підтримки в України значно більше, громадяни ж легко піддаються панічним настроям. Так, останніми місяцями серед українців все гучніше лунають розмови про мирні переговори з Росією та їхній якнайшвидший початок.
Особливо градус напруги збільшився у день терористичної атаки РФ на дитячу лікарню Охматдит в центрі Києва. Тоді чимало українських інфлюенсерів поширили підозріло подібні наративи про необхідність негайно припиняти війну та йти за стіл переговорів, аби не страждали люди.
Варто зауважити: бажання українців завершити війну є очевидним та логічним, однак самих лише домовленостей з Росією не буде, і ніколи насправді не було достатньо. Про це свідчить історія українсько-російських відносин.
Вікна-новини вирішили нагадати, чим саме для України закінчувалися всі переговори та мирні домовленості з Росією. Розібратися в цьому нам допомогла історикиня, авторка, дослідниця кампанії Where Are Our People? PR Army Анастасія Саєнко.
Також ми поцікавилися у політолога Ярослава Телешуна, як взагалі встановлюється мир між країнами у стані війни, що може свідчити про наближення перемовин і коли такі угоди можна вважати вдалими для України.
Мирні переговори з Росією: історичні паралелі
Неможливо будувати майбутнє без знання минулого. Для країни у стані війни історичні уроки є життєвою необхідністю.
Та чи можна порівнювати історичні періоди України за часів УПА та теперішню, незалежну країну? Наскільки доцільно згадувати програш Чорновола та замислюватися над тим, що могло б статися, якби ситуація зіграла за іншим планом?
Локальна історія
Історикиня Анастасія Саєнко відповідає: звісно, нам хочеться шукати паралелі, особливо з періодом української революції 1917-1921 років, коли ми уже воювали проти більшовиків, а війська Муравйова ненадовго захопили Київ у 1918 році.
Та цього робити не варто, тому що існувала зовсім інша політична ситуація та геополітичний контекст.
Помилки варто враховувати, але не очікувати, що сценарій повториться, — наголошує експертка.
Ба більше: не варто очікувати й того, що Росія — ніколи такого не було, й от знову! — дотримається будь-яких угод. Адже, відверто, це не найсильніша сторона країни-агресорки.
— Росія неодноразово порушувала домовленості з Україною. Почати варто з Переяславської ради 1654, якою так часто маніпулює Росія. Для росіян Переяславська рада — сакральна угода, яка ніби-то означала добровільне й остаточне об’єднання України з Росією, приклад “історичної єдності” між українським і російським народами. Хоча на цій раді ніяких документів не було підписано.
Московське царство обмежувало автономію України, нав’язуючи свої закони, адміністративну структуру та посилюючи контроль над внутрішніми справами Гетьманщини аж до повної її ліквідації.
У XX столітті Росія порушила Брест-Литовський мирний договір 1918 року, спочатку визнавши офіційно незалежність Української Народної Республіки, а згодом — після поразки Німеччини та скасування миру, Радянська Росія відновила військові дії проти УНР.
Так, Росія порушила Будапештський меморандум 1994 року, коли анексувала Крим у 2014 році та розпочала військові дії на сході України. Цей меморандум передбачав гарантії територіальної цілісності та суверенітету України в обмін на її відмову від ядерної зброї, підписаний Росією, США та Великою Британією.
Угода про припинення вогню у рамках Мінських угод (2014-2015 роки) не була реалізована взагалі. Замість припинення вогню розпочалось повномасштабне вторгнення, — висновує історикиня.
Та чи означає це, що мирного рішення — не буде?
Чи можливо змусити РФ дотримуватися мирних угод — відповідь історикині
З одного боку — дійсно, багато з нас памʼятають, чим закінчувалися будь-які угоди з Росією у будь-якій її формі державності.
Та з іншого — як тоді завершувати війну на українських умовах з країною, чиї можливості на фронті досі переважають?
Історикиня Анастасія Саєнко пояснила: у сучасному постбіполярному світі неможливі перемовини без участі зовнішніх гравців. США, ЄС, ООН та інші міжнародні організації, відіграють роль посередників та гарантів, як у випадку з Будапештським меморандумом.
— Мирні переговори завжди можливі. Важливо розуміти, на чиїх умовах вони відбудуться. Путінський мир означає лише стягування військ і підготовку до війни. Ми це уже проходили після Мінських домовленостей. Щоб диктувати українські умови, потрібно мати значну перевагу на полі бою, — зазначає експертка.
Анастасія також додає, сьогодні ми творимо історію на полі бою, адже нинішні війна — безпрецедентна, найбільша з часів Другої світової.
— Варто уже зрозуміти, що Росія — агресор. Завжди була агресором стосовно сусідніх країн і завжди буде. З XVII століття росіяни безперервно воюють за знищення українців. Політика Росії — це репресії, депортації, розстріли та тотальне знищення.
Такі слова як “братні народи” варто забути назавжди. Це пропаганда, яка успішно працювала проти українців.
Варто памʼятати, хто наш справжній ворог, — висновує вона. На думку історикині, зараз ворога можна перемогти тільки силою. Однак для досягнення такого результату, українцям треба проробити багато роботи.
— Ми повинні бути згуртовані, працювати над розбудовою суспільства, реформами та нарощувати військові потужності. Це потрібно робити зараз. Не чекати, що життя повернеться до того, яким було до 2014 чи 2022.
Мені хотілось би, щоб кожен українець в тилу робив усе можливе задля перемоги, коли неможливе в цю секунду роблять на лінії фронту.
Ми не знаємо, що буде далі. Ніхто цього не знає. Чи буде продовження війни на виснаження, чи замороження війни. Та я вірю, що ми зробимо все можливе для перемоги, — зазначила Анастасія Саєнко.
Як встановлюється мир між країнами
Історичні уроки — це ґрунт, однак часи змінюються, й політична воля партнерів також впливає на ситуацію з переговорами.
Нині країни-партнери декларують: жодних розмов про Україну без України, а остаточне рішення про угоди буде за Україною.
Редакція vikna.tv розпитала у політолога Ярослава Телешуна про умови та процедури встановлення миру між країнами, що воюють, що може свідчити про вдалий час для встановлення миру на українських умовах та яка роль партнерів у процесі перемовин.
— Не існує єдиного алгоритму встановлення миру. Одні військові конфлікти завершуються перемогою однієї зі сторін конфлікту і поразкою іншої, другі — складними переговорами, де немає переможців або ж переможених, треті — коротким перемир’ям або ж замороженням військового конфлікту з його подальшою ескалацією.
Проте спільним для всіх військових конфліктів є те, що вони обов’язково, рано чи пізно, закінчуються миром.
Причинами завершення війни можуть бути абсолютно різні чинники: нездатність однієї зі сторін конфлікту продовжувати воювати через низку обставин, відсутність можливостей для усіх сторін тривалий час змінити статус-кво на полі бою, зовнішній тиск тощо.
Мирні переговори завжди можливі. Адже будь-яка війна завершується переговорами. Навіть капітуляція є своєрідними перемовинами, що передбачають припинення боротьби та здачу збройним силам опонента населених пунктів або ж територій.
Ключовим питанням будь-яких переговорів є їхня ціна.
Перемовини — це інструмент, який не є ані поганим, ані хорошим. А ось результат може суттєво різнитися, — розповів Ярослав Телешун.
Чи можливі мирні переговори зараз
Політолог також зазначає, що мирні переговори можливі й зараз: він наводить результати опитування Центру Разумкова, згідно з яким 44% українців готові до перемовин.
— Однак перемовини не за будь-яку ціну. Українці не готові торгувати своїм суверенітетом і територіальною цілісністю. Згідно з цим опитуванням, лише 9% респондентів готові визнати кордон по лінії фронту на момент укладання мирної угоди.
А 83% проти, аби ЗСУ були виведені поза адміністративні кордони Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей.
Водночас відповідно до результатів останнього опитування Левада-Центр, попри високий показник — орієнтовно 75% — схвалення війни росіянами, 71% виступають за максимально швидке завершення війни.
Такі контроверсійні настрої в російському суспільстві певною мірою свідчать про апатію і байдужість до мети й результатів агресії проти України.
З іншого боку, така апатичність дає можливість Кремлю закінчити війну в будь-який момент і майже за будь-яких умов. Ключовим є питання, наскільки чинний російський політичний режим зацікавлений в цьому.
Адже для Кремля війна — це не тільки санкції та інші виклики, а й можливість посилити свою владу та пролонгувати її, — висновує експерт.
Як досягти миру на українських умовах — відповідь політолога
З історичним контекстом цього питання ми вже ознайомилися, однак існує й інша частина — політична. На думку політолога, перед Україною зараз стоїть завдання не тільки перемогти у війні, а й перемогти у мирі.
— Як казав французький драматург Андрієн Декурсель, мир — це лише перепочинок між війнами.
Тому мир — це лише можливість для держави наростити свої м’язи напередодні наступної війни, якої б форми вона не набула.
Незалежно від того, коли, за яких умов, і як наступить мир в Україні, важливо, щоб Київ скористався цією перервою, щоб стати конкурентоспроможним на міжнародній арені і здатним захистити свій суверенітет та національні інтереси.
— Чи існують такі важелі, якими можна було б реально приборкати Росію, враховуючи постійне недотримання умов і війни, які повторюються?
— Універсальних інструментів унеможливлення конфліктів, зокрема і військово-політичних, немає. Якщо хтось думає інакше, то цим закладає умови для своєї поразки.
Людство після Першої cвітової війни вірило, що Ліга Націй зможе запобігти повторенню жахливого досвіду глобальної війни. Започаткувавши ООН в 1945 році, держави-переможці були переконані, що врахували всі прорахунки Ліги Націй. Однак війна, як найбільш деструктивна форма конфлікту, нікуди не зникла.
Чи можемо ми убезпечити себе від повтору російської агресії у майбутньому? Так, але для цього повинні бути виконані дві умови:
- Україна має трансформуватися і стати конкурентоздатною державою на міжнародній мапі світу, конфлікт з якою буде вкрай дорогим для агресора;
- Росія має трансформуватися. Імперіалістична Росія не здатна за своєю суттю бути у мирі з сусідами. Мир для імперіалістичної держави — це вирок.
Ми, українці, не здатні або обмежено здатні впливати на другу умову, але ми зобов’язані досягти першої заради тих, хто вже віддав своє життя і заради життя майбутніх поколінь українців, — зазначає політолог.
Яка роль посередників у переговорах між Україною та РФ
24 липня 2024 року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба з робочим візитом приїхав до Китаю. Цей візит відбувся вперше за останні вісім років і мав на меті довести Китаю основні сигнали про готовність України вести переговорний процес з російською стороною на певному етапі, коли Росія буде готова вести переговори доброчесно.
Однак Кулеба наголосив, що поки Росія не виявляє такої готовності.
— Ймовірно, цей візит є спробою знайти точки дотику для подальшого діалогу задля встановлення миру в Україні. Пан міністр і не приховував, що ключовою ціллю його візиту було уникнути конкуренції мирних планів і залучити Китай до наступного раунду Саміту миру.
Чи вдалося це? З огляду на риторику Дмитра Кулеби та його китайського колеги Ван Ї після завершення тригодиних перемовин — ймовірніше ні. Кожна сторона почула те, що хотіла почути. А тому марним є сподівання, що ця зустріч зробила прорив у питання залучення Китаю до встановлення миру.
Ймовірніше, і Україна, і Китай залишилися на своїх позиціях. Однак сам візити є гарним знаком.
Адже це перший візит українського високопосадовця в Китай з моменту повномасштабного російського вторгнення в Україну. Було б помилковим вважати, що одна зустріч могла би кардинально змінити позиції сторін, — виснував Ярослав Телешун.
Хто може бути посередником у переговорах між Україною та РФ
— Наразі, на мою думку, жодна держава з огляду на контроверсійність позицій України та Росії і наявності ядерної зброї у останньої, самотужки не змогла б (або не захотіла) відіграти роль посередника. Адже роль посередника зобовʼязує брати на себе серйозні завдання, яких намагаються уникнути всі потенційні актори.
Наразі в американському експертному середовищі є чотири ключових підходи, щодо врегулювання військового конфлікту і гарантування безпеки Україні.
- Вступ України в НАТО і діалог НАТО-Росія.
- Роль ЄС і Франції та Сполученого Королівства як ядерних держав у врегулюванні військово-політичного конфлікту та їхні гарантії у забезпеченні суверенітету України.
- Гарантії безпеки України зі сторони США.
- Комбіноване поєднання попередніх підходів.
За словами політолога, міжнародні партнери можуть також допомогти визначити, що є справедливим миром, адже наразі тлумачення цього визначення є довільним і виходить із національних інтересів кожного з акторів.
— Партнери України можуть взяти на себе зобов’язання щодо територіальної цілісності та суверенітету України. Також — гарантії безпеки для України в майбутньому й зобовʼязатися підтримувати Україну в її відновленні від наслідків війни.
— Яка роль Близького Сходу в цих подіях?
— Близькій Схід — це вкрай різноманітні інтереси, які є не менш суперечливими аніж українсько-російські, а подекуди і значно більш контроверсійними. Так, ОАЕ допомагає з обміном військовополонених, Катар з повернення викрадених українських дітей тощо.
Але тогоріч Катар вів перемовини з Росією та Туреччиною щодо зернової угоди в обхід України. А ОАЕ є “тихою гаванню” для російського капіталу після 24 лютого 2022 року. Туреччина, яка виступає системно за територіальну цілісність України ще з 2014 року, в 2023 втричі наростила свій експорт товарів подвійного призначення в Росію, — зазначає політичний експерт.
За його словами, нинішня війна у центрі Європі є інструментом зміни існуючого статусу-кво у Східному регіоні на власну користь. Чи вдасться їм зберігати баланс, з огляду на й так непросту ситуацію в регіоні, є іншим питанням.
Він вважає, що багато країн Близького Сходу хотіли б стати посередниками у переговорах, однак не всі на це наважаться.
Адже дуже легко перетворитися з переможця-миротворця, на переможеного-аутсайдера, — висновує Телешун.
Коли буде вдалий час для переговорів
На думку політичного експерта, переговори завжди є ризиком, і Україна не може його уникнути. Однак, ми точно здатні його мінімізувати для себе.
Для цього треба не лише міць на полі бою, а й посилення воєнної економіки, ефективна система публічного управління та підтримка партнерів.
— Наразі Київ перебуває в дещо слабкшій позиції, ніж рік тому: невдача з контрнаступом, успіхи правопопулістів в Європі, вибори в США, загострення ситуації на Близькому Сході тощо.
Більше того, вищезгаданий візит пана Кулеби, за багатьма оцінками китайських аналітиків, сприймався офіційним Пекіном як знак послаблення позицій Києва на світовій арені. Візит розглядався офіційними особами Китаю, як спроба знайти інших партнерів у розбудові миру, в той час як країни Заходу сконцентровані на власних внутрішніх проблемах і послабили підтримку України.
Чи це найкращий час для переговорів? Точно ні. Однак ми не можемо бути впевнені за умови переговорів завтра.
На думку багатьох західних експертів, Україні варто було б розпочати переговорний процес одразу ж після деокупації Херсону та Харківської області. В той час, як українські позиції були значно сильнішими, аніж у агресора, — зазначив Ярослав Телешун.
— Як зрозуміти, що настав ідеальний час для переговорів?
— Свого часу відомий німецький соціолог Макс Вебер зазначав, що політик повинен володіти трьома ключовими характеристиками: відповідальністю, пристрастю та окоміром. Власне, цей окомір і дозволяє зрозуміти, чи настав момент для тих чи інших дій, чи ні.
Якщо ж говоримо про практичну складову, то переговори повинні бути результатом системної роботи ЗСУ, дипломатичного корпусу, експертного середовища.
Ідеального моменту для перемовин не чекають, його створюють.
Особливо, якщо йдеться про такі важливі питання як суверенітет та територіальна цілісність країни. В ідеалі переговори повинні розпочатися на піку успіхів України. В іншому випадку, існують суттєві ризики для нашої країни.
Як казав Джон Кеннеді: ніколи не можна вести переговори з почуттям страху, адже ціна перемовин тоді може стати вкрай високою, — висновує політолог.
Мирні переговори стають реальністю: а що тоді?
Для деякої частини суспільства бажаною та кінцевою точкою стають саме мирні переговори. Однак, припускаємо, що стіл уже стоїть й за нього сіли дипломати. А що далі?
Куди повинна рухатися держава після цього? Які виклики постають перед чинною владою у такому випадку?
Ярослав Телешун певен, що самі переговори вже є викликом для влади та суспільства, і він точно резонуватиме з усіма іншими суспільно-політичними процесами.
— Питання війни і миру, згідно всіх соціальних досліджень, є ключово проблемою для українців. А тому жоден не залишиться байдужим. Особливо гостро реагуватимуть на ці проблеми громадяни, що втратили у цій війні своїх близьких і малу батьківщину.
Пригадуючи крилатий вислів Карла фон Калузевіца, — війна є не що інше, як продовження державної політики іншими засобами.
Тож можемо дійти до висновку, що переговорний процес буде впливати на внутрішньополітичний порядок денний і навпаки. А тому буде лунати чимало різноманітних гасл, заяв, “зрад” та “перемог”. Безперечно це буде грати проти України і може сприяти подальшій деконсолідації українського суспільства, — припускає політолог.
Він також зазначає, що все це впливатиме й на ведення бойових дій: адже мирні переговори ще не означають автоматичного припинення вогню. Експерт також звертає увагу, що процес переговорів росіяни можуть використати як інструмент дестабілізації ситуації в Україні задля розвитку власного успіху на полі бою.
Саме тому владі країни варто не просто готуватися до цього, а виконувати системні роботи.
— Як позиція українського суспільства щодо мирних переговорів впливає на переговорний процес?
— Українське суспільство є тим суб’єктом, що формує запит щодо доцільності переговорного процесу, та щодо його змісту.
Наразі воно схиляється до думки щодо необхідності перемовин, однак є стійким у змістовній частині: Україна не може поступитися ані суверенітетом, ані територією. Цей запит власне і формує переговорну рамку для українського правлячого класу, що представляє нашу державу на міжнародній арені.
Важкі випробування останніх трьох років не змогли істотно змінити суспільну позицію.
Відступ від суспільної позиції може мати для вітчизняного істеблішменту суттєві політичні наслідки, — додає Телешун.
Наслідки мирних переговорів для України
Актуальним запитанням все ж залишається й те, які ж наслідки нас чекають після мирних переговорів. Стрічки соціальних мереж переповнені “прогнозами” та припущеннями експертів шикорого поля щодо майбутнього повоєнної країни.
Водночас Ярослав Телешун не бачить сенсу розглядати мирні переговори та їхні наслідки зараз. Адже їхній успіх залежить від умов, що диктуватиме Україна.
— Якщо ж Україна у переговорному процесі буде розглядати можливість замороження конфлікту, втрати власних територій, то ці переговори навряд чи будуть сприйняті українським суспільством як успішні. Членство в ЄС та НАТО, гарантії безпеки від трьох країн, як компенсаторний інструмент, навряд зможуть замінити українцям втрачених близьких та територій.
А тому є сенс говорити не про сценарії переговорів, які є формою, а власне про їхній зміст, що є суттю.
Зміст же переговорів залежить від успішності України у власній внутрішній політиці та від зовнішніх здобутків і перемог, — виснував експерт.
Нині ж триває військова операція у Курській області — що про це кажуть самі жителі та як вони вчаться ховатися від вибухів, читай в іншому нашому матеріалі.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!