Побратими б’ються, і я до перемоги зброю не складу! Історія військового про бої, тяжкі поранення та повернення до служби

Андрій Гуцалюк з дружиною до початку повномасштабного вторгнення був у Нідерландах. Почувши новину про великий російський наступ, без вагань вирішили повернутися в Україну. 

Чоловік воював у складі десятої окремої гірсько-штурмової бригади. Він був кулеметником, потім розвідником-кулеметником. Але згодом отримав тяжкі поранення поблизу Спірного Донецької області. 

Андрій вирішив не звільнятися зі служби, а продовжити її у небойовому підрозділі. Тож уже місяць як він  проходить службу в роті охорони Хмельницького районного ТЦК СП на посаді стрільця. Свою історію про бої він розповів для Армія.Inform. Військовий каже:

— Побратими б’ються, і я до перемоги зброю не складу. А як інакше? Війна ж триває! 

Перше бойове хрещення на Київщині

Після повернення з-за кордону Андрій відразу з вокзалу у рідному Хмельницькому вирушив до Центру територіального комплектування. Він проходив строкову службу в 95-й окремій аеромобільній бригаді, тому хотів приєднатися саме до неї. Але у ТЦК сказали, що доведеться чекати — немає рознарядки. Андрій не хотів чекати, тож приєднався до десятої гірсько-штурмової бригади Едельвейс.

За кілька тижнів військові пройшли навчання та бойове злагодження, після чого вирушили на північний захід Київщини.

Там пройшли перше бойове хрещення авіаційними ударами, обстрілами з танків, зі ствольної, реактивної артилерії, мінометів, — згадує чоловік.

Він розповідає, що завданням його роти було втримати три дороги, щоб ворог не пройшов. Його виконали достойно, ніхто не загинув, було лише кілька поранених.

За його словами, окупанти відступали, а за собою нищили усе живе, що бачили навколо — села, будинки, вбивали мирне населення. 

У кінці квітня чоловіка з побратимами вивели в Малин на Житомирщині для відновлення та злагодження. Каже: розумів, що далі буде Схід. У Малині Андрія перевели у взвод розвідки. Наголошує, що мали інтенсивну підготовку, тренувалися і вдень, і вночі.

Читати на тему

Став для сина супергероєм! Історія військового, що з протезом продовжує службу і хоче наближати перемогу

Розповідаємо історію військового, який вчиться жити та працювати з біонічним протезом.

Пекло Сєвєродонецька

Сєвєродонецька був однією з найгарячіших точок на в середині травня. Батальйон Андрія розмістився між Лисичанськом і Сіверськом. Звідти розвідвзвод виконував бойові завдання і туди ж повертався. Працювати доводилося переважно вночі.

— У Сєвєродонецьку було гаряче. Проводили дорозвідку можливих переправ через річку Сіверський Донець, шляхів підвозу провізії і боєкомплекту, евакуації поранених, працювали в інтересах не лише свого батальйону чи бригади, а й нацгвардійців і прикордонників, які боронили місто від кадирівців і вагнерівців, — ділиться військовий.

Розповідає, що тоді батальйон зазнав перших втрат. Одного разу, на початку червня, окупанти сильно обстріляли з артилерії, загинули комбат і командир першої роти.

Повернення додому і знову на фронт

Чоловік з теплом та сумом згадує, як йому вдалося на кілька днів приїхати додому. Йому дали завдання пригнати з Хмельницького позашляховик, який придбали для військових волонтери. Тож він вирішив влаштувати дружині та сину сюрприз.

— Уявіть, ще вчора там, у пеклі, а сьогодні тут — за тисячу з гаком кілометрів в обіймах дружини і дітей.

Досі як згадаю, так і сльози накочуються від тих пам’ятних і зворушливих хвилин щемливої зустрічі після місяців розлуки, — ділиться Андрій.

Не встиг чоловік повернутися з дому та розпакувати речі, як взводний повідомив, що є завдання. Треба провести дорозвідку однієї лісосмуги для можливого обладнання взводного опорного пункту біля села Спірне. 

Тож військові почали окупуватися. А наступного дня неподалік від них у яр заїхав ворожий танк. Але він дивився у протилежний бік.

— Хлопці з третьої роти, що займали найближчу до нас позицію, теж його помітили, не розгубились, і після двох перших влучних пострілів із гранатомета танк зупинився, потім почав задкувати. Хтось з воїнів закріпив успіх з ПТКР NLAW і танк загорівся, — розповідає військовий.

Каже, що окупанти відкрили люк, але закрили його після пострілу гранатомета. Тоді навіть вдалося взяти одного росіянина в полон, інші двоє змогли втекти.

Про сильний обстріл та поранення

Після ситуації з танком ворог почав сильно обстрілювати наших військових, щільно накривав мінометами та артилерією. Андрій згадує, що взводний відправився на командно-спостережний пункт роти, а він та ще два побратими тримали позицію. 

Міни і снаряди прилітали дедалі ближче і ми помітили в небі ворожий квадрокоптер, який корегував вогонь. За мить у наш окоп влетів снаряд.

Один загинув на місці, ми двоє дістали уламкові поранення. Мені прилетіло у праве плече під бронежилет і в кисть правої руки. Іншому побратиму уламки поранили обидві руки і ногу, — веде далі чоловік.

Бійців евакуював командир, поранених відвезли до медичного пункту батальйону. Потім командир повернувся за тілом загиблого побратима. 

Після поранення Андрій був у госпіталях Дружківки, Дніпра, Вінниці, Хмельницького. На фотографії шолома, яку показав Андрій, видно, як осколок від міни впився в лівий бік у районі скроні й майже пробив кевлар. Якби шолом був безвухий, типу FAST, то він міг би загинути.

Чоловік пройшов лікування та реабілітацію, але зараз його правий вказівний палець практично не функціонує. Андрія постійно турбує біль у правому плечі, часто трапляється запаморочення. Проте він залишається у строю і буде боронити Україну до перемоги.

За нашу свободу борються ще зовсім юні дівчата та хлопці. Раніше ми розповідали історію 21-річного бійця, який віддав свою молодість війні.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Фото: Андрій Агєєв / Армія.Inform та особистий архів Андрія Гуцалюка