Український актор театру і кіно Павло Текучев зіграв головну роль у художньому фільмі “Вічник”. Це історія про Андрія Ворона, 104-річного карпатського мудреця, що пройшов шлях від цілителя до воїна Карпатської України. Його ув’язнили до Сибіру, після чого він повернувся у рідне село, де став мольфаром.
Спеціально для Вікна-новини актор розповів про екстремальні умови в Карпатах, роботу в холодній гірській річці та складні емоційні сцени, а також про те, як роль допомогла йому доторкнутися до власного досвіду і зрозуміти цінність внутрішнього вогню та жертовності.
— Павле, як ви взагалі потрапили у проєкт “Вічник”?
Як це завжди буває в таких великих і крутих проєктах, це сталося буквально за 12 годин. Що я маю на увазі? Кастинг-директорка надіслала мені матеріал, сценарій та проби. У мене було декілька днів, щоб підготуватися. І ввечері, після восьмої чи дев’ятої, це було дуже пізно, ми зустрілися на проби, бо у мене були зйомки.
Не можу сказати, що все пройшло ідеально, але десь о дванадцятій годині мені вже дзвонять і кажуть: “Ти затверджений!”. Без подальших якихось етапів. І я, звичайно, був на сьомому небі від щастя. Це все сталося максимально швидко, але, як я розумію, так і мало відбутися, тому що наш режисер дуже швидко завжди приймає рішення і приймав.
І це було одне з них, за яке я йому дуже вдячний, як і за участь у цьому проєкті загалом. Ми потім з ним обговорювали цей момент. Він сказав, що подивився проби й навіть довго не розбирався — щось його зачепило в очах. І він одразу зробив вибір. Мені подобається такий підхід. Особливо, коли мене беруть на роль.
— Зйомки в Карпатах часто романтизують. А якою була реальність на майданчику, що вас найбільше здивувало або вибило з комфорту?
Це правда: зйомки на таких гарних локаціях, як високогір’я, а ми дійсно багато знімали на перевалі Німчич, що знаходиться за Вижницьким районом, а також у селі Дземброня Верховинського району, теж на достатньо великій висоті, з величезним краєвидом на гори, несуть на собі певні труднощі. Також ми знімали озеро Гірське Око в Чернівецькій області — дуже гарна локація. Було багато-багато красивих локацій саме в Карпатах.
І транспортування туди всієї знімальної групи, а також реквізиту, і побудова там майданчика — це дуже трудомісткий процес. Тому наші експедиції в Карпати відбувалися разів зо чотири, а то й більше, не беручи до уваги поїздки в Чернівці, виїзди за Київ та інші локації. У нас майже, крім двох-трьох сцен, не було жодних локацій, які можна було знайти всередині Києва.
Ці експедиції завжди були достатньо розтягнуті в часі. А чому їх було так багато? Тому що ми знімали в різні пори року. І в нас завжди був знімальний день, а наступний день — вихідний. Тому що група сильно стомлювалася від цих підйомів. Туди майже в жодне місце неможливо було заїхати великими, габаритними машинами, тому все довозили на джипах або інколи навіть носили вручну.
Наші хлопці — адміністратори та їхні помічники — тягали величезні генератори й всі освітлювальні прилади. І насправді коли я та інші актори закінчували свою зміну, люди ще по три, чотири, п’ять годин працювали. Але це все створювало таку атмосферу самобутності нашого кадру, що навпаки додавало бажання зробити щось ще якісніше і ще глибше.
Тому всі ці некомфортні умови, навпаки, сприяли пробудженню уяви, фантазії та творчого сплеску — для того, щоб витягнути максимум з цих надскладних умов. Було це відчуття, коли докладено дуже багато зусиль і хочеться перетворити їх на якісний результат.
А по-друге, всі мої тяжкі знімальні моменти — наприклад, сцени під водоспадами, в гірській річці, самотнього виживання в лісі — скажу відверто, пробуджували навпаки лише творчий інтерес. Тобто я жодного разу не відчував себе в якихось складних для себе умовах, де я маю фізично перебороти цю складність.
Мені це все було в задоволення і в насолоду. Тому що це величезний кайф і величезне щастя для актора — мати можливість попрацювати в таких умовах, настільки реалістичних.
— Який знімальний день запам’ятався як найважчий?
Це був день зйомок у річці Чорний Черемош. Тому що ми знімали ці сцени, мені здається, чи у вересні, чи в жовтні, якщо навіть не в листопаді. Я цілий знімальний день провів у річці, абсолютно повністю оголений, лише в одній білизні тілесного кольору. Тому що персонаж за історією перепливає її без одягу, де він його потім і втрачає.
І це був дійсно, мабуть, чи не єдиний такий день, коли мені довелося пересилювати себе фізично, тому що річка була неймовірно холодна. Але, знову ж таки, завдячуючи команді, яка мене постійно відпоювала гарячим чаєм, садила зігріватися в теплу машину, розтирала, вдягала між дублями, я переніс цей день. А ввечері мене взагалі відправили у лазню, щоб я там як слід прогрівся. Але це був класний, незабутній досвід.
Я дуже вдячний також каскадерам, які допомагали. Вони проходили небезпечні ділянки річки й перевіряли, чи немає гострого каміння, перед тим, як я плив по порогах, тому що можна було сильно порізатися і травмуватися.
Деякі пороги були настільки небезпечними, що одну зі сцен навіть виконував каскадер — на мотузці, на прив’язці, пропливав його сам. І цей кадр є у фільмі. Тому я дуже сильно завдячую Іллі Юрчишину, каскадеру, який був моїм дублером у той момент. І ще хочу додати, що це неймовірно тяжка, але цікава робота.
— Є сцена, яка й досі не відпускає емоційно?
Так. Одна сцена — там, де мій герой знаходить свого ворога роздертим ведмедем у лісі. І стається так, ніби історія їхньої ворожнечі в цей момент припиняється. Але також він знаходить фотографію своєї коханої, яку в нього цей ворог вкрав.
І це був такий складний емоційний вузол, який ми довго вирішували, як пройти. Я пам’ятаю, що ми цю сцену знімали довго. І насправді навіть від згадки про неї й про те, як ми до неї готувалися, стає трошки моторошно. Тому що дуже багато обставин в один момент зійшлися. І прожиття цього моменту теж було достатньо емоційним.
— Ваш герой небагатослівний. Чи складно було передавати емоції без слів?
Я пам’ятаю, що коли мене фінально затвердили, ми робили зустріч із режисером. Я дуже сильно хвилювався, тому що розумів: зараз ми будемо домовлятися про якісь важливі моменти щодо способу існування героя в цьому фільмі й всіляких інших подробиць. І режисер мені тоді сказав, що для нього є три найголовніші чинники в цьому фільмі.
Це операторська робота, музичний супровід та гра головного героя, яка має відбуватися не в словах, а саме бути переданою через очі. Так, це дійсно було складно. Я достатньо серйозно підійшов до цього моменту і дуже багато готувався: вичитував сценарій, працював над романом, за мотивами якого був написаний кіносценарій. Також брав декілька уроків в акторського коуча — у нашої відомої майстрині Лесі Островської.
Хочу їй сильно подякувати за ту роботу, яку ми з нею зробили. Я максимально пустив в дію увесь свій арсенал для того, щоб підготуватися до цього процесу. Але в цьому є щось дуже сакральне і дуже магічне, коли ти маєш змогу доторкнутися до життя настільки глибокої людини та порушити теми, які її хвилювали. Це був неймовірно цікавий досвід.
— Яку частину цієї історії ви проживали не як актор, а як звичайна людина?
Я не знаю точно, тому що грань вже настільки стерлася між сприйняттям цього персонажа і сприйняттям особистим. Звичайно, воно все переплелося, поєдналося, тому що дійсно це та роль, у яку я мав змогу залучити багато свого особистого досвіду. Тобто це не було щось протилежне мені, де треба було від себе навпаки йти.
Але сцени війни й бою, які ми знімали під Києвом три дні, навіть чотири, далися дуже складно всій знімальній групі. Тому що знімати воєнні дії під час безпосередньої війни проти росії було дещо відповідальніше, ніж усе інше. Нас консультували стосовно боїв саме тих часів, стосовно зброї та автентичності всіх дій.
А також у фільмі присутні художні рішення — під час бою ми не показуємо противника. Це було зроблено навмисно для особливого відчуття цієї сцени. Акцент був на тому, щоб не показувати саме воєнні дії, а показувати напругу, яка існувала у бійців. Тому що це була не регулярна армія, а зібране військо з добровольців, що також дуже резонує з сьогоденням.
Переживання цих трьох знімальних днів у всієї групи було абсолютно іншим. І всі ставилися до цього максимально серйозно й відповідально. Тому можу сказати, що вся група проживала їх не з погляду акторства, а більше як люди, які хотіли максимально точно і правдиво передати події тих днів.
— Чи був момент, коли ви не розуміли дії свого героя? І чи це вас дратувало?
Так, попри те, що я знайшов багато спорідненості з цим персонажем, були моменти, які для мене спочатку були абсолютно незрозумілими і які було досить складно прийняти та знайти їм вирішення. А саме — я говорю про жертовність цього персонажа і готовність до самопожертви.
Це, звичайно, така християнська цінність, і вона вічна. Але в умовах сьогодення, коли ми ведемо боротьбу за своє існування, звичайно, про це дуже тяжко говорити. І дуже складно чітко відокремлювати самопожертву заради людей, яких ти любиш, і відсутність готовності жертвувати чимось або кимось у війні проти людей, які є загарбниками.
І дійсно, деякі вчинки мого персонажа викликали в мене певне обурення. І, звичайно, були знайдені якісь конкретні підходи до кожного такого випадку. Працювати над цими моментами було по-новому і для мене — вперше в житті. Чи дратувало мене це? Скажу відверто — так. Це було складно. Тому що ти наче сперечаєшся сам із собою.
— Що ви б хотіли, щоб глядачі запам’ятали з цього фільму?
Мабуть, те, що твій внутрішній вогонь, який веде тебе через всю дорогу твого життя, ти маєш його постійно підтримувати й оберігати від ненависті та злості. Завжди залишатися вірним собі та своїм ідеалам. А це інколи дуже тяжко зробити. Я думаю, що це основна думка, яку цей фільм може подарувати. І це, можливо, ще важливіше.
Інколи бувають моменти зневіри, коли ти не знаєш, куди далі рухатись. І є такі слова в цьому фільмі: навіть коли ти не знаєш, куди йти, і не бачиш нічого навколо — стань, простягни руку і йди за нею. І це вже буде твій шлях. Під час цього шляху ти обов’язково знайдеш призначення, для чого ти йдеш і що тобі треба робити далі. Для мене це дуже мотивувальний фрагмент цієї історії. Я його точно залишу з собою у житті.
А ще пропонуємо до прочитання ексклюзивне інтерв’ю режисера Сергія Сторожева, який зняв серіал ICTV “Служба 112”.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!