Артем Пивоваров — феномен сучасної української музичної традиції. Це людина, яка надихає.
Після десятихвилинної розмови з ним відчуваєш заряд любові до усього світу та дитячого ентузіазму, як після того новорічного ранку у п’ять років.
Співак розповів Вікнам про свої перші кроки у творчості, підтримку близьких та спогади з дитинства.
Як ви думаєте, чому деякі люди роблять добро саме на свята?
Думаю, тому що не у всіх є усвідомлення того, що ти маєш ділитися з людьми незалежно від пори року. Віддавати любов та енергію.
Проте я думаю, що це більше якесь ментальне відчуття єдності, яке приходить до нас усіх в момент сімейних великих святкувань.
У вас з дитинства звичка допомагати іншим?
Якщо говорити про благодійність, то ми завжди намагаємось підтримувати інших. Просто не хочу говорити про це голосно.
Коли ми під час туру приїжджаємо в якесь місто й у нас є час, то намагаємось відвідувати дитячі будинки. Вітаємо дітей зі святом або ж просто так без приводу приходимо до них. Привозимо якісь солодощі, подарунки, обмінюємось разом енергією та співаємо пісні. Плюс є ще ініціативи як від мене, так і з боку моєї команди, коли ми підтримуємо окремих людей.
Зараз дуже популярна теорія про п’ять мов любові. Як ви висловлюєте свої почуття до близьких?
Насамперед це, звичайно, ж ментальна підтримка, це розмови про все і про ніщо. Тому що іноді важливо просто поговорити з людиною на будь-які теми. Важливо, щоб у неї було усвідомлення, що вона в цьому житті не одна.
Ми всі боїмося залишитись одні.
І особливо творчі люди, тому я намагаюся виводити як себе, так і близьких із такого стану.
А далі вже все інше. Це також може бути прояв матеріальної підтримки. Або ж прояв почуттів і турботи у формі обіймів, поцілунків, проведення часу в екстремальних ситуаціях, чи просто бути поряд з людиною, незважаючи на її зміни настрою.
Це все є енергією, і якщо ми правильно розподіляємо її, то люди, які люблять нас, відчувають це у різних формах.
Як ви проявляли любов до близьких у дитинстві? Можливо, робили якісь подарунки?
Я щось малював постійно. З раннього дитинства, років з десяти, почав писати пісні, вигадував якісь образи.
Ми з моїми товаришами, які приходили до нас разом зі своїми сім’ями, вигадували якісь сценки, розігрували концерти, включали магнітофон та виступали для наших батьків. Це була виключно наша ініціатива.
У вас з того часу ще залишились якісь традиції?
Обов’язково ми підтримуємо зв’язок із моєю хрещеною мамою та з її сім’єю. Ми носимо кутю на Різдво.
Взагалі це та людина (хрещена — ред.), яка грає невід’ємну роль у моєму житті. Тому ми постійно з нею бачимось не лише на Новий рік, але й коли я просто приїжджаю до батьків.
Вона викладала у мене у школі та прищеплювала любов до української поезії та літератури загалом. І навіть зараз, коли у мене є свій проект під назвою Твої вірші, мої ноти, у якому ми запрошуємо різних артистів із різних жанрів, різних плеяд та культур, я раджуся з нею.
Пишу їй, надсилаю вірші, а вона пропонує мені якісь інші варіанти.
У вас з’явилось бажання писати ще тоді, у шкільні часи?
Я почав створювати пісні років у 10-11, а вже у 12 до мене прийшло усвідомлення, що хочеться писати їх різними мовами. У мене навіть є зошит, де записані мої перші вірші українською мовою.
Вони, звичайно ж, були абсолютно на іншому ментальному рівні. І зараз, якщо їх почитати, то можна багато та довго посміхатись. Але це саме та любов, яку прищеплювала мені моя хрещена.
Ви не боялись поділитися своїми віршами та піснями з іншими? Не боялись критики?
Я завжди був самодостатнім. І навіть якщо щось показував своїм родичам, а вони говорили про те, що я зробив щось не так, то це було дуже рідко.
Проте я не просив поради для того, щоб її почути. Це було лише риторичне питання, яке я завжди задавав.
Мені просто було потрібно, щоб мене почули.
У всьому іншому я зазвичай старався сам усе робити й не звертав увагу на критику.
Хто найбільше підтримував ваше бажання писати пісні?
Дідусь мене дуже підтримував у рішенні писати пісню в одному форматі,чи в іншому. Він дуже багато читав, і у нього було таке прискіпливе ставлення до моїх текстів.
Він говорив мені про те, що у мене там багато води та незрозумілих слів. І в принципі це те, що залишило відбиток у моїй душі.
І я досі намагаюся, крім концепції, яка є в моїх альбомах, протягом багатьох років дотримуватись певної формули написання, яка буде властива мені і за яку мені не буде соромно.
Зараз у мене є підтримка з боку слухачів, моєї команди та, звичайно ж, моїх близьких людей.
Якщо тобі хочеться, окрім танців ще чимось зайняти себе, поки слухаєш музику Артема Пивоварова, то гарною ідеєю може виявитись почитати якусь українську книгу. Можливо новий роман від Дари Корній? Читай ексклюзивне інтерв’ю письменниці про книгу Троян-зілля.