8 березня — радянське свято? Чи варто відмовитися від його святкування? А, може, варто перенести його на 25 лютого — День народження Лесі Українки? Цього тижня ми активно обговорюємо ці та інші питання в контексті Міжнародного дня боротьби за права жінок.
Сьогодні для Вікон ексклюзивно даємо фахові відповіді на цю тему разом з істориком Малої академії наук України Іллею Левченком.
— Найперше, треба розуміти контекст, в якому виник Міжнародний день боротьби за права жінок і за міжнародний мир. Останнє формулювання — це, до речі, повна назва цього дня.
Усе бере свій початок з подій кінця ХІХ століття, коли відбуваються резонансні суспільні зрушення у світовій історії: з’являється усвідомлення поняття “громадянин”, відбувається розвиток технологій і, звісно, змінюється сприйняття ролі жінки у вирі цього прогресу.
Емансипація жінок — рух так званих суфражисток у США — дала поштовх подіям початку ХХ століття. Тоді, у 1908 році, 15 тисяч американок у Нью-Йорку вийшли на вулиці з демонстрацією, вимагаючи скорочення робочого дня, збільшення заробітної платні та права голосувати на виборах.
Вже за два роки німецька соціал-демократка Клара Цеткін виступає на конференції в Копенгагені з пропозицією відзначати Міжнародний день боротьби за жіноче рівноправ’я та емансипацію саме 8 березня. Майже у двох десятках країн цю ідею підтримали.
Пізніше, у 1975 році, 8 березня офіційно закріпили як день святкування досягнень жінок у всіх сферах життя і протесту проти пережитків нерівноправ’я — так і започаткували традицію відзначати цей день.
Тобто, насамперед це ознаменувало початок зрушень, які є комплексом подій: протестів, переусвідомлення ролі жінки та її активної емансипації аж донині.
Чи можна це назвати святом? Можна — в контексті святкування досягнень жіноцтва, як і декларувала ООН. Ось це про Міжнародний день боротьби за права жінок.
— В Італії до нашого часу цього дня жінкам дарують гілочки мімози — ця традиція виникла після Другої світової. У Сполучених Штатах Америки увесь березень вважають місяцем історії жінок. Але головна спільна риса у відзначенні 8 березня в західних країнах — це все ж таки організація подій, присвячених гендерним питанням.
Історично це зумовлено тим, що рух профспілок як такий був більш розвиненим у західній Європі та США протягом усього ХХ століття. А, отже, 8 березня закріпилося там у коректному трактуванні.
Те, що СРСР звів сенс 8 березня до того, що ми раз на рік відзначаємо жінок за те, що вони в принципі є, — це дуже сумно. Від цього в сучасній Україні треба активно відмовлятися, бо нам це нав’язали.
А чому так сталося? Радянську жінку цінували як важливий робочий кадр. Не можна сказати, що її якось принижували у правовому полі чи в масовій культурі.
Проблема в іншому: режим комуністів не дозволяв цьому дню існувати як протестному вияву — будь-які демонстрації влада переслідувала. Тож маршів за права жінок у тогочасному СРСР ви б не побачили 8 березня. А далі вже спрацював плин часу: наступні покоління все менше знали, який насправді це день і яка його істинна сутність.
— У СРСР до всього цього спотворення призвела тогочасна “плакатна” культура — всі наративи в радянські часи так просували. Це були буквально плакати з фразами на кшталт “Вітання з комуністичним жіночим днем радянським жінкам та усім донькам соціалістичної Батьківщини!”
Наголошу: йшлося виключно про “жіночий день” — жодного слова про права жінок. Це, зокрема, і призвело до сумнозвісних святкувань у школах “дня дівчат”, від якого в Україні почали відмовлятися в останні роки.
Крім цього, у радянські часи щорічно в будинках культури чіпляли оголошення про концерти до 8 березня, тобто це позиціонували як привід для розваг. А привітання до цього дня стали частиною пропаганди, політичних лозунгів і промов партійних чиновників. Страшно згадати, що такі практики “святкування” були присутні в нашому суспільстві навіть на початку ХХІ століття!
Бували геть дивні ситуації, коли в деяких будинках культури вже незалежної України керівництво намагалося абсолютно безвідповідально поєднати 8 березня і день народження Тараса Шевченка — 9 березня. Вони просто брали й організовували заходи в один із цих днів у стилі “Лекція про Тараса Шевченка та жінок”. Повний абсурд!
Пізніше ми почали змінювати своє ставлення до 8 березня на зламі 2013–2014 років. Це стає все помітнішим. Принаймні серед істориків та активістів так точно. Вони ініціюють позитивні зрушення в бік переосмислення 8 березня.
— Думаю, гарно, що маємо день, визнаний міжнародною спільнотою і створений для особливого акцентування на проблемі гендерної нерівності у світі. І колеги-історики мене підтримують у цьому.
Відзначати 8 березня потрібно точно — хоча б тому, що це день, який єднає людей, які долучаються до демонстрацій і просвітницьких інформаційних кампаній за права жінок.
Все це важливо, ми не маємо переписувати історію та забувати про цей день. Варто забути про те, що це свято, коли ми нібито просто даруємо квіти жінкам раз на рік.
Даруйте квіти хоч щодня, однак передусім пам’ятайте, що місія Міжнародного дня боротьби за права жінок — це вибачте за тавтологію захист прав жінок.
— Питання не в перенесенні дати. Я проти перенесення: це не має сенсу та історичного підґрунтя. Те, що ми вкладаємо в поняття Міжнародного дня боротьби за права жінок, має бути саме 8 березня, як це задекларували в ООН.
Питання в тому, чи потрібно в Україні робити це державним святом узагалі. Ні, я вважаю. Для тих, хто хоче піти на демонстрацію, взяти участь в акції проти гендерної нерівності, не буде проблемою зробити це навіть у робочий день.
Тож резонно скасувати офіційний вихідний, а саму дату не чіпати. Коли ми до цього прийдемо? Сподіваюся, що незабаром. Але суспільству потрібен час, аби до кінця це переосмислити.
У 1977 році Генеральна Асамблея ООН закликала всі держави проголосити будь-який день року Міжнародним днем прав жінок і миру, відповідно до їхніх історичних і національних традицій. Читай, які країни святкують 8 березня.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!