“У всякого своя доля, і свій шлях широкий”, — писав Тарас Шевченко у поемі Сон. Ці рядки спадають мені на думку одразу, як тільки побачила відповіді героїні свого інтервʼю. Бо доки “хтось неситим оком за край світа зазирає”, щоб загарбати чужу країну, інші — мурують, будують власну фортецю.
У 2024 році Радмила Воловецька стикнулася з усвідомленням, що війна в Україні може затягнутися на дуже довгий період. Водночас з юності дівчина знала чимало про проблему розмінування, і розуміла: ці роботи будуть проводитися ще роки після перемоги.
Так Радмила перекваліфікувалася у саперку. А про труднощі та мотивацію розвиватися у цьому напрямку, а також хто може стати сапером, дівчина розповіла в ексклюзивному інтервʼю Вікнам.
Небезпечно! Міни!
— Я народилася і виросла в Донецькій області. Рідний Краматорськ був під окупацією у 2014 році, тож вже тоді я зіштовхнулася із явищем замінування території. Після деокупації люди знову почали пересуватися знайомими дорогами, стежками, це призвело до перших жертв серед цивільного населення від мінно-вибухових травм, — пригадує Радмила.
Вдома вони мали дачу посеред лісу, однак доки спеціалісти не провели розмінувальні роботи, доступу до неї не було.
Там я і побачила перші знаки “Небезпечно! Міни!” та огороджені території.
— Оскільки замінованість тієї місцевості була ускладнена, а фахівців з розмінування було не так багато, то знаки загрози доволі довго нагадували про окупацію, — додає дівчина.
Повномасштабне вторгнення вона зустріла вдома з телефоном у руках. Каже: чекали на виступ недопрезидента сусідньої недодержави зі сподіваннями не почути найстрашніші слова.
— І майже одразу, не встигнувши усвідомити почуту інформацію, наш будинок здригнувся уперше, — пригадує дівчина ті миті 24 лютого.
До березня 2023 року вона працювала у сфері підбору персоналу. Робота дала їй можливість розвиватися, Радмила стала головою відділу. Та у 2024 році прийшло розуміння, що війна може не завершитися швидко.
Розмінування займає багато часу, а ця сфера діяльності буде актуальною і після нашої перемоги.
— Присвятити їй свій час було і залишається для мене правильним рішенням. Актуальність проблеми очевидна, бо інтенсивність бойових дій у нас не зменшується.
З літа я обіймаю посаду командирки групи. Щодо обов’язків сапера розмінування (або ж демінера), існує міжнародний, державний, внутрішній стандарти та накази. Всі вони не повинні суперечити один одному, але доповнювати.
Як стати сапером в Україні: вимоги та навчання
— Яким є процес роботи саперів?
— Він дуже відрізняється залежно від виду загрози та території, де вона розташована. Але якщо спробувати узагальнити, то ти та інші люди з твоєї групи розподілені на безпечній відстані одне від одного у засобах захисту.
Кожен (-а) тримає в руці по металошукачу (бувають задачі, коли нема потреби його використовувати) та сумку з саперними інструментами, де можна знайти всі необхідні інструменти від лопаток для екскавації ґрунту до філера з пошуку розтяжок та ліхтарика.
Ми розуміємо, що від правильності та обережності роботи залежить не тільки наше життя, а й життя інших саперів поруч.
Здійснюється поверхневий пошук ймовірної загрози та підповерхневий. Завдання — знайти та промаркувати вибухонебезпечний предмет, щоб надалі знищити або, за можливості, знешкодити його, — розповідає саперка.
Дівчина твердить, що першочергово, для підтримання економіки країни, необхідно якнайшвидше очистити від вибухонебезпечних предметів сільське господарство.
Тож цей напрям є пріоритетним для демінерів.
Зазвичай поля забруднені протипіхотними та протитранспортними мінами.
— Ми завжди готуємося до будь-якої загрози, бо мінні загородження не виключають й наявності району, де велися бойові дії, а це вже — зовсім інша загроза та інший вид роботи. Фахівці Центру розмінування проходять необхідну підготовку та сертифікацію, щоб працювати з будь-якими складнощами.
Під час пошуку головне — бути зосередженою на процесі, контролювати свої рухи та в жодному разі не заступати на неперевірену територію, — розповідає саперка.
— Хто може стати сапером (-кою)? Які для цього потрібні навички?
— Будь-хто може стати сапером, бо необхідні знання дають під час навчання, а навички напрацьовуються під час практичних завдань.
Як і на будь-якій роботі, є фактори, які необхідно враховувати: вплив погодних умов на твій стан, серйозні хронічні захворювання, проблеми із зором та опорно-руховою системою.
Як я вже казала, наша робота потребує максимальної концентрації, тому зайвих думок не повинно бути. Але все ускладнюється роботою мозку, бо він не може тримати зосередження довгий час, у середньому перемикається кожні три-пʼять секунд.
Звісно, якщо постійно думати над проблемою, яка виникла, наприклад, вдома, то це може призвести до нещасного випадку, бо пропустити міну з мінімальним вмістом металу, або розтяжку — доволі легко.
— Як проходить робочий день саперів?
— Залежно від пори року, початок та кінець робочого дня змінюється, тобто ми намагаємося не працювати у сильну спеку, взагалі не працюємо в дощ, в сутінках та коли земля промерзла настільки, що неможливо робити безпечні та обережні екскавації.
Звичайний робочий день триває вісім годин і ділиться на 45/15 хвилин, де 45 хвилин працюєш, а 15 — відпочиваєш.
Робочий день щоразу починається з інструктажу та нагадування про тип загрози.
— Кого більше серед демінерів: чоловіків чи жінок?
У нашому Центрі склад груп розмінування в основному складається з чоловіків. З саперок була тільки я, але ще є дівчата-медики, які мають відповідну освіту та гарний досвід.
Я знаю доволі багато жінок, які займаються розмінуванням, але працюють вони в інших структурах та організаціях.
За два роки — жодного нещасного випадку
— Чи можете розповісти про найскладніше, або найбільш памʼятне завдання, яке доводилося виконувати?
— Хотілося б розповісти якусь епічну історію, як ми долали складні перешкоди на шляху до виконання завдання, але… ні, на мою думку, ми маємо гарну підготовку для тієї загрози, з якою зіштовхуємося, тому і знаємо, як діяти.
Центр розмінування працює вже два роки й за цей час у нас не було жодного нещасного випадку — це гарний результат, який свідчить про правильних підхід, — висновує Радмила.
Не скажу, що наша робота має сильний вплив на психологічний стан. Але, так, інколи буває складно, бо крім небезпеки для життя, ще є погода, умови проживання, взаємини в колективі.
Особисто мені перемикнутись допомагає час наодинці, за можливості я намагаюсь обіймати своїх рідних та близьких, — каже дівчина.
Нещодавно саперку нагородили медаллю за виконання військового обов’язку. Радмила зізнається, що не очікувала отримати відзнаку, адже просто виконувала свою роботу й інколи намагалася робити трохи більше.
— Я ціную той вклад, який зробила у мене держава як у фахівця. Для мене ті знання і навчання, які я пройшла, мають велике значення. Завжди пишалася тим, що система освіти в Україні доступна і за бажання можна отримати якісні знання.
У Центрі розмінування я була на курсах від міжнародних організацій та їздила за кордон для того, щоб підвищити свої знання. Коли з нами навчалися іноземці, вони платили за себе самостійно, щоб мати гідний рівень та працювати на кращих умовах.
У нас держава піклується про якість та рівень знань саперів. Пишаюся цим, — зазначає саперка.
Раніше ми розповідали тобі, до кого звертатися за послугами розмінування території та як не натрапити на шахраїв.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!