У Вишгороді на Київщині попрощалися із нашим захисником, який загинув на Луганщині. Олександр Савченко мав успішну кар’єру, працював авіаінженером. Ніколи не служив у армії. Але після повномасштабного вторгнення пішов до ЗСУ добровольцем. Загиблого воїна Вишгород проводжав в останню путь на колінах.
Поруч із рідними та друзями багато людей, які його не знали. Почули, що в цій церкві будуть відспівувати захисника і прийшли попрощатися. Олександру Савченку було 35. Він був абсолютно не військовою людиною і працював інженером в авіакомпанії.
Будував літаки, ремонтував, забезпечував льотну придатність, — розповідає про Олександра його одногрупник.
Коли почалася велика війна, пішов літаки збивати, ворожі. Служив зенітником. До війська вступив добровільно. Свого батька лише поставив перед фактом.
Це була його воля, і я з цим змирився. Мати плакала звичайно.
— Він в армії не служив, навіть військової кафедри не закінчував, — розповідає батько загиблого Олександр Савченко.
Фото:Facebook
На фронтових відео Сашко завжди усміхається. Таким він і був по життю, кажуть родичі.
Він був одним з найбільш життєрадісних людей, яких я знав. Я з дитинства міг посміятися з ним про все. Ці спогади про нього…— згадує племінник загиблого воїна Олександр.
Це племінник Сашка, його повний тезка. Теж Олександр Савченко, теж військовий. А ще голову їхньої родини також звати Олександр Савченко.
— Дідусь завжди хотів, щоб у нього син був Саша, онук і правнук Саша. Щоб не плутати, діда називають Шурік, Саню називали Саня старий, а мене Саня малий, — каже племінник Олександр.
Між ними усього шість років різниці. Тому дядько завжди був йому за старшого брата.
Я дуже ним пишався, завжди рівнявся на нього. У свої 35 він досяг дуже багато. Якби не війна, досяг би ще більшого.
Сашко воював на складних напрямках — у Слов’янську, Мар’їнці. Загинув, виконуючи бойове завдання на Луганщині неподалік Кремінної. Звідти родом його племінник. Ще жартував: як звільнять місто, то житиме в його покинутій оселі.
Просто не можу повірити в те, що сталося. Він був з прекрасним почуттям гумору, справжнім братом, другом, міг завжди підтримати, — згадує Олександра побратим Артем.
Олександра поховали на Алеї Героїв у Вишгороді, де щораз більшає хрестів. На могилі тільки живі квіти. Так просили родичі.
У захисника залишилося двоє дітей — чотирьох і восьми років. І нездійснена мрія — доповнити настінну карту родинних подорожей.
У них була скретч-карта, де вони замальовували країни або регіони, де вони бували. Він би хотів, щоб ця карта зростала і зростала, — розповідає племінник Олександр.
Раніше ми розповідали історію офіцера СБУ, який обмінював полонених на ліки для поранених.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!