Доки не закінчиться війна, я не зможу піднятись — як пенсіонери живуть у підвалі зруйнованої багатоповерхівки

У Харкові попри обстріли, що не припиняються, відновлюють розтрощені висотки. Нині роботи тривають на понад 40 об’єктах.

Це і Північна Салтівка, де немає жодного цілого будинку, й інші мікрорайони. Мешканці, які так чекають закінчення робіт, поки живуть хто де: у друзів, родичів або ж у підвалі того-таки будинку.

Читай історію подружжя пенсіонерів, які змушені вже дев’ять місяців жити в підвалі харківської багатоповерхівки.

Перший раз я бачила, щоб кіт плакав

75-річна пані Ніла Сівова живе з чоловіком у 16-поверхівці в мікрорайоні Горизонт. Російська ракета влучила в цю висотку ще 28 лютого та зруйнувала квартири з 14 по 16 поверхи.

Під завалами будинку загинуло четверо людей. Їхні тіла вдалось витягнути лише наприкінці травня.

І вікна летіли, і квіти летіли, і телевізор летів — усе на мене летіло. Побита голова була, обличчя, коліна, плече було розбите, довго не загоювалось, боліла рука, — розповідає бабуся.

Усі знайомі та родичі досі дивуються, як їм узагалі вдалось вижити після такого удару. Врятувався і домашній улюбленець — старенький котик Тоша. Однак без травм не обійшлось.

— Перший раз я бачила, щоб кіт плакав. Сидить він у мене за пазухою і плаче — сльози з обох очей. І довго, мабуть, тижні два плакав. Потім перестав їсти. Я вже думала, що помре, — ділиться пані Ніла.

У тварини паралізувало задні лапки, й він тягнув їх на передніх. Та завдяки турботливому догляду хазяїв, зокрема масажам, пухнастик зміг оклигати та потихеньку відновився.

Нині бабуся тішиться, що під час прогулянки котика вже неможливо втримати на повідку — Тоша не бігає, а “літає”.

Читати на тему

Я ночувала не вдома і вберегла психіку — історія вчительки, яка кілька тижнів жила в харківському метро

Розповідаємо історію вчительки, яка жила в метро та вела звідти уроки.

Підвальне життя

Після обстрілу їхнього будинку пані Нілі з чоловіком довелося залишити свою квартиру на 11-му поверсі та переїхати в підвал, до майстерні сантехніка.

Вони навіть на деякий час орендували квартиру, але повернулися знову сюди. Нині літня пара очікує, поки будівельники наново зведуть знищені російською ракетою поверхи. Роботи обіцяють закінчити за кілька місяців.

Спочатку влада збиралась розібрати будинок повністю. Але згодом вирішили його відновити. Разом з радістю від такої новини прийшли й тривожні думки.

Я боюсь. Я панічно боюсь. Ось це монтують будинок наш, квартиру, треба буде там жити. Я не знаю, як я там житиму.

Ось таке враження, що доки не закінчиться війна зовсім, я не зможу піднятись, тим більше на 11 поверх… — зізнається пані Ніла.

Хоч і тут, у підвалі, життя не краще. За час повномасштабної війни бабуся схудла на 12 кг, а виконання побутових справ без електроенергії стало звичною рутиною.

Та попри всі негаразди жінка змогла більш-менш налагодити побут навіть у таких нелюдських умовах. І поки чоловік працює в дитсадочку, пані Ніла чекає на нього вдома, у підвалі, із запашними гарячими млинцями.

Українські люди — приклад непохитності, незламності та гідності. Бабуся з Херсона голодувала, щоб не брати пенсії від росіян. Читай дивовижну історію про силу духу літньої українки.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!