Пережив Голодомор, Другу світову, а нині волонтерить. Як 91-річний Сергій Возюк допомагає нашим воїнам та що пережив у дитинстві

Сергій Возюк, 91-річний житель Вінниччини, називає себе найстарішим волонтером України. Чоловік активно допомагає нашим військовим.

Він пережив жахи Другої світової війни з клеймом “син ворога народу”, а тепер приділяє свій час та зусилля для підтримки військових, плетучи маскувальні сітки та роблячи консервацію, яку відправляє на фронт. Детальніше його історію розповіли у виданні Hromadske.

Сергій проживає в містечку Ямпіль, що розташоване неподалік від кордону з невизнаним Придністров’ям. З його дому відкривається краєвид на мальовничі молдовські ліси. У його дворі можна побачити маскувальну сітку завдовжки чотири метри, яку він з гордістю демонструє, зазначаючи, що за рік зміг сплести 62 такі сітки.

Чоловік люб’язно запрошує до своєї кімнати й відразу ж пропонує чай зі звіробоєм. Поруч з порогом стоять кілька пакетів із нарізаною тканиною для майбутніх сіток.

Пан Сергій ретельно підготувався до візиту: одягнув свою парадну сорочку з волонтерськими та трудовими нагородами, а також начистив взуття. На столі можна побачити пироги та фрукти, а в куточку — банки з консервацією, приготовленою для військових.

Дитинство Сергія

Сергій розповідає про своє дитинство. Він народився у 1932 році в Ямполі. Його родина дивом вижила під час Голодомору.

Пригадую, дідусь сидить, варить картоплю в казані, а поряд пес завиває. Я питаю: Дідусю, а чому собака виє? І чую відповідь: Ей, сину, він їсточки хоче, та й плаче.

Він також згадує про важкі часи після арешту його батька в 1937 році, якого відправили на Колиму як “ворога народу”. Його заарештували й забрали прямо із пекарні, де той працював завгоспом.

Батьку дали десять років таборів і п’ять років невиїзду як “ворогу народу”. Мені було тоді п’ять років.

Мама Сергія залишилася з двома маленькими дітьми на руках. Сергій змалечку був змушений працювати. Він пас свиней та худобу і наймався до багатіїв. Він згадує, як сусід-чоботар запропонував йому навчитися шити взуття, щоб заробляти на життя. Він погодився і швидко опанував це ремесло.

Але його спокійне життя було перерване початком Другої світової війни. Тоді йому було всього дев’ять років.

Життя під час Другої світової війни

Сергій Возюк згадує страшні події  Другої світової війни в Ямполі. Його мама викопала землянку, щоб вони могли ховатися під час бомбардувань. Однак Сергій не бажав ховатися у ямці, вважаючи це небезпечним. Він пішов до своєї бабусі в сусіднє село, щоб переконати її забрати свою маму і брата з небезпечного місця. На наступний день вони приїхали візком й так і зробили.

За кілька днів Сергій вирішив навідатися у хату, щоб погодувати курей. Повернувшись додому, Сергій знайшов свій будинок розграбованим, стіну будинку зруйнованою, а землянку, яку викопала його мама, пошкоджену снарядом.

— Багато курей тоді побило. Вже як прийшли наші партизани, то стало легше. Я почав працювати у воєнторзі чоботарем. Вмів шити модельні туфлі, жіночі та чоловічі чоботи, — згадує Сергій.

Джерело фото: Hromadske

У післявоєнні роки він працював у колгоспі на конях. Потім усю молодь забирали на навчання на завод. Після року навчання Сергія відправили працювати на шахту як столяра. У той період його батько, якого було заслано, написав листа в 1949 році, запрошуючи родину до себе.

Переїзд у Магадан

Сергій та його матір вирішили їхати до батька в Магаданську область. Для збору коштів на дорогу вони продали свою хату в Ямполі та накопичили провіант, який надіслали в Росію, щоб забрати після прибуття.

У Ленінграді вони очікували на телеграму від батька, провівши 12 днів на станції. Щоб зібрати гроші на подальшу поїздку, Сергій продавав сушені яблука, сливи та інші продукти на ринку.

У такий спосіб їм вдалося накопичити гроші на квитки до Владивостока. По приїзду вони чекали звістки від батька. Мама щодня ходила на пошту і в один з днів нарешті прийшли кошти.  

Читати на тему

Ви стріляти вмієте? Я буду з вами! Історія зв’язківця, який приїхав з-за кордону, щоб захищати Україну

Його підрозділ пройшов найскладніші операції на Сході. Що про це розповів Олександр — у матеріалі.

Після чого вони пароплавом дісталися до Магадана. Про зустріч із батьком Сергій розповідає емоційно, тремтячими руками витираючи сльози.

— Я вмикаю у чергового по бараку радіолу, бачу — заходить чоловік в довгому пальті. Пошепки питає: Вознюк Марія здєсь? У відповідь: Вона вас давно чекає. Мама почула татів голос, біжить до нього і голосить: Іллюшо, я так намучилась! — згадує чоловік.

У Магадані сім’я прожила чотири роки в скрутних умовах, спочатку мешкаючи в стайні, а потім у невеличкій хатині. Сергій згадує про те, як на нього напали росіяни, внаслідок цього залишилися шрами на обличчі.

Час у Магадані був важким, і він не має щасливих спогадів про цей період.

Сергій вирішив вступити до армії та служив у морському флоті на Сахаліні. Після демобілізації у 1956 році він повернувся до Ямполя, куди його сім’я вже повернулася з Магадану. Він розповідає, що після смерті Сталіна багато українців повернулися на батьківщину.

Російсько-українська війна

Кімната Сергія Возюка вражає кількістю грамот та подяк, які він отримав за дев’ять років волонтерської діяльності. Ці нагороди розвішані у кожному куточку кімнати.

Після початку повномасштабного вторгнення Сергій не вагаючись пішов волонтерити разом з іншими жителями міста, що збиралися у будинку культури для плетіння маскувальних сіток. А потім він продовжував цю роботу і вдома.

У його рідному містечку Ямпіль він допомагав місцевій теробороні, забезпечуючи їх консервацією.

— Я щороку пересилаю біля сотні банок із компотами та кислими огірками чи помідорами нашим воїнам. Знаю, як їм там важко. Про всяк випадок я зробив собі запасу макаронів. Купив 120 пачок Мівіни. Люблю макарони із юності. Нехай будуть, — усміхається чоловік.

Нині його двоє онуків служать у Збройних силах України, захищаючи країну біля Придністров’я. Один з онуків був військовим у війні на Донбасі, а інший приєднався до армії після початку повномасштабного вторгнення.

У їхній родині всі пишаються одне одним, проявляючи щоденну любов до своєї країни через власні вчинки.

Головне фото: Hromadske, Facebook Генеральний штаб ЗСУ.

Раніше ми розповідали, як жінки опанували шахтарську справу через брак робочих рук.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.