Історія про херсонське підпілля: розстріли ТрО, колаборанти у місцевій владі та спротив понад усе

Після деокупації Бучі та Ірпеня Україна та весь світ вжахнулися, на яке пекло російська армія може перетворити життя людей.

Херсон, який вдвічі більший за площею і має більшу чисельність населення, досі перебуває під окупацією. Важко уявити, які масштаби трагедії відкопають та знайдуть після його звільнення. 

Відомий журналіст Херсона та власник Telegram-каналу Костянтин Риженко до останнього боровся з окупантами у підпіллі, вів інформаційну війну та допомагав нашій армії у розвідці. 

За пів року війни та життя в окупації він все ж таки виїхав з міста на територію України через пряму загрозу життю та здоров’ю. 

Вже тут Костянтин відверто розповів журналісту HB, що насправді відбувається в Херсоні, хто зрадив місто, а хто його захищає всіма доступними способами та як він став воїном розвідки. 

Окупація Херсона: як все починалося й чи була зрада

Херсон, як і всі міста України 24 лютого, прокинувся від вибухів. Костянтин Риженко як журналіст одразу вирушив до місцевої адміністрації, по всім державним структурам та на Антонівський міст, аби зрозуміти, що відбувається. 

Однак на його великий подив о першій годині дня нікого з офіційних осіб органів влади він вже не застав. Єдиний, хто був на місці — мер Херсону Ігор Колихаєв. 

Його поведінка видалась журналісту надто пасивною, адже той скаржився, що не міг працювати, бо не випив кави зранку. 

Того дня Костянтин зрозумів, що від місцевої влади чекати нічого, жодних наказів ніхто не видавав, місто не готувалося до можливих боїв: не створювали тероборону, а поліція та військові кудись зникли. 

З постів у Фейсбуці він зрозумів, що таке відбувається у всій державі, розпочався повномасштабний наступ, а Херсон має дати знак про те, що місто тримається і не здає позицій. 

До того ж, треба було пояснити спантеличеним жителям Херсона, що сталося. Тож 25 лютого о сьомій годині ранку Костянтин вже відзняв на площі Свободи, як майорить український прапор, та увімкнув гімн України. 

Із увімкненим гімном він проїхався містом, щоб трохи зорієнтувати людей у ситуації, адже більшість були розгублені. 

Від цього моменту всі зрозуміли, що час діяти, активісти почали зосереджувати свої сили у міськраді, їм допомагали кілька місцевих депутатів, а мер тільки відсторонено спостерігав. 

Місцева оборона

Силами небайдужих місцевих жителів з’явилася неофіційна тероборона, в лави якої вступив близький друг Костянтина, з яким і досі не вдається спіймати зв’язок. З озброєння людям дали лише автомати Калашнікова.

Сам Костянтин намагався допомогти там, де міг і тим, що було в його силах. За допомогою свого Telegram-канала та підписників, він збирав гуманітарну допомогу, медикаменти, їжу, воду.

Далі, за прикладом Чернігова, почав допомагати з підготовкою до оборони міста: робили протитанкові їжаки, коктейлі Молотова. 

Матеріали на виготовлення цих речей зносили всі небайдужі херсонці, а директор зварювального училища навіть віддав цехи, в яких можна було зробити їжаків. 

Попри стихійну оборону місцевих жителів та роботу військових поза містом, місцева влада повністю покинула своїх громадян. Депутати та чиновники швидко зникли з міста. 

З верхівки лишилися лише ті, у кого багато майна, або колаборанти, які нічого не казали, ніяк не інформувати та не підтримували місто. І в цьому мовчанні місцевої влади — найбільший злочин.

Перед містом постійно велися бої, однак ніхто напевне не знав, на чиєму боці перевага та чого чекати. Єдине, що всі відчували — наближається бій. 

Військових в місті не було, та про те, що захист повністю поліг на плечі ТрО, яка не мала ні досвіду, ні знань оборони міста, ще ніхто не знав. Обраний голова ТрО теж нічого не казав, бо був колаборантом. 

Через це незнання, багато відважних людей загинуло. Йдеться про ніч, в яку оточили місто. Десь сотня людей з двома калашами на всіх вийшли чинити спротив російській армії. 

Побачивши це і оцінивши реальні сили містян та професійної російської армії, Костянтин поїхав відмовляти людей від захисту. Він розумів, що це самогубство. 

Однак все було марно, люди не могли відступити, тож вже зранку всіх їх росіяни розстріляли з висококаліберних кулеметів та організовано зайшли у місто з усіх боків. 

Того ранку він написав у своєму каналі, що місто окуповане. Однак люди, як могли, показували свою українську позицію. До прикладу, ніхто не брав російської гуманітарної допомоги. 

Усі містяни чекали, що ось-ось прийде українська армія й визволить їх, однак приходили лише колаборанти. 

Спротив проти ОМОНу

Після оголошення, що буде референдум, люди почали виходити на мітинги та протести. Сама російська армія намагалася не взаємодіяти з цивільними, тож незабаром приїхала підмога: Росгвардія, СОБР і ОМОН, які якраз таки займаються взаємодією. 

Жодні наступні мітинги не проходили без їхньої участі. Спершу здавалося, що вони просто стояли й спостерігали, та насправді ж, фотографували обличчя людей з вікна адміністрації, а потім ідентифікували. 

Це поклало початок відловам, переслідуванням та допитам активістів. Там не могли повірити, що організатора немає, а люди просто проти російської влади. 

Звісно, жодних організаторів знайти не вдалося, однак когось таки все ж змусили сказати, що мітинг проплачується. 

За місяць таких репресій людей на протестах було все менше, вони боялися, але продовжували виходити аж до 9 травня. 

З того моменту окупанти почали відслідковувати, де живуть ці люди, щоб потім навідатися в гості. А кожна хвиля агресії викликала нову хвилю виїзду з міста. 

Херсон пішов у підпілля

Стало очевидно, що продовжувати таку боротьбу вже небезпечною. Хоч тоді ще не так били й катували, як зараз, треба було шукати більш дієвий спосіб чинити опір. 

У волонтерському центрі, в якому з самого початку війни Костянтин Риженко допомагав людям, він познайомився з хлопцями, з якими невдовзі створив підпілля. 

Вони налагодили зв’язок через конфіденційну мережу, обговорили, як діятимуть і комунікуватимуть, якщо зв’язок зникне або когось заберуть на допит.

Я створив простеньку геоінформаційну систему, і ми зробили карту. Було багато блокпостів, їх треба було обходити. А коли в тебе є карта з нанесеними блокпостами — це дуже допомагало.

Читати на тему

Врятувались з окупації та відкрили з бабусею власну справу: історія сім’ї з Херсонщини, що надихає

Оговтавшись від пережитого, вони наважились відкрити невеличку крамничку з домашніми смаколиками.

Розвідка

Спершу з Костянтином намагалися зв’язатися СБУ, однак підпілля знало — серед них зрадник, тож з цією організацією співпрацювати відмовилися.

Вже згодом про Костянтина та його діяльність стало відомо в ГУР, Головному управлінні розвідки Міністерства оборони, тож вони теж спробували запропонувати співпрацю. 

Я засумнівався, що це вони. Тоді мені кажуть: що зробити, щоб довести, що ми — розвідка? Я кажу: давайте або Кім або Сєнкєвич скажуть, що є хлопці з такими-то позивними і паролем і тоді ми почнемо працювати.

За кілька днів по відеозв’язку з Костянтином зв’язався мер Миколаєва Олександр Сєнкєвич, відтоді журналіст став солдатом розвідки. 

Саме підпілля створило дуже детальну карту Херсону, яка допомогла нашим військовим. 

Одна карта була загальна, з позначками, що і де знаходиться, інша ж тіньова. На другій карті для військових хлопці систематизували місця, звідки були видні запуски, звідки працювало ППО, де базувалися військові. 

Режим інкогніто: як забезпечити свою безпеку, коли про тебе всі знають

Від самого початку війни Костянтин продовжував виконувати свій журналістський обов’язок і був одним із головних джерел інформації для жителів міста. 

Якийсь час він просто допомагав і навіть не думав про те, щоб переховуватися. Цьому було дві причини: 

1. Він, як і всі інші, вірив: за два-три тижні всіх росіян перестріляють, а місто звільнять. 
2. Перейменувати канал з 10-15 тис. підписниками, де всі вже знають, хто його веде, видавалось чимось нереальним, і, до того ж, Костантин вже наговорив на розстріл. 

Однак ішли місяці, а Херсон лишався в окупації. В кінці березня — на початку квітня журналіст зрозумів, що все серйозно, а його життя в небезпеці, адже за ним прийшли. 

На щастя, йому вдалося втекти, тож чоловік зайнявся створенням дублюючих команд розвідки. Зібрав адміністраторів проукраїнських груп та каналів, розповів, чим він займається, і запропонував навчити цього їх. 

У результаті він отримав поповнення з п’яти бійців, яким добре вдавалося мистецтво OSINT, збору інформації та розвідданих із відкритих джерел.

Сильну загрозу всі відчули на початку травня, коли почали проводити рейди по будинках і почалися затримання.

В цей час до підпілля захотіла приєднатися груба сила Херсона. Ці люди не дуже розумілися на технологіях та даних розвідки, однак були готові прибрати колаборантів та зрадників. 

Хоч вони були й не дуже перевірені, однак ГУР вирішив спробувати, а після успішно виконаних завдань, перейшли до співпраці.

Однак після кожного такого прибирання, в місті загострювалися обшуки, фільтраційні заходи та акти звірств з боку окупантів. 

Нова особистість та документи: як вдалося виїхати

Рано чи пізно довелося б тікати, Костянтин це розумів і готувався. Тож, коли людей на вулицях Херсона вже майже не лишилося, а самого Риженка почали впізнавати, його підпілля та спецслужби наполягли на тому, що час виїжджати. 

Йому зробили нові документи, а на іншому телефоні нову цифрову особистість бухгалтера, щоб у разі перевірки чоловік міг довести, що в документи справжні.

Він завів собі аккаунти в соціальних мережах та зробив історію пошуку, яка б відповідала новій особистості. 

Перед сном на кожному телефоні я гуглив щось, що відповідає моїй цифровій особистості. Щоб людина побачила: ось бухгалтер, займається 1С. 

Костянтин шукав розповсюджені запити, пов’язані з 1С, читав новини, пов’язані з бухгалтерією, підписався на канали типу Типовий бухгалтер, тож міг відповісти на найбільш розповсюджені запитання. 

Настрої місцевого населення зараз

Люди втомилися від війни та окупації й думають, що це на довго.

Люди через ці емоційні гойдалки вигоріли, впали у відчай. Російська пропаганда стрибає на кістках, каже: де ж ваша деокупація?

Херсонці вже зараз хочуть поставити український прапор на гору російських трупів, однак пояснити, що на це треба час і наші військові працюють обережно, зміщуючи противника на його території — важко. 

Оскільки саме місто тримає позиції й не здається, то на референдум поки росіяни не наважуються. Без Херсону перемога здаватиметься дрібною. 

Припустимо, провели вони референдум. Але й після нього доведеться постійно тримати величезну кількість військового контингенту, тому що тут і лінія фронту, і жорсткий внутрішній супротив.

За словами Костянтина, спротив всеосяжний, люди підірвуть, вб’ють, отруять, розкажуть та плюнуть у склянку з першої ж нагоди. Розкіш, тримати велику кількість військових неприпустима для Росії, адже так вона оголить Східний фланг. 

Виходить, що референдум навряд-чи колись відбудеться. З цього усвідомлення і працює російське командування, яке вивозить з міста все, що тільки можна. 

Тож після деокупації ми можемо отримати розграбоване місто зі збіднілим і психологічно зламаним населенням.

ЗСУ вже переходять у контрнаступ, та змагаються за південь України. Читайте, які думки та прогнози Олега Жданова щодо контрнаступу на Херсон. 

Не пропусти нові корисні матеріали, підписуйся на наш Telegram-канал.