Дитяче протезування в Україні: про переваги та недоліки на прикладі історії Маринки

Українське суспільство ще у 2014 році дізналося, що таке протезування військових, та звикло до спеціальних медичних програм для поранених оборонців. Та з 2022 року всі ми стикнулися з новим явищем: діти з інвалідністю через війну.

Нині дитяче протезування в Україні не розвинене і не поширене. Але це не означає, що в цьому немає потреби. Журналістка УП.Життя Вікторія Андрєєва поспілкувалася з лікарями та розповіла про деталі дитячого протезування в Україні.

Дівчинці Маринці було всього п’ять, коли у її домівку в Херсоні прилетів снаряд. Через той обстріл їй відірвало ногу. Марина стала першою пацієнткою дитячого протезування в Україні через втрату кінцівки на війні.

У травні її доправили до Охматдиту, та під час реабілітації Марина не хотіла навіть вставати з ліжка: без ноги вона не могла самостійно стояти. Наприкінці літа їй надали перший навчальний протез, а ще за кілька місяців виготовили індивідуальний для дитини.

Дитячий ПТСР може провокуватися не самою війною

Психологиня Охматдиту Тетяна Підкова ділиться, що у Марини спостерігається ПТСР. Але спровокований він не самою війною, а втратою кінцівки через бойові дії.

Найгірше те, що в якийсь момент дівчинка віддалилася від батьків. Після поранення Маринку з мамою Наталею роз’єднали та доправили до різних лікарень. З дитиною весь цей час була рідна тітка: вона ж допомагала племінниці ходити до туалету, митися, їсти чи просто пересуватися.

Через це дівчинка прикипіла до тітки та сепарувалася від рідної мами. Коли ж рідних людей помістили в одній лікарні, у психологічному стані Марини стався регрес: вона зчитала емоції мами, яка відчула інакшість своєї дитини через втрату ноги.

Батьки не прийняли травму дитини, бо звикли бачити її здоровою. Тож мама вважала, що протезування поверне Марину в період “до”.

Через свій психологічний стан маленька пацієнтка обмежила спілкування із зовнішнім світом. Батьки вирішили пройти протезування в рідній країні, але навіть не уявляли, з якими труднощами їм доведеться стикнутися.

Дитяче протезування в Україні: переваги та недоліки

Батьки Марини бачили варіанти американського протезування. Закордонні медики змогли досягти естетичної краси навіть у дитячому протезуванні. Та українські варіанти — це трубка.

— Було важко навіть донести батькам, що це буде протез, але не косметичний, а як трубка. Вони чомусь, як і Марина, вигадали ніжку, на якій будуть рухатися пальчики, — каже фізіотерапевт Назар Борознюк.

УП.Життя

Перший протез був для Марини справжнім випробуванням. По-перше, через маму дівчинки, яка не стримувала емоцій під час першої примірки нової “ноги”. По-друге, через психологічний стан самої Марини. Фізіотерапевт Назар зізнається: перші місяці він з пацієнткою робили спеціальні вправи для того, щоб укріпити м’язи на ногах.

Але проблема була у куксі. Кукса — це частина кінцівки, яка залишається після ампутації. І її треба вміти правильно забандажувати. Але українських медиків цього не вчили.

— В університет на цьому не акцентували уваги. Війна здавалася далекою, та тепер вона дихає кожному в потилицю, — каже Назар. — Дитяче протезування складне тим, що діти постійно ростуть, і протез треба змінювати, потрібен постійний контроль.

З часом до України почали приїздити французькі, італійські та британські колеги. Вони навчали українських лікарів та реабілітологів дитячого протезування. Нині протезування для дітей, які постраждали через війну, безкоштовне як в Україні, так і за кордоном.

Читати на тему

Голова розуміє, що ноги немає, але вона продовжує боліти! Історія військового про ампутацію та очікування протезування

Військовий розповів, як чекає на омріяне протезування та вже зараз проходить комплексну реабілітацію.

Дитяча психіка реагує інакше, ніж доросла

Лікарі, які працювали з Маринкою, зізнаються: після пережитого дівчинка дуже емоційно реагує на будь-який тригер. У неї істерика від слів про вибухи, боїться тривог. На початку шляху протезування вона носила свою “ногу” лише на заняття з фізіотерапії, але не хотіла вчитися ходити у вільний час.

Дітей варто мотивувати інакше, ніж дорослих. Інколи на прогулянку її виводив весь колектив лікарні.

Але якщо батьки казали: “Ой, а чого їй так далеко йти?!”, Марина це чула і вже не хотіла нікуди виходити.

За місяць страждань та сліз для Марини зробили індивідуальний протез. Протезист Олександр Стеценко розповідає, що для зручності використали силіконову композицію — вакуумний лайнер. Він кращий через те, що не вимагає бандажування кукси.

УП.Життя

Натомість необхідна “протяжка”. На протезі є спеціальний клапан, який виштовхує повітря і тримається за принципом присоски.

Сучасні протези мають модульну структуру, такі собі конструктори Lego. Тож збирають окремо стопу, гомілку, з’єднуючи адаптери та приймальну гільзу. Такі протези легкі як у плані експлуатації, так і оновлення, — пояснює фахівець.

Через активний ріст Маринки до протезиста для “підгонки ніжки” дівчинка ходить раз на три тижні. Новий протез може прослужити дитині три або й чотири роки, а з часом деякі деталі варто буде замінити.

Тепер Маринка приймає свій стан та свій протез. Він зручний, а отже — не провокує сліз у пацієнтки. Зовсім скоро вона зможе вільно пересуватися. Психологиня Тетяна каже, що в таких випадках варто мотивувати дитину та показувати їй картинки щасливого майбутнього.

— Ми показуємо Марині фото моделей, які виходять на подіум з протезами. І пояснюємо, що вони класні й відчувають себе дуже комфортно. Тобто перемикаємо дівчинку на мотивацію на майбутнє.