Українське суспільство ще у 2014 році дізналося, що таке протезування військових, та звикло до спеціальних медичних програм для поранених оборонців. Та з 2022 року всі ми стикнулися з новим явищем: діти з інвалідністю через війну.
Нині дитяче протезування в Україні не розвинене і не поширене. Але це не означає, що в цьому немає потреби. Журналістка УП.Життя Вікторія Андрєєва поспілкувалася з лікарями та розповіла про деталі дитячого протезування в Україні.
Дівчинці Маринці було всього п’ять, коли у її домівку в Херсоні прилетів снаряд. Через той обстріл їй відірвало ногу. Марина стала першою пацієнткою дитячого протезування в Україні через втрату кінцівки на війні.
У травні її доправили до Охматдиту, та під час реабілітації Марина не хотіла навіть вставати з ліжка: без ноги вона не могла самостійно стояти. Наприкінці літа їй надали перший навчальний протез, а ще за кілька місяців виготовили індивідуальний для дитини.
Психологиня Охматдиту Тетяна Підкова ділиться, що у Марини спостерігається ПТСР. Але спровокований він не самою війною, а втратою кінцівки через бойові дії.
Найгірше те, що в якийсь момент дівчинка віддалилася від батьків. Після поранення Маринку з мамою Наталею роз’єднали та доправили до різних лікарень. З дитиною весь цей час була рідна тітка: вона ж допомагала племінниці ходити до туалету, митися, їсти чи просто пересуватися.
Через це дівчинка прикипіла до тітки та сепарувалася від рідної мами. Коли ж рідних людей помістили в одній лікарні, у психологічному стані Марини стався регрес: вона зчитала емоції мами, яка відчула інакшість своєї дитини через втрату ноги.
Батьки не прийняли травму дитини, бо звикли бачити її здоровою. Тож мама вважала, що протезування поверне Марину в період “до”.
Через свій психологічний стан маленька пацієнтка обмежила спілкування із зовнішнім світом. Батьки вирішили пройти протезування в рідній країні, але навіть не уявляли, з якими труднощами їм доведеться стикнутися.
Батьки Марини бачили варіанти американського протезування. Закордонні медики змогли досягти естетичної краси навіть у дитячому протезуванні. Та українські варіанти — це трубка.
— Було важко навіть донести батькам, що це буде протез, але не косметичний, а як трубка. Вони чомусь, як і Марина, вигадали ніжку, на якій будуть рухатися пальчики, — каже фізіотерапевт Назар Борознюк.
УП.Життя
Перший протез був для Марини справжнім випробуванням. По-перше, через маму дівчинки, яка не стримувала емоцій під час першої примірки нової “ноги”. По-друге, через психологічний стан самої Марини. Фізіотерапевт Назар зізнається: перші місяці він з пацієнткою робили спеціальні вправи для того, щоб укріпити м’язи на ногах.
Але проблема була у куксі. Кукса — це частина кінцівки, яка залишається після ампутації. І її треба вміти правильно забандажувати. Але українських медиків цього не вчили.
— В університет на цьому не акцентували уваги. Війна здавалася далекою, та тепер вона дихає кожному в потилицю, — каже Назар. — Дитяче протезування складне тим, що діти постійно ростуть, і протез треба змінювати, потрібен постійний контроль.
З часом до України почали приїздити французькі, італійські та британські колеги. Вони навчали українських лікарів та реабілітологів дитячого протезування. Нині протезування для дітей, які постраждали через війну, безкоштовне як в Україні, так і за кордоном.
Лікарі, які працювали з Маринкою, зізнаються: після пережитого дівчинка дуже емоційно реагує на будь-який тригер. У неї істерика від слів про вибухи, боїться тривог. На початку шляху протезування вона носила свою “ногу” лише на заняття з фізіотерапії, але не хотіла вчитися ходити у вільний час.
Дітей варто мотивувати інакше, ніж дорослих. Інколи на прогулянку її виводив весь колектив лікарні.
Але якщо батьки казали: “Ой, а чого їй так далеко йти?!”, Марина це чула і вже не хотіла нікуди виходити.
За місяць страждань та сліз для Марини зробили індивідуальний протез. Протезист Олександр Стеценко розповідає, що для зручності використали силіконову композицію — вакуумний лайнер. Він кращий через те, що не вимагає бандажування кукси.
Натомість необхідна “протяжка”. На протезі є спеціальний клапан, який виштовхує повітря і тримається за принципом присоски.
Сучасні протези мають модульну структуру, такі собі конструктори Lego. Тож збирають окремо стопу, гомілку, з’єднуючи адаптери та приймальну гільзу. Такі протези легкі як у плані експлуатації, так і оновлення, — пояснює фахівець.
Через активний ріст Маринки до протезиста для “підгонки ніжки” дівчинка ходить раз на три тижні. Новий протез може прослужити дитині три або й чотири роки, а з часом деякі деталі варто буде замінити.
Тепер Маринка приймає свій стан та свій протез. Він зручний, а отже — не провокує сліз у пацієнтки. Зовсім скоро вона зможе вільно пересуватися. Психологиня Тетяна каже, що в таких випадках варто мотивувати дитину та показувати їй картинки щасливого майбутнього.
— Ми показуємо Марині фото моделей, які виходять на подіум з протезами. І пояснюємо, що вони класні й відчувають себе дуже комфортно. Тобто перемикаємо дівчинку на мотивацію на майбутнє.
Бо прибрати ПТСР ми не можемо: нову ногу їй не виростимо.
Українське протезування не є гіршим за закордонне. Про його ціну, якість та хто виготовляє протези в Україні, ми писали в іншому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!