Для них він став янголом-охоронцем: болюча історія Богдана з Балаклії, який втратив батька на війні

Богдан зростав у звичайній сім’ї: разом з мамою і татом. Хлопчик має неабиякий талант до малювання, у своєму рідному місті він відвідував художню школу, аж поки не розпочалася повномасштабна війна.

Їхнє рідне місто Балаклія, що на Харківщині, окупували росіяни. Залишатися там було небезпечно через постійні обстріли ворога. Мама Ірина одразу ухвалила рішення виїхати з сином до іншого міста. Тато в той час приєднався до лав ЗСУ і став на захист Батьківщини.

Після того як Балаклію звільнили, Ірина з Богданом повернулись до рідного дому. Однак перед цим сталась жахлива подія — батько хлопчика загинув на фронті.

Хлопець довго не міг повірити у цю страшну звістку. Його настрій став мінливим, а жага до життя згасала з кожним днем. Завдяки благодійному фонду Діти Героїв Богдан разом з мамою почали займатися з психологом. Це й досі допомагає їм повернутися до нормального життя.

Про жахи війни, які спіткали сім’ю на Харківщині, а також про те, як в один момент вони втратили найріднішу людину, розповіла мама Богдана, Ірина Левчикова.

Ми з сином поїхали за 40 км від нашого дому. Але навіть з такої відстані бачили, як наше місто горить. Бачили винищувачі, ракети та іншу зброю. Ці відчуття неможливо передати словами. Мені, дорослій, було дуже складно все це пережити, я вже не говорю про свою дитину.

Ірина розповідає, що з дитиною вже не могли там більше залишатись, тому ухвалили рішення їхати. Так опинились у містечку Лубни, що на Полтавщині. Там поселили в так званий гуртожиток, який переробили спеціально для біженців.

Людей там було багато, але в нас з’явилася змога хоч трохи “видихнути” після цих жахів.

Настав цей чорний день, якого найбільше боялися

Від початку повномасштабної війни батько Богданчика Станіслав весь час був на фронті. Служив у легендарній 93-тій бригаді Холодний Яр, боронив Україну від росіян на рідній Харківщині. Це вже був його третій контракт — до того він брав участь в АТО з 2015 року.

— Ми часто спілкувались телефоном, завжди у наперед визначений час. Але 30 березня 2022 року я від нього так і не отримала жодної звістки: ні смс, ні дзвінка. Я телефонувала до його побратимів, проте нічого не вдалося дізнатись. Та ніч була найстрашнішою у моєму житті. До ранку я все ще сподівалася почути, що він живий, навіть якщо поранений.

О п’ятій ранку жінка не втрималась і зателефонувала замполіту. Те, що вона почула в телефонній слухавці, змінило її життя назавжди. Він повідомив, що чоловік загинув внаслідок російського авіаудару. Його життя обірвалося раптово.

Далі все наче уві сні. Я цього не хотіла чути, не хотіла приймати цей факт.

Ірина пригадує, що Станіслав завжди був дуже доброю та відповідальною людиною, піклувався про сім’ю. Однак в один момент родина залишилася без нього. Тоді Станіслав став їхнім янголом-охоронцем.

Любий, я тебе знайшла

Тоді Ірина з Богданом були на Полтавщині, а тіло чоловіка відправили на Харківщину. Жінка вирішила поїхати в місто, де тривають обстріли, щоб забрати тіло чоловіка. Не хотіла брати Богдана з собою, оскільки дитяча психіка може сильно травмуватися від побаченого. На допомогу приїхала подруга Ірини та забрала Богдана, а жінка пішла шукати свого чоловіка у морзі.

— Мені одразу вдалося його знайти, я впала перед ним на коліна і сказала: “Любий, я тебе знайшла”.

Там було дуже багато загиблих воїнів. Біль від побаченого неможливо передати.

Похорон свого чоловіка Ірина погано пам’ятає. Балаклія тоді була ще окупованою, тому додому жінка з дитиною так і не змогли поїхати.

Це шлях страшний, але поступово звикаєш до нових обставин

Богдан дуже важко переживав смерть батька. Мати давала йому поради, як триматися. Разом рідні займалися з психологом від благодійного фонду Діти Героїв, і після цього маленькими кроками їм ставало краще.

— Але, на жаль, війна продовжувалася. Я спостерігала за дитиною і зрозуміла, що для нього це все ще величезний стрес. Моя сестра на той момент переїхала в Мукачево. Я зібрала речі й ухвалила рішення також їхати в туди. Там ми з сином прожили ще майже п’ять місяців. Жили в хостелі, де були всі умови. Богдан швиденько адаптувався. Місцеві нам допомагали всім, чим могли.

Читати на тему

Відчувала, що коханий буде оберігати: як дівчина втратила батьків у трагедії в Дніпрі та хлопця під Балаклією

Торік вона мріяла вийти заміж, але втратила коханого на війні. А місяць тому — батьків і дім.

По телевізору почули, що ЗСУ звільнили Балаклію

На першому поверсі, де жили Ірина та Богдан, була кухня. За сніданком всі збирались, щось обговорювали, метушились. Телевізор був теж в кухні і якось по ньому жінка почула, що ЗСУ звільнили Балаклію.

Яка ж радість з’явилася тоді у серці! Я зрозуміла, що у нас є змога повернутися додому. За місяць ми з сином повернулися в Балаклію. На щастя, наша квартира вціліла. Були лише невеличкі пошкодження.

Все поступово оживало: почали працювати банки, пошта, магазини, супермаркети. Проте місто досі залишається дуже небезпечним. Росіяни залишили нам багато “подарунків”. Величезні території заміновані. Вже минув понад рік після деокупації міста, а розмінування тривають дотепер. Та й тривоги лунають майже кожного дня, як і по всій Україні.

Світ не без добрих людей

Ірина розповідає, що коли вони з Богданом проживали в Мукачево, хтось розповів про благодійний фонд Діти Героїв, який допомагає дітям, що втратили батьків через війну, та їх сім’ям. Жінка заповнила заявку і їх з сином одразу прийняли.

Мені тоді було так погано, і цей фонд став для мене справжнім порятунком та розрадою.

Жінка ділиться, що їх дуже допомогли психологи від фонду. Бо не завжди мама, яка залишилась без чоловіка, може допомогти своїй дитині.

Сили потрібно звідкись брати, щоб дати дитині нормальне дозвілля та мудрі поради. Тепер, завдяки роботі з психологом, Богдан бачить не ту маму, яка плаче щодня, а ту маму, яка чогось прагне і з усім впорається.

Богдан дуже творчий хлопчик. Він малює та вишиває. Любить плести браслети з бісеру. Якось він намалював малюнок для конкурсу і здобув друге місце по Україні.

— Фонд Діти Героїв часто надсилає нам подарунки, зокрема для творчості Богдана. Навіть найменший подарунок — це увага, яка так необхідна дитині зараз. Треба заповнювати ці спустошені війною ніші. Тож ми вдячні фонду за ту увагу, яку ми отримали і яка нам зараз дуже необхідна. Про нас пам’ятають, і в такі моменти ми розуміємо, що жертва наших чоловіків не даремна, що люди готові нам допомогти, бо всі ми боремося за одне — за право зберегти свою державу.

Влітку Ірина з Богданом вирішили ще раз поїхати до Мукачева, але вже не як біженці, а як туристи. Коли вони там були біженцями, то не бачили краси цього міста, а цього разу змогли насолодитися горами та архітектурними спорудами. Прожили в Мукачеві майже місяць і добре перезавантажилися. Богдан повернувся звідти дуже бадьорим.

Богдан робить подарунки для військових: обереги та браслети ручної роботи

Ірина розповідає, що зараз з сином часто їздять у Балаклійську лікарню і передають пакуночки нашим пораненим військовим. Жінка каже, що нехай це й дрібнички, але з рук дітей це дає військовим багато позитиву та енергії.

Ми зрозуміли, що коли ти щось віддаєш іншим — до тебе приходить стимул жити.

Читати на тему

Врятував з-під Бахмута, а згодом став хрещеним батьком! Історія 7-річного хлопчика та рішучого військового

Військовий евакуював хлопчика, для якого згодом став хрещеним батьком.

Зараз Богдану 13 років. Він мріє про щасливе майбутнє та перемогу України. Прагне розвиватися та стати гідним громадянином своєї незалежної країни.

Війна — це найбезглуздіше явище. Це страх, лють, сльози та розпач. Це ніби страшна фігура якоїсь істоти, яка зносить все радісне та живе на своєму шляху і приносить багато болю та мук, — каже Ірина.

Попри все, мати з сином бачать Україну квітучою та успішною. Говорять, що зараз головне докласти всіх зусиль, щоб допомогти нашій армії перемогти це зло і наблизити перемогу.

Дуже хочеться, щоб всі українці, які виїхали за кордон, повернулися додому. Бо вдома — найтепліше та найзатишніше. Слава Україні!

12-річна Олександра Антоненко з Харкова теж втратила тата на війні. Тепер дівчинка створює малюнки, коли на душі болить. Читай історію Олександри, батько якої загинув на фронті.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.