Зі світлин Ігор Левченко дивиться досить ясним та трохи сором’язливим поглядом. До 24 лютого чоловік був звичайним працівником на одному з приватних підприємств Ромоданівської селищної територіальної громади.
Зі зброєю мав справу останній раз лише на строковій службі, тоді отримав досвід роботи у розвідувальному батальйоні. Проте після початку повномасштабного вторгнення Ігор вирішив повернутись до лав ЗСУ.
Це був поклик серця, як і для багатьох у ті люті та бентежні дні. А ось стати танкістом — виявилось покликом долі для Ігоря, яка згодом привела його до звання Герой України.
Та чоловік більше пишається своїм командиром роти, який навчив його працювати з бронетехнікою. Йому, говорить, і завдячує своєю нагородою.
Того дня перед командиром танка молодшим сержантом Ігорем Левченком стояла задача прикривати піхоту задля просування на позиціях.
Ми висувалися вперед, робили кілька пострілів по ворожих укріпленнях та бронетехніці й відкочувалися назад.
Тричі пощастило виконати свою роботу без жодних проблем, але вчетверте пощастило менше — у машину командира роти влучив ворожий ПТРК.
Я побачив, як командирський танк зупинився, екіпаж вискочив. Бій тривав.
Не встиг Ігор озирнутись, як у передню частину правої гусениці його машини влучила ворожа граната з РПГ. Тоді зник внутрішній зв’язок з механіком-водієм, і танк зупинився.
Та Ігор помітив, звідки був постріл, тому дав наказ навіднику вистрілити з гармати просто по противнику. Він бачив, як снаряд влучив прямісінько у бронежилет російського окупанта, якого в той самий момент розірвало на шмаття.
Зрозуміло, що це ще був не кінець бою. Тому доводилось швидко вирішувати, що робити та куди рухатись, адже залишитись на місці було б самогубством.
Не менш ризикованим був і наступний крок командира, та це був тоді єдиний шанс вийти з цього бою живими. Ігор відкрив свій люк та виліз на броню, щоб дістатись механіка та дати наказ відходити. У цей момент у правий борт машини знову поцілило вороже РПГ.
Чоловік вирішив, що з цим теж потрібно розбиратись швидко, тому взяв автомат та розстріляв ворожих гранатометників прямо з броні танка.
Я випустив три магазини, й більше пострілів з РПГ не було.
Це дало можливість команді швидко відійти та зберегти як життя особового складу, так і саму техніку. Командир танкової роти старший лейтенант Сергій Дзюба, який тоді керував діями танкістів, розповідає, що тоді діяло два танки.
На одному з них був Ігор, який першим зайшов на лінію ворожих окопів, після чого продовжив нищити ворога. У той час піхота від нього відстала, а в інший танк влучила протитанкова ракета й була загроза детонації боєкомплекту.
За мужні дії в бою, за подолання першим ворожої лінії оборони, збереження свого екіпажу, бойової машини та знищення ворожої піхоти Ігор і отримав звання Героя України, — наостанок додає Сергій Дзюба.
Вони йшли пішки 10 км у супроводі ворожого дрона. Так довелося повертатися з бойового завдання танкістам 92-ї бригади, яка боронить Куп’янський напрямок на Харківщині. Читай розповідь танкістів про будні на передовій.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!