Українська молодь — рушійна сила. Вона знає, заради чого ведуть боротьбу. З початку повномасштабного вторгнення тисячі студентів приєдналися до лав ЗСУ та ТрО. Однією з них стала Ліза.
Вона навчалася на третьому курсі психології у Львові, але взяла академвідпустку, щоб воювати на фронті. Її історію розповіли на порталі platfor.ma.
До 24 лютого дівчина мешкала з хлопцем у Львові, волонтерила та брала участь у мирних акціях. Зараз вона перебуває на Харківщині. Крім боротьби за Україну, також бореться за жіночі права.
Як потрапила до армії
Дівчина зізнається: вона давно хотіла піти в армію, їй це було цікаво навіть теоретично. Тож коли все розпочалося, вони з хлопцем разом вирішили приєднатися до лав ЗСУ та ТрО.
— Це не було якимось ультиматумом, ми це заздалегідь обговорювали. До того ж треба було кудись рухатися, тому що життя тоді паралізувало — на роботу або в універ ніхто не ходив, усі просто думали, що робити далі, — ділиться дівчина.
Вони з хлопцем служать разом, але у різних підрозділах.
— Він прогресивний, тож у нас навіть не було ймовірності, що він мені щось не дозволить. На відміну від мого батька, який сильно хвилюється, — каже Ліза.
Тож студентка почала шукати інформацію, як стати на військовий облік, але нічого не розуміла. Вирішали — треба розбиратися “на місці”. Але її постійно відправляли з одного місця в інше. Так вона потрапила до Ліцею Героїв Крут, де був набір у 125-ту бригаду ТрО/ЗСУ.
— Я прийшла, записалася, і вже наступного дня у нас були навчання “нашвидкуруч”. А через тиждень нас передали в пункт постійної дислокації — і там вже почалася повноцінна служба, наскільки це було можливо, — розповідає Ліза.
Вона зізнається: не вибрала волонтерство, адже цього їй було недостатньо. Вона давно цим займається. Тим паче, коли прийшла на пункт допомоги переселенцям, охочих допомагати там було чимало.
Я відчувала, що хочу бути максимально фізично причетна до цієї перемоги.
Проте коли дівчата і жінки запитують у мене, що їм варто знати про службу, я ставлю зустрічне запитання — чи можуть вони свої сили, які хотіли направити у військове річище, спрямувати ефективно у сферу волонтерства в цивільному житті?
Тому що насправді жінка в армії — це складно, — наголошує вона.
За її словами, жінкам доводиться боротися не тільки з ворогом, а й з закоренілою системою, що не сприймає жінок в армії.
Про мотивацію на фронті
Дівчина розповідає, що багато військових переживають своєрідну кризу, адже перебувають у тих зонах, де немає активних бойових дій. Хочеться йти в бій, а доводиться займатися документообігом. Ліза зізнається: теж хоче у бій.
— Напевно, це одна з мотивацій, що ми рухатимемося вперед і нам ще дадуть можливість повоювати, бо наші інші батальйони активніші у цьому плані, — зізнається військова.
Крім цього, велику мотивацію дівчині дає бажання змінити ту радянську культуру, яка заклякла всередині.
— Багато чого вже змінилося, судячи з розповідей людей, які служили раніше. Але залишилася купа проблем, зокрема у ставленні до жінок в армії: як вони взагалі просуваються по службі, куди їх розподіляють, які у них можливості, — зауважує Ліза.
Про ставлення до жінок в армії
— Якщо ти жінка і йдеш в армію, тобі доведеться боротися одразу на кількох фронтах — і це зовсім не про війну з РФ. Це про внутрішню боротьбу за цінності, за повагу до себе як до жінки та військової. Це вимагає характеру, загартування, стресостійкості, — розповідає військова.
За її словами, у її батальйоні тільки одна жінка працювала в інформаційно-телекомунікаційному вузлі, інші ж — діловодки, або медикині, або кухарки. Вони намагаються боротися і змінювати щось в системі.
Це постійна стигматизація та об’єктивізація.
— До тебе ставляться, як до сексуального об’єкта, можуть зненацька обійняти або поцілувати. Далеко не кожна людина вміє чітко відстоювати свої особисті кордони, — ділиться вона.
Ще однією проблемою називає те, що жінок не сприймають як військовослужбовиць або напарниць. Вона підкреслює, що жінкам важко просуватися по кар’єрних сходинках, тому вони в діловодстві, медицині або на кухні.
— Через те, що жінки постійно під тиском, вони змушені виборювати своє право, зокрема на повагу до особистої думки та на особисті кордони.
Тому їх часто сприймають як істеричних, а насправді вони просто намагаються отримати те, що чоловіки вже мають, — пояснює Ліза.
Дівчина розповідає, що в армії у кожного є своя система поведінки, адже не всі хочуть щось змінювати. Тому велика частка просто підкорюється.
— Боротьба — це ризикований шлях, підігравати простіше, а обставини постійно нагадують про це жінкам. Тому я не засуджую їх, хоча мені це не до душі й значно ускладнює мою власну боротьбу, — розповідає військова ТрО.
Проте жінки зі схожими цінностями намагаються порушати важливі питання, як-от про фемінітиви чи веганські сухпайки. Про останнє навіть вдалося створити петицію, яку успішно просунули.
Ліза розповідає, що їй цікава подальша служба і вона хотіла б розвиватися у цьому напрямі.
— Я відчуваю, що набагато гостріше постало питання національної свідомості. Не лише моєї, а й мого оточення.
З 2014-го ми платили життями наших воїнів та воїнок за можливість ходити по вулицях мирних міст. Та біда у тому, що більшість не усвідомлювали ціну спокою, — міркує вона.
Для дівчини зараз особливо важливе питання видимості жінок. Тому вона активніше вживає фемінітиви, відстоює свою позицію, усвідомлює нові сенси.
Після перемоги хоче повернутися до навчання та тих мрій, які закинула на далеке майбутнє. Раніше також над цим замислювалася, але армія наче пришвидшила всі ці процеси.
— Робитиму те, що мені хочеться, подорожуватиму, вивчатиму нові мови, не боятимуся відстоювати свої цінності ще дужче. Я збираюся бути небайдужою. Не лише мріяти, але перетворювати ці мрії в цілі та добиватися їх, — твердо каже Ліза.
Рівність прав жінок та чоловіків досі залишається гострим питанням. Жінки не невидимі, варто це зрозуміти усім. Раніше ми розповідали, як жінкам вижити у світі, в якому речі створювалися для чоловіків.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!
Фото: platfor.ma