Де б я не була, в Україні я вдома! Історія військової Хуліганки про рішення піти воювати та сильних українок

У ЗСУ служать майже 60 тис. жінок. Після 24 лютого вони на рівні з чоловіками борються за свободу нашої країни. Хоча деякі з них вирішили приєднатися до оборони України ще до початку повномасштабного вторгнення.

Військова Владислава на псевдо Хуліганка обіймає посаду стрільця. Вона прийшла до військкомату ще на початку лютого 2022 року, спочатку працювала у штабі, а потім попросилася до бойового, щоб допомагати своїм побратимам та посестрам.

Свою історію про рішення стати на захист України, талісман на фронті, фейки росіян та силу українських жінок вона розповіла ексклюзивно для Вікон.

Була єдиною дівчиною, яка прийшла до військкомату

Владиславі 23 роки. Вона розповідає, що останні вісім місяців до 24 лютого 2022 року працювала офіс-менеджером в компанії клінічних досліджень, а взагалі за професією — фітнес-тренер. Дівчина навчалася в університеті та п’ять років працювала тренером. Але пандемія коронавірусу змусила змінити професію.

— Стався карантин і я пішла на роботу в офіс, щоб якось проживати в Києві, — ділиться Владислава. 

Вона ще на початку лютого вирішила приєднатися до територіальної оборони столиці.

— Я побачила по телевізору в новинах репортаж про територіальну оборону Києва. Це було 2 лютого, а 4 лютого я вже пішла до військкомату ставати в чергу. Я прийшла, там була черга, мабуть, людей 50. Але через те, що я телефонувала командиру батальйону заздалегідь, за мною вийшли.

Мені були дуже раді, коли я туди прийшла, бо я була єдиною дівчиною на той момент. Всі дуже зраділи мені та чекали, коли я вже прийду знову подавати документи, бо спершу я приходила на співбесіду.

Мене відразу взяли, з цим труднощів не було. 

Про походження псевдо Хуліганка

Таке псевдо Владислава отримала 24 лютого, коли у військкоматі були шалені черги з добровольців. Їй довелося проявити характер та заспокоювати людей, які намагалися якомога швидше пройти бюрократичні процедури.

— 24 лютого, коли я прибула до військової частини десь об 11:00, було дуже багато людей. Усі бігали, метушилися. Усі хотіли отримати зброю та йти боронити Київ.

Мене посадили приймати документи у тих, хто прийшов — підписувати так званий контракт, щоб був хоч якийсь певний облік людей, яким ми даємо зброю і яких беремо до нашого строю.

Вона згадує, що тоді багато людей ломилися в кабінет, щоб відразу підписувати контракт та забирати зброю. Владислава сиділа в кабінеті з начальником розвідки і заступником командира батальйону. Наголошує, що кабінети були дуже маленькі. В нього зайшло десятеро, якщо не більше.

— Усі щось говорили, смикали мене, штурхали та кричали: “Давайте контракт”. Я встала, стукнула рукою по столу та сказала: “Ану тиша! Давайте по одному!”

Начальник розвідки в цей момент стояв збоку біля мене й сказав: “Ого! Хуліганка!”. Так воно до мене причепилося і закріпилося за мною.

Дівчина каже, що зараз на фронті теж може “вишикувати” своїх побратимів, коли це потрібно.

Про бажання перевестися до бойового підрозділу

Перші два місяці повномасштабного вторгнення Владислава була у групі персоналу та займалася документами, але сидіти на одному місці з папірцями не хотіла.

— Я попросилася до бойового підрозділу, сказала: “Візьміть мене, будь ласка, до себе, я хочу бути корисною тут, а не в штабі”, — згадує дівчина.

Вона додає, що стрільці теж потрібні на фронті, тому вона перевелася в інший підрозділ. 

Хочу і можу бути корисною побратимам, підставляти своє плече і стояти в одному строю з усіма. Але я не медик, брати таку відповідальність на себе не хотіла.

З чим стикаються жінки на фронті

Зараз у війську служить багато жінок, утім система все ж більш розроблена “під чоловіків”. Жінкам давали якусь нескладну роботу та “безпечні” посади. Владислава переконана, що така дискримінація була і ще, напевно, буде певний час.

— Жінку сприймають не як воїна, а саме як жінку. Як особу “слабшої статі”, яка в деяких моментах не може витримувати такі великі фізичні навантаження, як чоловіки.

Це було, є і буде, поки жінку не сприйматимуть на одному рівні з чоловіком.

Буває так, що має бути виїзд на бойове завдання, а тебе як дівчинку жаліють і не беруть. Ти намагаєшся довести, що ти така саме, як і всі, просиш, але слово командира — закон, — розповідає вона.

Дівчина зазначає, що це залежить від командира. Адже є такі, що на виконання бойових завдань не беруть навіть жінок-медиків.

— Жінка ж виконує функцію матері у майбутньому, для виховування наступного покоління, щоб діточки росли у вільній країні і щоб їх було більше. Саме через це деякі командири не випускають жінок на бойові завдання, щоб у майбутньому було кому продовжувати наш рід. Є командири, які через це взагалі не переймаються, відпускають дівчат на бойові завдання, а там може статися що завгодно.

Як на мене, тут є дві сторони. З одного боку, я згодна з тим, що дівчат не випускають на бойові завдання, адже вони бувають різні. Буває, група виходить і не повертається.

Тут є свої “за” та “проти”. Конкретної відповіді немає, — міркує військова.

Читати на тему

Боротися не тільки з ворогом, а й із системою — військова про ставлення до жінок в армії та намагання щось змінити

Військова розповіла, яке упереджене ставлення досі існує до жінок в армії.

На питання, чого їй не вистачає на фронті як жінці, жартома відповідає та сміється: “Мабуть, масочок для обличчя, манікюру, гарної зачіски, зручного одягу”.

Хуліганка зазначає, що є певні моменти, які можуть викликати труднощі на службі.

— Не завжди є можливість виділити для жінки, яка може бути одною в підрозділі, окреме спальне місце або кімнату, якщо це якийсь будиночок. Навіть щоб провести свої “жіночі обряди” ввечері після виконання завдань, в плані гігієни, треба вичікувати момент, коли нікого не буде поруч. А такі моменти бувають дуже рідко.

Загалом швидко адаптуєшся до умов. Страшних глобальних проблем немає, — ділиться вона.

Що допомагає триматися на фронті

Владислава у батьків єдина донька, саме вони допомагають їй триматися на фронті. Хоча, звісно, вони були не в захваті від ідеї доньки приєднатися до служби, особливо коли до Києва підбиралися загарбники.

— Вони постійно говорили: “Дитино, їдь додому”. Просили їхати до них у Черкаську область. Але я казала, що я вдома і нікуди тікати не збираюся. Казала, що це моє рішення і їм треба з цим змиритися.

Я вдома, в Києві, в Черкаській області, на Закарпатті, в Донецьку. Де б я не була в Україні — я вдома і тікати не збираюся.

Я сказала, що прийшла сюди заради них, щоб захистити їх. За кілька тижнів вони змирилися з цим рішенням. Я розумію, що їм теж тяжко. Вони, мабуть, кожну хвилину за мене переймаються, але інакше вже ніяк, — говорить військова.

Дівчина зазначає, що в її підрозділі хороші стосунки, її сприймають як сестру та називають посестра. 

Бувають, звісно, розбіжності. Навіть у найдружніших сім’ях бувають якісь маленькі конфлікти, але вони дуже швидко вирішуються. Ми всі стоїмо разом пліч-о-пліч.

Читати на тему

Просто лежиш і молишся, щоб бодай тіло знайшли. Історія бойової медикині на псевдо Талісман

Тричі опинялася за крок від смерті: Історія бойової медикині на псевдо Талісман.

Про талісман

Дівчина розповіла про свій маленький талісман, який завжди з нею.

— У мене є чашка, яку мені подарувала мама, коли я влітку приїжджала до них, на ній написано: “Вірю в ЗСУ”. Ця чашка завжди зі мною, де б я не була.

Я дивлюся на цю чашку, п’ю з неї каву або чай та відразу згадую маму, як вона мене обіймає та називає пташечкою. Це відразу як бальзам на душу. Ось це і є мій талісман — подарунок мами.

Владислава зізнається, що найбільше сумує за мирним часом, який був ще до 2014 року, коли ніхто не приходив на нашу землю зі зброєю.

— Коли ти зранку прокидався(-лася) і знав(-ла), що ти сьогодні робитимеш. А зараз ти зранку прокидаєшся та не знаєш, що трапиться за п’ять хвилин. Це лякає найбільше, — каже вона.

Про фейки росіян

Не варто забувати, що сучасна війна також є й інформаційною. Росіяни поширюють багато фейків, зокрема і про ЗСУ. Владислава запевняє, що росіяни розповсюджують неправдиву інформацію, бо бояться.

— У них на пропаганді та на фейках побудована уся їхня країна. У них так було завжди: “У когось все погано, а в нас все добре, ми — молодці”. У них так було ще з часів СРСР. У росіян це як стиль життя, вони народжуються уже в цій пропаганді. Вони так живуть і їм комфортно, бо вони іншого життя не знають. Українці знають як це, жити у вільній країні, — наголошує вона.

Хуліганка міркує: людям, які піддаються усій цій пропаганді, можливо, треба бути сильнішими і ширше розплющити очі, щоб побачити, що ЗСУ сильніші і духом, і фізично, і морально.

Іншого вибору, ніж перемога, у нас немає. Треба більше звертати на це увагу, а не читати, що пишуть росіяни.

Дивитися на нас. Потрібно вірити, а не просто на щось сподіватися. Адже саме віра, а не надія дає поштовх, щоб бути сильнішими морально, — переконана вона. 

Крім цього, військовим треба допомагати. Не втомлюватися донатити, адже наші воїни багато переживають на фронті. Владислава каже, що не варто романтизувати війну, адже насправді немає в ній нічого гарного.

Про сильних українських жінок

Зараз багато чоловіків намагаються якось уникнути служби, а жінки навпаки — готові взяти до рук зброю. Хуліганка каже: це тому, що українські жінки завжди були сильними.

— Стереотипи про “слабку стать” пішли з СРСР, жінка не мала права голосу, її вважали слабкою, казали, що вона нічого не може. Наші жінки були дуже сильними не одне сторіччя тому.

Дуже багато стереотипів та поганих звичок залишилося з СРСР у нашій вільній Україні. Ми маємо викорінити абсолютно все, що пов’язане з СРСР та Росією.

Наші українки сильні, вони це знають, відчувають і готові іти захищати нашу країну. А чоловіків, які ховаються від повісток, я називаю хлопчиками. Чоловіки вже тут, вони вже боронять Україну, попри хвороби та все інше, стоять на варті, — каже вона.

Владислава радить жінкам, які хочуть приєднатися до армії, бути готовими до всього. Каже вірити в себе; тих, хто стоїть поруч — у своїх побратимів та посестер. Вірити в нашу перемогу, йти до цього і не боятися.

Останнє запитання, яке ми поставили Владиславі: “Як ви?”

— Я чудово. Я знаю, що ми йдемо до перемоги й обов’язково переможемо. На цьому тримається те, що є в голові і серці, тому все добре! — акцентувала дівчина.

---

Нашим військовим потрібна допомога та підтримка, щоб вони могли якісно виконувати свою роботу та захищати нас. Ти можеш допомогти зібрати Владі на тепловізор за посиланням.

---

Раніше ми розповідали історію парамедикині Рути про побут та бойові завдання на фронті.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!