Наші дії стали скалою, об яку росіяни зламали собі зуби: історії героїв, які оберігали Ірпінь

Ми радіємо деокупації нових населених пунктів Харківщини, як колись були щасливі за звільнення Київщини. Та разом із тим приходять свідчення про звірства росіян та нові імена полеглих українських воїнів.

Павло, Володимир та два Максими всього лише кілька місяців тому стояли на обороні Ірпеня разом зі своїми побратимами.

Тепер хтось із них продовжив службу, а дехто вирішив, що тепер буде більш корисний на іншому фронті боротьби. Проте їх об’єднують спільні спогади, а також чимало дописів у соцмережах у пам’ять про полеглих побратимів.

А наприкінці лютого вони, люди різних професій та досвіду, разом стали пліч-о-пліч, щоб не пустити ворога до столиці. Отримали короткі інструктажі та розпочали оборону.

Володимир із позивним Белаз — професійний військовий. Він один із найдосвідченіших серед цих добровольців, але й сам багато чому навчився під час оборони Ірпеня.

У групі швидкого реагування йому довелося навчитись працювати з NLAW. Короткий інструктаж перед боєм провели бійці 80-ї бригади, а решту вже пізніше сам дізнався з відео на YouTube.

Не було часу думати про щось, окрім того, як користуватись NLAW.

Володимира пізніше відзначили державною нагородою Орден За мужність III ступеня, який у розпал боїв в середині березня йому вручив президент України.

Це було зненацька, спонтанно і дуже приємно.

Максим Роєнко на псевдо Мед Макс раніше був інженером із кібербезпеки. Він не мав жодного військового досвіду, але перший свій бій провів вже 25 лютого. Тоді на трьох людей був один пістолет та один кулемет, кулі до якого Максим тримав у поліетиленовому пакеті.

Перший бій на в’їзді до Ірпеня хлопці теж пам’ятають добре. Велика російська колона у понад сто бойових бронемашин намагалась пройти біля Бучі. Однак тероборона та бійці ЗСУ зупинили їх поблизу ТРЦ Жираф.

Військовослужбовець Павло Нетьосов раніше займався пошуком тіл українських захисників на тимчасово окупованих територіях та створенням стіни пам’яті.

Читати на тему

(Не) пережити окупацію: житель Малої Рогані викопав 30 тіл вбитих військових та цивільних

Житель селища Мала Рогань викопав 30 тіл вбитих росіян та цивільних.

Однак навіть у нього перші два дні був ще легкий шок. А ось 27 лютого, коли відбувся перший бій, у якому вдалось перемогти ворога, він зміг ще дужче повірити у свої сили.

Ми відбилися і побачили їхні трупи та колону, яку розбила наша артилерія. Тоді ми зрозуміли, що ми сильніші за них, тому що це наша земля і звідси ми відступати не плануємо взагалі.

У тому, що українці сильніші, впевнений і Максим Кузнець на псевдо Банзай. До 24 лютого він був приватним підприємцем в Ірпені, а коли почалося повномасштабне вторгнення, вивіз сім’ю на захід України та повернувся до побратимів.

Одразу ж із Белазом потрапив на бойове завдання. Банзай каже, що витримати такі навантаження тоді допомогла чудова фізична форма, а також досвід військової служби. Ще до початку повномасштабної війни він записався у тероборону і повністю екіпірувався.

Страху не було. Це був просто якийсь такий стрес. Як відповідальна людина, я боявся підвести. Оскільки на війні якщо щось неправильно зробиш, усі можуть загинути.

Найбільшим шоком для військових стали звірства росіян у Бучі та розстріляні цивільні автівки на дорогах Київщини. Однак найважчими моментами чоловіки називають втрату побратимів.

Самі ж за час оборони Ірпеня були неодноразово за крок до смерті та прощалися з рідними. Тепер навіть не розуміють, як їм тоді вдалося не лише вижити, але й відігнати ворога з Київщини.

Чоловіки погоджуються, що саме відвага та згуртованість простих людей допомогла вистояти та втримати ворога не лише поблизу столиці, але й в інших областях.

Кожен робив щось, що склалось у монолітну скалу, об яку росіяни зламали собі зуби, — говорить Павло Нетьосов.

Рятували Київщину від трагічної долі не лише захисники, але й віддані своїй справі лікарі. Читай історію відчайдушного фельдшера з Бородянки.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!