Копаєш яму і думаєш: чи не опинишся в ній. Історія гробаря з Київщини, який ховав людей під час окупації

Увесь світ вже знає про жахіття в Бучі, які вчинили російські військові. Люди вражені побаченими фотографіями. Але сьогоднішня історія про того, хто бачив звірства росіян на власні очі. Ігор Середа — гробар, який займався ритуальними послугами до війни.

Під час окупації Київщини він ховав людей і нині, після звільнення, допомагає перепохованню убитих в Бучі.

Хлопець в цій справі з дитинства. Раніше у Немішаєві похованнями займався його батько. Ігор пригадує, як перепоховували людей під час окупації.

— У вільну хвилину, коли російські військові виїхали, ми викопали велику братську могилу на кладовищі. Людина померла, ми швидко приїхали, поховали, засипали. І так наступну, — розповідає хлопець. 

Про поховання під час війни

До Немішаєва окупанти заїхали на початку березня і залишалися до початку квітня, поки Київщину не звільнили ЗСУ.

Ігор Середа розповідає, що під час окупації людей ховали просто у дворах, бо на кладовище російські військові їхати не дозволяли.

Читати на тему

Вони ховалися в погребах та відстояли сина, якого хотіли забрати росіяни. Сміливі історії врятованих родин із Київщини

Розповідаємо історії кількох родин з окупованої Київщини — як вони пережили окупацію.

А тим, кому якимось чином вдалося домовитися з окупантами про поховання на кладовищі, як двом жінкам з сусіднього села Мироцьке, клеїли на капот автомобіля літеру V та чіпляли білі стрічки.

На кладовище бус з домовиною супроводжував російський БТР і КАМАЗ.

— Приїхали на кладовище, навколо нас стояли три автоматники, голову підіймати не дозволяли.

Копаєш яму і думаєш: чи не опинишся в ній, — пригадує Ігор.

(фото: Поліція Київської області)

Хлопець розповідає, що часто доводилося ховати померлого без труни, бо її не могли привезти з сусіднього села.

Проте попри поспіх та інші жахливі фактори, Ігор та напарники завжди пам’ятали, хто та де похований. За першої можливості їхали встановлювати хрести з іменами.

Гробар був без мобільного зв’язку та постійно змінював своє місце, але люди завжди знаходили його, коли треба була допомога в похованні.

Подивись по темі

0:05:14

Братські могили, масові зґвалтування та розстріли: які жахи коїли окупанти на Київщині

Те, що відбувалося в окупованих містах Київщини можна порівняти зі Сребреницею — страшний геноцид.

Про ексгумацію могили в Бучі

Після звільнення Київщини Ігор з напарниками приєдналися до ексгумації тіл у Бучі. За словами хлопця, в Бучі робота ділиться на два етапи: спочатку тіло викопують із загальної могили, а вже потім перепоховують.

Усі тіла ми клали в пакети та перевозили на кладовище на вулиці Депутатській.

Попри весь біль та шок, хлопець пояснював родичам загиблих, що спершу треба викликати поліцію. 

— Телефонує знайома і каже, що за селом вбили батьків. Я раджу спершу телефонувати в поліцію. Багато хто каже: переховаймо з двору на кладовище. Але без лікарського свідоцтва та без поліції ми не можемо цього зробити, — пояснює гробар.

Ігор з 14 років займається похованнями, проте зізнається, що смерті в Бучі дуже шокують.

Я до цього звиклий. Але кількість убитих, їх вік не те, що вражає… Ти не можеш підібрати правильних слів, —зізнається Ігор.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Володимир Зеленський (@zelenskiy_official)

Деяких людей, яких дістають з братських могил Бучі, Ігор з напарниками знали особисто.

— На фотографіях їх одна п’ята. Тіла одразу вивозили. Дістали — фура одразу вивезла. Їх там просто сотні. І діти, і жінки, — каже гробар.

Ігор розповідає, що багато людей вбивали через зовсім буденні речі.

Вийшов покурити — його вбили. Вийшов собачку погодувати — його вбили.

— Щось віз з одного кінця міста в інший — його машину розстріляли. Як таке може бути? В голові таке не вкладається, — розповідає Ігор про те, що вразило його найбільше.

Перші дні гробарі починали роботу з 7-8 ранку, щойно починало світати, і закінчували роботу о 23 ночі. Зараз, кажуть, роботи менше. Залишилися тіла, які знаходять у різних місцях.

(фото: Поліція Київської області)

Ігор Середа каже, що його робота дуже важлива, тому він продовжує нею займатися. 

Під час війни, за словами гробаря, ніхто не брав гроші за поховання. Це робили з почуття обов’язку та відповідальності.

За два дні до війни мені прийшла фура трун, і за війну вони розійшлися, — каже гробар про два місяці війни.

Російські військові чинять різні звірства, навіть розстрілюють під час евакуації. Раніше ми розповідали історію жінки, що втратила свого сина Єлисея. Російські військові вбили 13-річного хлопця під час евакуації. Спочатку побажали хорошої дороги, а потім розстріляли.