Отруюють, виснажують та відбирають техніку. З початком повномасштабної війни Росії проти України до боротьби з ворогом долучилися не лише військові та добровольці.
Чи не щодня з різних куточків окупованих і вже звільнених територій надходить інформація про диверсії, які вчиняють так звані партизани. І ще — розповіді про поодинокі випадки героїчного протистояння звичайних жителів силам окупанта.
Майже з першого дня агресії Росії Telegram-канал, зокрема, і на цю тему веде український блогер із Запоріжжя Тарас Білка. Він каже: свідомі люди навіть об’єдналися та створили книгу про тактику української герильї — малої війни з окупантом.
Родина Тараса Білки походить із Запорізької області, частина якої нині під російською окупацією. Він каже — з перших днів повномасштабної війни взяв за правило документувати кожен день. Так у нього почали з’являтися цікаві факти народного протистояння, зокрема, від спілкування з військовими.
За його словами, в сучасній партизанській війні є люди, які діють спільно з військовими, і окремо. Люди на місцях з перших днів долучились до опору окупантам.
Він розповідає лише про ті події, що відбулися, та не становлять загрози для їх фігурантів. Тарас каже — у перші дні великої війни активність проявили фермери.
У них почали з’являтися дуже дивні волонтерські потреби. Такі як 150 літрів ацетону. Ну я прекрасно розумію, для чого це все. Там будуть “манікюр хороший робить”.
Або там тротил для “викорчовування пеньків”. Або у великих об’ємах — тоннами буквально — речовина, якою труять шкідників на корі дерев.
Я розумів, для чого це все робиться, відбувається. І так починалася партизанщина. Вона і досі триває насправді, — ділиться Тарас.
У людей виявилися прекрасні знання з хімії. А в окупантів дуже приземлені вимоги у харчуванні. Вони полюбляли пити спиртне, курити цигарки та їсти консерви. На тому й “погоріли”.
— Ніяк не можу запам’ятати речовину, якою труять цигарки для цих орків. Вона не вбиває, на жаль, але виводить з ладу на дві доби людину з повним отруєнням організму.
Цигарки тримають так, що отруюється не тільки той, хто курить, але й хто вдихає дим. Особливо це працювало, коли було ще холодно і вони не вилазили зі своїх БТРів. І це все в селах люди робили самі — в протигазах. Ніяких хімлабораторій, нічого, — веде далі блогер.
Було, що і консерви “накачували”, і вони викликали значні розлади здоров’я у ворогів. Думали так робити з хлібом, та для нас, українців, зауважує Тарас, то виявилося занадто.
А от правильна суміш горілки й технічного спирту від місцевої бабусі могла спричинити сліпоту одразу у 20 людей. Є, звісно, і багато байок. Зокрема, про щурячу отруту та пиріжки із нею.
Тарас каже, що йому відомий відверто кіношний випадок партизанської війни. В одному з них героями стали звичайні підлітки.
— Я розумію, що немає нічого хорошого, коли діти воюють. Пацани прийшли, їм там по 15 років і кажуть: “Ми місцеві, все знаємо. Дайте гранатомет. Ми зараз обійдемо так, що ніхто нас не побачить і ви там навіть замінувати б не змогли, тому що ви не знаєте тих стежок”.
Вони в —20°C в кросівках прийшли до військових на блокпост. Їх там навчили за півдня, і до ранку хлопці обійшли й жахнули колону окупантів у голову та хвіст, щоб ті не могли відійти.
А далі була вже справа військових. Чому ці хлопці включилися? Тому що вони місцеві й прекрасно знають місцевість. У них єдина потреба була — ноги сильно мерзли. Тому військові передали берці. Реальний приклад теж! — пояснює Тарас.
Ніхто не хоче жити в окупації, тому деякі люди свідомо наражають себе на небезпеку. Так відомі випадки, що за підпільну діяльність російські окупанти мстилися людям.
Тільки от днями з’явилася інформація — на Запоріжжі росіяни вбили ромів, які понад місяць нападали на транспорт забезпечення окупантів та нищили його. Ще раніше стався трагічний випадок на Гуляйпіллі.
— Там дуже складно. В одного з фермерів розстріляли родину. Таке було, є і буде. Тут треба розуміти, що це війна, і кожен може загинути. І є втрати цивільного населення, є втрати військових.
Але ж це не значить, що тепер треба здаватися? Ніхто не буде там здаватися! — констатує Тарас.
Крім цього, уже не секрет випадки підступу росіян, що відступають. На очищених від ворога територіях уже не дивина знаходити заміновані дитячі іграшки та загиблих.
— Я думаю, ми ще не знаємо про всі ці факти. Ми ще жахнемося, коли будуть звільнені села на Запоріжжі, тому що ті ж Пологи…Там, напевно, Буча ще та буде.
Мені говорили про випадки, коли мінували навіть продукти. Я таке бачив у Лисичанську, коли працював на розмінуванні — буханки з хлібом були заміновані, які роздавали людям як гуманітарну допомогу, — з сумом каже блогер.
Коли Тарас почав вести щоденний блог про війну, то навіть не сподівався, що це так відгукнеться. Через нього об’єдналися люди, які знаються на тому, як діяти у партизанському опорі.
Так народилася, поки що електронна, Кулінарна книга української герильї — про тактику малої війни з окупантом.
— Там багато є цікавих рецептів. Як правильно щось замінувати, розвести горілку, як краще заливати туди отруту. І там дуже класне викладання. Там є і “вічна класика”. Як, наприклад, замінувати пляшку.
Або як зі старої розкладачки зробить рушницю. Це електронне видання. Але його наші друзі з Америки вирішили задизайнити нормально. Тому що для історії це має залишитися, — каже Тарас.
За його словами, цю партизанську книгу люди ширять між собою самостійно. До її “написання” долучилися фахівці з Канади, США, Іспанії, Нової Зеландії, Ірландії. Наші діаспоряни.
Був один фахівець-вибухотехнік з Чехії. Ще з Англії та Португалії. З’явилися вже й окремі роздруківки тамтешніх рецептів.
— Я знаю точно, що в селах її роздруковували, тому що інтернету не було. На своїх принтерах і робили маленький формат такий. Прямо як захалявні книжечки — без обкладинки.
Мені знайомі пояснили, для чого то. Наприклад, бабусі простіше і зрозуміліше так користуватися. Як самогон розводить технічним спиртом, наприклад, так вона все зрозуміє, — зазначає запорожець.
Наразі вже відомо, що в окупованому росіянами Херсоні та Мелітополі діє партизанський рух. За словами Тараса, у Мелітополі дуже складна ситуація. Бо окупанти звели там цілі бетонні укріплення — зайняли серйозну оборону.
Ті люди, які щось знали про партизанів, поздавали людей. Тому патріотів там активно шукають, їхні життя у небезпеці.
А ще, за словами блогера, партизанський рух нині — про дисципліну. Тобто доки можна — треба діяти. А як ні — евакуюватися.
Коли люди говорять: “У мене там коза, корова, я як це все залишу?”, а тоді йдуть контрнаступальні дії, то присутність цивільного населення дуже заважає, тому що це є живим щитом для окупанта.
А ми, українці, цінуємо життя один одного. Тому кожен, якби він не хотів допомогти, має розуміти, що його дії на певний час можуть бути корисними, а в якийсь інший — можуть заважати, — розповідає Тарас.
На окупованих територіях росіяни вбивають, гвалтують і викрадають людей. Читай, яка ситуація в Херсоні сьогодні.