Всесвіт дав мені можливість допомагати: щемлива історія волонтерки, яка опікується тисячами переселенців

З рестораторів у волонтери — киянка Катерина Терехова 20 років працювала у сфері гостинності. Вона експертка з організації ресторанного і клубного бізнесу.

Повномасштабна війна кардинально змінила її життя. Тепер вона волонтерка, опікується одразу кількома соціальними проектами на Закарпатті й допомагає тут тисячам переселенців. Таким, як сама.

У Київ поки не повертається. Бо відчуває, що потрібна тут. І сподівається, що її діяльність стане для когось прикладом, особливо для влади.

Волонтерська ідея

Вдома, у столиці, 24 лютого Катерина прокинулася від вибухів. Втікати нікуди не збиралась. З першого дня повномасштабної війни допомагала військовим, студентам та медикам.

Каже, що має ці здібності та розуміє, як ними користуватись. Перші 12 днів війни під час повітряних тривог і обстрілів вона з родиною провела у підвалі будинку.

Поки не зателефонували її друзі-військові та не порадили виїхати зі столиці у безпечніше місце. Катерина разом з чоловіком, його батьками, мамою та сьома собаками й котом вирушили в нікуди.

Об’їзними шляхами, минаючи Житомирську трасу, яку тоді активно обстрілювали, дістались до Закарпаття. Досі в цьому краї вона була лише один раз.

Катерина Терехова одразу спланувала: тут займатиметься волонтерством. Бо поруч кордони, можна приймати посилки, готувати їжу для людей у чергах.

Своїми ідеями поділилась у чаті волонтерської спільноти, а нині благодійного фонду IT-військо. Друзі сказали: “Давай, робитимемо!”

Гуманітарний склад

Я народилася у місті Донецьк, але живу в Києві з 1997 року. Для мене війна почалася у 2014, вже тоді я стала волонтеркою. Тож ця справа для мене не нова.

У своє рідне місто нині потрапити не можу. Але сподіваюсь повернутися туди з нашим українським прапором, в український Донецьк. І допоможу його відбудовувати! — ділиться Катерина.

Жінка 8 березня опинилась на Закарпатті. А вже на наступний день тримала в руках ключі від свого першого складського приміщення.

10 березня зранку з будівельниками купила необхідні будматеріали. У складі розкладали стелажі, фарбували підлогу, встановлювали унітаз та рукомийник.

Мій перший гуманітарний склад відкрився 11 березня. І ми вже вночі отримали першу посилку. Потім пішли цілі вантажі з допомогою для українців, котрі найбільше її потребували.

Це приміщення поруч із ринком та супермаркетом у місті Мукачево. Так ми почали нашу діяльність. І перший вихідний у нас був першого травня, — згадує волонтерка.

Прихистки для дітей-сиріт

Вона реалізовує на Закарпатті одразу кілька соціальних проектів. Давно співпрацює із фондом БОН. Від них почула, що на Закарпаття у санаторій Човен евакуйовують 180 дітей-сиріт з-під Києва, з Артеку.

— Так я підхопила цей прихисток. Дізналась, що дітям потрібен не лише одяг та взуття, а й 200 нових матраців, замість старих ватних, ліжка. Коли приїхала у Човен, а це колишній туберкульозний санаторій, то жахнулася.

Там був тюремний посуд, ці металеві миски… У приміщенні не було навіть батарей. Знаєш, їх, напевно, здали на металобрухт. Туалети й душові неробочі. Ми поміняли там все, — розповідає Катерина.

Потім жінка “підхопила” ще два прихистки. Нині опікується релокованими на Закарпаття трьома притулками, де понад 300 українських дітей-сиріт. Завозить туди гуманітарку, купує одяг та все необхідне.

Шелтер з покинутої школи

Ще один серйозний проект Катерини — сучасний, просторий, зручний і затишний шелтер для сімей переселенців. Волонтерка його облаштувала сама — перебудувала стару закинуту школу в селі Березинка.

Після реформи освіти учнів перевели до закладу в сусідньому селі. А тут гуляв вітер. Будівля порожніла вісім останніх років. Знайшла її Катерина випадково.

Мені треба було поїхати в Човен. Сиджу в себе на складі, прокладаю маршрут до села Березники, а мені показує — їхати шість хвилин. Хоча знаю, що дорога має зайняти десь півтори години.

З’ясувалось, що я вказала село Березинка. Знайомий каже: так, у нас там нема санаторію. Але теж є цікава будівля. Хочеш — покажу. Так я потрапила до цієї школи.

Із занедбаним фасадом, старими вікнами, повністю понівеченим входом. Перше, про що я подумала: класно, ця будівля ідеально підходить для дітей з інвалідністю. Бо вона одноповерхова, має широкі двері, — каже волонтерка.

Велика перебудова

Катерина попросила ключі й увійшла всередину приміщення. У її менеджерській голові одразу виринула ідея, як переоблаштувати цю школу, щоб вона стала комфортною для проживання.

Жінка від руки намалювала схему перебудови, зателефонувала другу-архітектору і попросила розробити проект. За день він уже був готовий. Катерина познайомилась з керівництвом села, будівлю їй віддали в оренду.

А ще заручилась підтримкою друзів з IT-війська та взялась за роботу. Діти-інваліди, котрих планувала туди поселити, уже знайшли прихисток. Тому тут з’явився ІТshelter для дорослих і малих переселенців.

Ця закинута школа була без опалення, із вбиральнями на вулиці. Катерина швидко зібрала гроші, виграла грант у $28 тисяч і переоблаштувала всі класи.

Тут поміняли вікна, електропроводку, провели каналізацію, встановили помпу, збудували туалети та душові, та зробили сучасний ремонт. У кімнатах чисто й просторо. Є керамічні обігрівачі та пічки на дровах.

На ліжках — ортопедичні матраци. У кожного жильця — своя тумба і шафа. Тут, як удома: чисто, тепло і  затишно. А ще пахне смачною їжею.

Евакуйовані з гарячих точок люди живуть і харчуються у шелтері безкоштовно і мають все необхідне.

Будні в шелтері

Шелтер розрахований на 57 людей. Нині тут ще є кілька вільних місць. Найманих працівників у прихистку немає. Прибирають, перуть та готують їжу переселенці самі, по черзі.

У коридорі дві пральні машини, холодильники та заповнена вщент запасами на зиму морозильна камера. 

У нас у морозилці заготівлі: натерта морква, кріп, фрукти на компоти. У нас чимало маленьких дітей. Нам зі Словаччини привезли дуже багато м’яса замороженого.

Також маємо тут на зиму фарширований перець. Жінки ліплять вареники, — зазначає Катерина.

Кухня тут з професійним обладнанням, волонтерка привезла його сюди з власного закладу. Харчування триразове.

У просторих відремонтованих класах облаштовані спальні. Є окремі для чоловіків і жінок. Є спільні. У коридорі — дитячий куточок, де безліч іграшок. На подвір’ї — запас дров на зиму.

На будівлі — жовто-блакитний прапор. На фасаді — нова скляна табличка з іменами благодійників, які дали гроші на облаштування шелтеру.

Співпраця з владою

Гроші Катерина збирає по всьому світу — підтримують друзі і їхні знайомі. 

Я почала будівництво першого травня. Десятого травня ми вже переїхали сюди з гуманітарним складом. А 25 травня до прихистку заїхала перша родина. 

Усе так дуже швидко відбувалось, бо місцева влада дуже сильно допомагала. З нею було тотальне порозуміння і підтримка. Ми домовилися, що я ремонтую цю будівлю.

Ми підписуємо договір оренди на один рік. Якщо війна не закінчиться і цим людям, які тут живуть, не буде куди вертатись, ми продовжимо цей договір.

Але після нашої перемоги, коли все стане на свої місця, я цю будівлю в такому стані, як я її перебудувала, залишаю ОТГ. І вони нею користуються, як забажають. Тут можна розмістити дитячий табір чи санаторій, — пояснює благодійниця.

В одному крилі школи розташований гуманітарний склад. Там Катерині господарювати допомагає її мама Валентина Крижанівська.

Одяг та взуття, побутову хімію та предмети гігієни тут отримує майже півтисячі сімей переселенців. Ці люди живуть не в шелтері, а в Мукачеві та навколишніх селах. Допомогу сюди надсилають друзі Катерини.

Читати на тему

Чисто, тепло і затишно! Рестораторка переобладнала занедбану школу у шелтер для переселенців

Шелтер розрахований на 57 людей. Евакуйовані з гарячих точок дорослі та малі живуть тут безкоштовно і мають усе необхідне.

Утримання притулку

За останній тиждень до притулку Катерини заселились біженці із Запоріжжя. Люди тут з гарячих точок. Перед заселенням проходять своєрідний кастинг.

Бо у прихистку суворі правила. Тут не можна пиячити та сваритися. Сюди не поселяють мисливців за гуманітаркою.

У нас панує затишок та спокій. Мені дуже хотілось би, щоб люди цінували те, що вони потрапили в такі умови, — каже жінка.

Вона щовівторка купує продукти для притулку на ринку в Мукачеві. Каже, що там її продавці впізнають, тому віддають товар за собівартістю. Катеринині друзі допомагають їй утримувати притулок.

Запасу грошей на продукти нині в неї десь на чотири місяці. Долари, які залишились від гранту, Катерина планує використати на оплату комунальних послуг взимку.

— Гроші від гранту я витрачала виключно на купівлю будівельних матеріалів. При моїх здібностях економити, знаходити дружні стосунки, у мене ще залишилась досить велика сума решти, яку я зараз витрачатиму на сплату комунальних, — розповідає вона.

Фото: Pexels

Повертатись до столиці рестораторка Катерина Терехова поки не хоче. Каже, Всесвіт дав їй можливість допомагати — вона нею користується.

І сподівається, що її діяльність стане для когось прикладом, особливо для посадовців. На Закарпатті є чимало таких закинутих будівель. Реанімувати їх дешевше, аніж будувати нове житло для переселенців.

Маю сподівання, що мою роботу побачить наша влада і зрозуміє, що можна недорого зробити такі класні соціальні проекти для житла.

І мені здається, що в деяких випадках це навіть дешевше, ніж будувати модульні містечка, — вважає волонтерка.

Тим часом у Києві відкрили соціальний супермаркет Support Market. Читай, що це за ініціатива та хто нею може скористатись.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!