“Ношу” свою дружину біля серця. Ветеран удочерив дітей загиблої коханої

Вторгнення Росії до України відібрало у дітей — батьків та матерів, у цивільних — нічний спокій та веселощі, а у військових відбирає життя та здоровʼя. Чимало сімей вже ніколи не зберуться разом за святковим столом. Тисячі молодих тіл лягло у землю, так і не втіливши у життя свої юнацькі мрії.

У такий темний час треба знаходити сили допомагати тим, хто цього потребує. Ставати на захист слабших, дбати про дітей, які колись стануть активною молоддю України.

Ця історія перегукується із життям колишнього військового після втрати коханої жінки — майстрині ремонтної майстерні зенітно-ракетного дивізіону, яка 8 травня 2022 року загинула на Азовсталі. Про Миколу Іванченка, його кохання та як після втрати дружини Марини Алексюк він вдочерив двох її доньок — далі у матеріалі.

Пазли склалися одразу

Вони познайомилися ще у грудні 2018 року: Микола був вражений красою жінки, її поглядом та таємничістю.

— Згодом я запросив її на каву. Обмінювалися історіями з власного життя, розповідали про свої сім’ї та дітей — і я, і вона були розлученими. Після розмови я зрозумів, що наші пазли склалися, — розповідає чоловік.

У Марини від першого шлюбу було дві доньки — 14-річна Олена та 11-річна Олександра. Ті не одразу прийняли Миколу, коли той почав жити з ними, та чоловік ділиться: завойовував їхню довіру та прийняття.

— Це був виклик для мене, але своїми діями мені вдалося подолати його. Це підтвердила Олена, старша донька Марини. Вона сказала мені: “З тобою мама почала посміхатися”.

Відверто кажучи, для мене це була найвища оцінка. 

Тож відтоді Микола проводив з Марининими доньками багато часу, допомагав їм та порався по дому, поки жінка працювала.

Сам Микола у 2014 році добровольцем пішов до ЗСУ, служив в Азові.

Разом із сімʼєю вони жили у Маріуполі, а у 2021 році перебралися до Бердянська. Там їх і застало повномасштабне вторгнення.

— У нас було багато планів на майбутнє. Хотіли мати власний будинок у Сумській області, де є багато гончарної глини, адже Марина захоплювалася гончарною справою, а також любила шити, в’язати та малювати. Словом, була дуже творчою особистістю. 

Але доля, на жаль, вирішила по-іншому,— каже Микола.

Читати на тему

Я заздрила тим, хто помер ще на Азовсталі. Історія Герди, яка пройшла Маріуполь та російський полон

Марія Герда Чех: про полон, Маріуполь та повернення додому.

Поїхала на Азовсталь

24 лютого 2022 року, Марина, разом зі своїм підрозділом, у складі полку Азов вирушила на Азовсталь. Микола домовився зі своїм командуванням та залишився в Бердянську з дітьми.

— Я чекав на неї, сподіваючись на те, що їй вдасться вийти з Маріуполя та повернутись до нас. Місяць ми з дітьми прожили в російській окупації. Але, на щастя, нам дивом вдалося виїхати.

Діти їхали окремо від мене, бо поряд зі мною було дуже небезпечно: на той час я був чинним військовослужбовцем.

З усім тим, я проїхав 21 російський блокпост. З собою в мене була валізка з інструментами для ремонту комп’ютерної техніки. Я вигадав собі трагічну історію і розповідав її окупантам, які запитували мене, куди я їду.

Так вдалося мені добратися на територію, підконтрольну Україні. Найімовірніше, в них була комунікація між собою, бо десь на 11 чи 12 блокпості мене вже навіть не викликали з автобуса, — розповідає чоловік.

У той час Марина, яка у своєму підрозділі була діловодкою та займалася різними організаційними питаннями, перебуваючи вже на комбінаті, не розгубилась і не склала рук, а продовжила слідкувати за чесним розподілом їжі та води.

Вона була, як та запальничка. Постійно цікавилася чимось новим, зокрема захоплювалася альтернативною історією, — пригадує Микола. 

— Ми їздили з нею в Одесу та Львів, вивчали стародавню архітектуру. Зазвичай вона виконувала роль гіда, а я був, як турист та той, хто носив речі. Я захоплювався її життєвою позицією, вона постійно надихала мене.

Зараз реальність зовсім інша, і це дуже сумно, але доводиться звикати до тих обставин, які приготувало для нас життя. І цього ніяк не змінити. 

На грудях я зробив собі татуювання — зображення Марини. Це було її останнє фото, зроблене за чотири години до загибелі — Посмішка останньої надії. Але, завдяки цьому тату, я постійно “ношу” свою дружину біля серця.

Читати на тему

Я хочу телескоп, щоб спостерігати за своїм татом у небі. Історія 10-річного Назара та його мами, які через війну втратили найріднішу людину

Історія стійкого Назара та його мами, які після своєї втрати продовжують свою боротьбу

Вдочерив дітей коханої

Зараз разом з дітьми Микола проживає у Броварах, що на Київщині. Він взяв їх під свою опіку.

— Хай там як, але вони стали моїми дітьми. Для них я є єдиним, кому вони повністю можуть довіряти. 

Зараз стосунки в нас чудові. Я їх у всьому підтримую та допомагаю. Діти навчаються в школі у девʼятому та шостому класах. Олена цікавиться корейською культурою та музикою, а Олександра полюбляє малювати картини за номерами. 

В Маріуполі Олена ще займалася вокалом, але потім це зацікавлення відійшло на другий план. В такому віці хобі часто змінюються і я до цього ставлюся абсолютно нормально.

Зараз нам допомагає БФ Діти Героїв. Для нас та таких сімей, як ми — дуже важливо відчувати, що є люди, які готові простягнути руку у складний час та підставити плече, не вимагаючи нічого натомість.

Микола зізнається, що сам зростав без батька, тож знає, як це: недоотримувати належної уваги й підтримки у дитячому віці.

Зараз допомога у деяких речах, де сам Микола безсилий — єдине, що підтримує при переживанні горя.

Саме тому БФ Діти Героїв є для мене та дітей так званою точкою опори, і ми безмежно вдячні за їхню роботу.

Микола Іванченко намагається звикнути до нової реальності. А ще — бажає українцям сміливості, аби пережити цей складний час.

— Це справжня боротьба за свободу, тож в нас немає права її програти. Докладаймо максимум зусиль, щоб дати відсіч московським окупантам.

Кожного дня потрібно підтримувати нашу армію та наближати нашу спільну перемогу, бо ніщо не зупинить ідею, час якої настав, — висновує чоловік.

Раніше ми розповідали історію Ярослава, у чий дім війна прийшла двічі. Про його шлях відновлення та допомогу фонду, можеш дізнатися з іншого матеріалу.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.