Українські військовослужбовиці воюють на “нулі” на рівні з чоловіками, маючи таку ж відповідальність та небезпеку для власного життя. Проте часто вони змушені виборювати право на службу у війську.
Недооцінення чи й повне нівелювання внеску жінок в перемоги ЗСУ, шкодять Україні та суспільству не менше, аніж зовнішній ворог.
Про всі складнощі всередині війська для жінок, життя в російськомовному середовищі та рішення воювати за свою батьківщину, WoMo.ua розповіла перекладачка-синхроністка, звʼязківиця, сержантка ЗСУ Надія Гарань.
Для дівчини війна з Росією почалася, щойно РФ напала на суверенну Україну. Попри те, що Надія виросла у російськомовній сім’ї та такому ж місті, відвідувала школу для російськомовних меншин — під час подій на Майдані вона чітко усвідомила, що було своїм, українським, а що — нав’язаним, російським.
— Війна для мене ніколи не закінчиться. Фраза “мирне життя” діє, як пігулка для виклику блювання. Всередині мене будь-який мир здається вже неможливим, — зізнається Надія.
Надія була випускницею філософського факультету, коли в голові з’явилася ідея піти служити. Спочатку вона закривала цю потребу волонтерством та допомогою друзям-військовим.
Wo.Mo
Батько, за словами військової, погрожував доньці вивезти її за кордон, крав її документи для подачі на еміграцію та навіть називав наркозалежною, коли та висловила бажання влітку допомагати бійцям.
Тоді, напевне, я зрозуміла, що не злякаюся навчитися стріляти, щоб захиститись.
На свій випускний Надія одягла футболку ГО Аеророзвідка, за кілька годин друзі зібрали необхідні гроші на важливу операцію для Надії — проти якої був батько дівчини. Вже за місяць вона була у військкоматі.
У 2017 році, коли Надія йшла до військкомату, потрапити в ЗСУ для жінки було практично неможливо. Аби це відбулося, треба було “мати блат”: щоб хтось за тебе сказав кілька слів, поручився.
За таким принципом колеги наче мали зрозуміти, що ця жінка — може служити, вона не така, як інші. Але це геть неправильно, адже виконувати роботу на фронті можуть і дівчата.
— Коли військком побачив, що я зістригла волосся, ледь не знепритомнів.
Надалі у навчальних частинах щодня чула насмішки, що не фарбувалась, мала коротку зачіску, носила спортивні ліфи без поролону, не ушивала форму, не прагнула “знайти собі чоловіка”.
Дівчина три роки працювала зв’язківицею, потім стала радницею з гендерних питань. Пішла звідти, бо платили мало, а звернення дівчат, яких кривдили чоловіки-військові у сім’ях чи військовослужбовиць через приниження на роботі, змушували Надію почуватися безпомічною.
— Я зіткнулася з велетенським айсбергом насильства проти жінок у війську й, проштрикнута лише його верхівкою, почала тонути. Коли схудла до 32-го розміру з 38-го й у штабі почали запитувати, на що я хворію, зрозуміла, що далі так працювати не вийде.
Разом з тим, Надія Гарань закликає жінок боротися з сексуальним насильством, дискримінацією, врізанням прав та іншими гендерними проблемами нашого суспільства.
Ці зміни залежать лише від нас. До них надважливо залучатися, інакше буде “про нас — без нас”.
Саму Надію прийняли у роті чудово: без жартів в її бік, а берегли лише як найменш досвідчену, а не як “дівчинку”.
Водночас Надія каже: давно змирилася з думкою, що жінки на фронті перебувають “між двох вогнів”. Їх прагне знищити ворог, але й досі не розуміє суспільство.
— Суспільство наразі не готове рахуватися з правами жінок та не дискримінувати їх. Виходить, якщо ти військова, тебе не розуміють і з точки зору досвіду ветеранів, і з точки зору прав жінок.
Сама Надія всіляко намагається допомогти українському війську позбутися стереотипів про жінок. Та чи не найбільшим пеклом для військових вона вважає МСЕК та проходження ВЛК. Надія каже: страждають від оглядів і жінки, яким обов’язково порадять швидше народжувати та нагадають, де їхнє місце, і чоловіки, які “мусять терпіти”, бо шрами їх прикрашають.
— Жінкам доводиться відстоювати самі факти бойових поранень і травм, оскільки лікарі часто знецінюють внесок жінок на фронті й узагалі їхню присутність “на нулі”.
Медичні комісії в тому вигляді, в якому вони існують зараз, мали б переатестовуватись і сидіти по тюрмах: визнання непридатності після важкого поранення коштує від $5 тис. до $10 тис., цю цифру МСЕК і ВЛК називають бійцям відкрито, — каже військова.
Надія також наголошує, що нині польова жіноча медицина фактично не працює, військовослужбовиці змушені обходитись без медикаментів, наприклад, гінекологічного застосування.
Скільки нині військовослужбовиць перебуває на фронті та чому нам важливо говорити про права жінок в армії, ми писали в нашому іншому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!