Це молитва, зібрана у нитки…Як мотанка стала частиною спротиву — слова майстрині

Вони народжуються з клаптиків тканини, але несуть у собі цілий всесвіт: біль, любов, памʼять і віру. Мотанки, які створює майстриня з Києва, стали не просто ляльками — вони перетворилися на символ надії, обереги для захисників і голос нашої країни на світових аукціонах.

Її ляльки побували в Канаді, США, Великій Британії та Латвії. Їх купують на благодійних аукціонах, передають у музеї, дарують військовим. Але головне — вони рятують життя. Бо кожна мотанка — це не просто нитки та тканина, а жива молитва, скручена руками майстрині.

Тетяна Чеховської-Косцова розповіла про те, як ляльки-мотанки підтримують тих, хто на передовій, і тих, хто чекає вдома.

Тетяна віддала першу ляльку бійцям ТрО

До повномасштабної війни мотанки були для неї простим, але теплим хобі. Вона створювала їх як подарунки друзям, віддавала у музеї, вкладала в них душу, але не думала, що ці ляльки стануть частиною великого волонтерського проекту. Після 24 лютого все змінилося.

У перші тижні війни майстриня долучилася до київського волонтерського штабу — возила гарячі обіди на блокпости, допомагала з ліками та продуктами, підтримувала армію чим могла.

Одного разу вона залишила мотанку на блокпості — як маленький оберіг. І була здивована, коли бійці з усмішкою почали вдавати, що образилися, бо не кожному дісталося. Тоді вона відчула: ці ляльки — більше, ніж просто сувеніри.

Фото: Тетяна Чеховська-Косцова

 Тоді я зробила ще три — для військових на інших блокпостах. І з кожною наступною мотанкою зростало відчуття, що це не просто лялька, а щось більше, — каже майстриня.

Люди просили ще. І в той момент керівниця волонтерського штабу звернулася до неї зі словами, що вона має робити ляльки на підтримку військовим. Відтоді мотанок стало не десятки — сотні.

Підтримка звичайних людей

У перші півтора року весь процес був суто на її плечах — і морально, і матеріально. Усі витрати на тканини, нитки, наповнювачі вона покривала сама.

— Я намагаюся записувати всіх, хто мені щось приносить. Намагаюся подякувати. Бо без них не було б таких обсягів, — каже Тетяна.

Зізнається, що тоді сімейному бюджету було важко — іноді на матеріали йшло кілька тисяч гривень на місяць.

— І от коли хтось почав питати, який відсоток я беру собі — чесно, мені навіть було боляче це чути. Я жодного відсотка ніколи не брала, — каже вона.

Та саме тоді, коли сили вже підходили до межі, люди почали допомагати. Приносили тканини, стрічки, залишки з ательє, навіть старовинні хустки.

Фото: Тетяна Чеховська-Косцова

Першим став отець Сергій — капелан і священник з їхньої церкви. Він віддав майстрині коробку з хустками, які колись належали бабусям із громади.

Це була допомога не лише руками, а й серцем. З хустинок, що несли в собі тепло людських рук, Тетяна зробила перші мотанки для тероборонців.

А коли в старому бомбосховищі знайшли сумки для протигазів, навіть їхня тканина перетворилася на обереги. Бо кожна лялька — це частинка історії спротиву.

Майстриня продовжувала свою діяльність за кордоном

Після того як бойові дії біля Києва припинилися, то жінка тимчасово виїхала з дітьми до Великої Британії. Там долучилася до української волонтерської спільноти.

Місцева діаспора приносила їй тканини, і вона проводила майстер-класи: всі кошти від донатів йшли на закупівлю турнікетів і гуманітарної допомоги для України.

Фото: Тетяна Чеховська-Косцова

Одна з найбільш пам’ятних історій пов’язана з Днем української культури у британському місті Брайтон.

Тоді місцева українська громада представляла національний одяг, віночки, вишиванки — і серед усього цього була й лялька Тетяни.

Мер Брайтона, який завітав на захід, не залишився байдужим: він придбав мотанку особисто, тим самим підтримавши збір коштів для України.

З часом зʼявилися й замовлення — як від українців, так і від британців. Хтось хотів мати у себе оберіг, хтось — символ українського спротиву. Всі отримані кошти жінка донатила, а матеріали часто купувала власним коштом.

Це кругообіг мотанок у природі. Люди приносять тканини — я роблю ляльки — вони стають лотами на аукціонах — з них виходить донат — з грошей купується щось для фронту — і це рятує чиєсь життя, —  пояснює вона.

Сьогодні, коли йдеться про індивідуальні замовлення, Тетяна не бере грошей для себе. Натомість пропонує задонатити на один із нагальних зборів, які проводять її друзі-волонтери.

Іноді люди самі обирають, куди направити кошти. Буває, що вона підказує, кому потрібна підтримка просто зараз.

Мені скидають скрін, що задонатили — я віддаю мотанку. Все просто! — говорить майстриня.

Для Тетяни ляльки — це антидепресант

Для неї ці ляльки — не просто рукоділля. Це антидепресант, духовна практика і водночас — голос.

Голос, який заговорив тоді, коли вона сама перестала писати. Після початку війни вірші більше не йшли з-під пера — ніби слова зникли, залишивши лише тишу.

Фото: Тетяна Чеховська-Косцова

— Я ніби стала кострубатою в мові. Але могла говорити руками. Мотанки — це моя мова, — каже жінка.

Запах Криму можна відчути у її ляльках

Особливе місце в її серці займає Крим, а саме місто Артек. Там вона вчилася, і досі згадує запах лаванди, що квітла поблизу селища Червоний Камінь.

Фото: Тетяна Чеховська-Косцова

Цей аромат став лейтмотивом багатьох її мотанок. Вона завжди додає до них лаванду — як пам’ять про мирне літо, про Крим, де колись жила.

Майстер-клас для родин військовополонених

Окрему сторінку у своїй волонтерській роботі Тетяна присвятила родинам військовополонених.

— Я довго думала, що саме ми будемо мотати. Хотілося, щоб це був не просто час разом. Я за другою освітою психолог і добре розумію, яку силу має арттерапія, — каже жінка.

Фото: Тетяна Чеховська-Косцова

Тоді вона вирішила: це буде ангел. Лаконічна фігурка з кількох клаптиків тканини й ниток — на перший погляд, проста. Але в цьому образі — те, що не видно очима: молитва, захист і любов.

Майстер-клас став не лише творчим, а й терапевтичним. Родини дякували за відчуття єдності, за спокій у процесі мотання, і за можливість хоча б на годину відчути себе в безпечному, зрозумілому середовищі.

Читати на тему

Ляльки-мотанки на бронежилетах — що нагадує воїнам про мирне життя

Над капелюшками соняхів в полях під Куп’янськом спалахує вогонь реактивної артилерії. А поки бійці працюють, про старе життя їм нагадують дитячі подарунки — ляльки-мотанки та янголятка.

Її незвичайні ляльки стали частиною музейного проекту Ті, що нас захищають — виставки, присвяченої українським військовим, що відкрилась у Черкаському краєзнавчому музеї.

Фото: Тетяна Чеховська-Косцова

Вона одразу вирішила присвятити свою роботу капелану — священнику, другу їхньої родини, який служить поруч із бійцями, але не бере до рук зброї.

— Капелани — це справжній феномен цієї війни. Їх ніхто не змушує йти на фронт, — каже Тетяна.

На створення ляльки знадобилося майже три місяці. Вишивала її вручну, і серед цих днів був момент, коли вона сиділа у лікарняній палаті під час операції сина.

Фото: Тетяна Чеховська-Косцова

Жінка також вишила мотанку, яку присвятила Олені Пчілці

Є й інша знакова лялька — мотанка Олени Пчілки. Її вона створила для виставки, присвяченої родині Косачів.

— Я виросла на текстах Лесі Українки, але саме любов до її матері — Олени Пчілки — передала мені мама. Це була сильна жінка, вихователька патріотів, збирачка етнографії, — згадує майстриня.

Лялька нині експонується в музеї в Колодяжному.

Фото: Тетяна Чеховська-Косцова

Її мотанка врятувала життя

Історій навколо мотанок — десятки. Слухаючи деякі з них, затамовуєш подих. Один із товаришів майстрині досі воює з мотанкою в бронежилеті.

Якось він потрапив під обстріл, і коли збирав речі, йому здалося, що загубив ляльку. Він нахилився — і в цей момент куля пролетіла над плечем. Мотанка була на місці. Але саме той рух, спровокований думкою про оберіг, врятував життя.

Фото: Тетяна Чеховська-Косцова

Роботи Тетяни побували в Канаді, Латвії, Великій Британії, США. Мери міст, українські діаспори, благодійні фонди, аукціони, концертні тури — мотанки стали частиною світового українського спротиву.

Станом на травень 2025 року майстрині вдалося зібрати понад 700 тисяч гривень на підтримку армії.

Кожна мотанка — це молитва, зібрана в нитки. І кожна має потрапити туди, де вона потрібна найбільше, — каже вона.

Це не перша подібна ініціатива, коли традиційне українське мистецтво перетворюється на інструмент допомоги. Мотанки, зроблені вручну Яною Дерезою, також неодноразово ставали лотами на благодійних аукціонах як в Україні, так і за кордоном.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!