Різдво — сімейне, родинне. Так його називають і так звикли зустрічати в Україні: за великим столом, із близькими поруч, у домі, де кожен звук знайомий. Але за кордоном реальність інша.
Тут Різдво часто доводиться збирати по шматочках — із пам’яті, звичок, запаху куті, колядки з телефона. Саме тут українці не просто зберігають традиції, а й передають їх далі: вчать дітей, готують кутю, співають колядки й діляться цим святом з тими, хто поруч — навіть якщо це інша країна й інша мова.
Для тисяч українських родин це вже не перше Різдво війни, зустрінуте далеко від дому. Але навіть за кордоном Святвечір залишається способом зберегти себе, пам’ять про дім і відчуття спільності.
Вікна поспілкувалися з українцями з різних країн світу та запитали, як це — зустрічати першу зірку не вдома, але з Україною в серці.
Різдво у Німеччині: історія родини Томчуків
Для Павла Томчука Різдво — не просто дата. Це день, у якому тримається його родина. Його сина Андрійка знає вся країна — хлопчик із Коростеня, який унаслідок російського обстрілу втратив обидві ніжки. Сьогодні родина перебуває за кордоном. Але з собою вони вивезли те, що не знищують ракети.
Так, як і в Україні, ми святкуємо Різдво 25 грудня. І тут, за кордоном, дотримуємося цієї дати. Ми готуємо Святу вечерю, накриваємо стіл з українськими стравами, одягаємо святковий одяг — часто вишиванки, — каже батько.
Фото: Павло Тимчук
У їхньому домі Різдво — це ритуал пам’яті. Ялинка, світло, колядки, щедрівки. І діти, які ростуть з розумінням, ким вони є. Павло переконаний: коріння — це те, що дає сили стояти на ногах, навіть якщо вони протезовані.
Для нас важливо, щоб діти чули українські колядки, знали наші традиції, розуміли, звідки ми, — пояснює чоловік.
Фото: Павло Тимчук
Андрійко і його сестра Анна дуже чекають Різдва. Не через подарунки — через особливе відчуття близькості. Павло каже:
Для них це про тепло, про час разом, про віру в диво.
Родина святкує у вузькому колі, але напередодні Павло стає справжнім амбасадором української культури — розповідає місцевим про наш Святвечір. Проте за посмішкою ховається туга:
Не обійняти рідних. Особливо мою бабусю, яка прищепила мені любов до цього свята. Дуже бракує друзів. І особливо боляче усвідомлювати, що з деякими з них зустрітися вже можливо. Але є й головне. Найцінніше — зберегти родинне тепло і передати традиції дітям. Навіть далеко від Батьківщини.
Як святкують Різдво у Австрії: марафон традицій Наталки Федечко
Для Наталки та її родини Різдво — це цілий всесвіт, який вони щороку дбайливо відтворюють у Відні. Тут панує математика любові: великий стіл, 12 страв і багатоголосся колядок.
Фото: Наталії Федечко
Підготовка до Святвечора — це справжній кулінарний марафон. Мама Наталки вже зараз у процесі, бо справжнє свято не терпить поспіху.
У нас вечеря дуже традиційна: реально є 12 страв, все пораховано — і вушка, і борщ, і кілька видів вареників, — розповідає Наталка.
Фото: Наталка Федечко
За святковим столом збираються всі: батьки чоловіка, мама Наталки та діти. Але магія починається ще за місяць до першої зірки — з колядок, які лунають під час сніданків.
Ми обговорюємо, які вони пам’ятають з минулого року. Хоч син уже старший, йому 16, а молодшому — 11, вони згадують, як ми ходили колядувати, в кого ми були, куди підемо цього року, — ділиться жінка.
Живучи в Австрії, родина ділиться своїм світлом із місцевими — раніше діти навіть ходили до австрійців із вертепом.
Фото: Наталка Федечко
У школі часом дітей запитують: А що ти отримаєш на Різдво?. До наших дітей приходить Святий Миколай, як в Україні. Тому, можливо, якісь маленькі подаруночки будемо робити і на саме Різдво під ялинку, — пояснює Наталка.
Вона вірить: якщо традиції не плекати вдома, вони стануть для дітей “чужими”. Тому попри життя за кордоном, серце родини залишається в Україні. Вони щороку намагаються їхати на свята додому.
Зазвичай ми кожного року їдемо в Україну на Різдво. Цього року ми теж поїдемо. Але коли ми повертаємося, то збираємося з друзями і теж святкуємо разом.
Як святкують Різдво в Британії: історія багатодітної матері
Для Ольги Окомелко це вже четверте Різдво у Британії. Чотири роки вдалині від дому, де кожне свято — це тиха битва за право не розчинитися в чужому просторі.
Традиція святкувати 24 грудня була в її родині завжди завдяки дідусеві-поляку. Але сьогодні ця дата має інший присмак.
У мене дідусь поляк, і ми змалечку святкували з ним Різдво 24-25 грудня, а потім ще й 7 січня. Тепер ми залишилися лише з однією датою, але все одно відчуваємо себе ніби відрізаними від світу, — ділиться жінка.
Фото: Ольга Окомелко
Вся енергія української мами йде на різдвяну ніч, де вона має бути і берегинею, і чарівницею.
Відчувається самотність, туга за домом. Немає рідних, які б створювали атмосферу, робили подарунки чи допомагали готувати кутю. Тут усе сама. І від тебе залежить — відбудеться це свято чи ні, — каже Ольга.
Вона сама створює магію: ліпить варенички, варить кутю та узвар, розмальовує з дітьми пряники. Британія ж відповідає своєю щедрістю — напередодні свята овочі в магазинах коштують копійки.
Картопля, капуста, морква — все коштує по 8 або 15 копійок за кілограм. Це роблять, щоб навіть найбідніша людина могла накрити святковий стіл. Це такий маркетинговий хід із великим серцем, — пояснює Ольга.
Фото: Ольга Окомелко
Українська кутя на британському столі сусідить з місцевими мінстер-паями. Жінка розповідає, що, живучи в одному будинку з англійською родиною, вони за різдвяним столом обмінюються саме цими стравами: українці пригощають кутею, а у відповідь отримують традиційні мінстер-паї.
Кажуть, що дім там, де твоя сім’я. Але коріння і люди навколо теж багато значать. Тут ти ніби вирваний з корінням з України і посаджений у ґрунт, який не твій. Хочеться плакати, бо дуже сумно. Хочеться додому, обіймати рідних і їсти кутю саме з ними.
Фото: Ольга Окомелко
Різдво у Норвегії: історія сім’ї Лєрвог
Таня Лєрвог живе в норвезькому Олесунні вже 20 років. Її Різдво — це поєднання скандинавської казки та болю, який не вщухає. Її серце розірване між затишним домом біля фіордів та хатиною на Сумщині, де її мама зустрічає свято під звуки сирен.
У Норвегії час адвенту цінують чи не найбільше. Це період підготовки, календарів із завданнями та особливої атмосфери.
Це час неймовірної метушні, але дуже приємної. У магазинах з’являється julebrus — особлива різдвяна газованка, глінтвейн та пряники. Ми заздалегідь готуємо адвент-календар для дітей. Це наша традиція: щодня хлопці отримують завдання — пекти печиво, майструвати листівки для бабусі або просто дивитися разом різдвяний фільм, — розповідає Таня.
Фото: Таня Лєрвог
На Святвечір, 24 грудня, за стіл відповідає чоловік-норвежець Сіндре.
Вечеря традиційна: свинячі реберця, баранина, спеціальні ковбаси та кисла капуста, яка насправді більше солодка на смак. І жодних тортів на десерт! Замість них — рисовий крем із фруктовим мусом та печиво, яке ми пекли протягом усього грудня.
Для Тані 7 січня лишається особливим днем — 16 років тому в цей день вона зустріла Сіндре.
Фото: Таня Лєрвог
Я завжди жартую, що він — мій найкращий різдвяний подарунок, — каже вона.
Але щороку свято стає іспитом на витривалість.
Мій тато вже ніколи не привітає мене та онуків. А мама зараз зустрічає Різдво зовсім одна у своїй хаті, без світла. Замість церковних дзвонів вона слухає сирени та прислухається до звуків Шахедів. Це болить неймовірно. Те безтурботне дитинство вже ніколи не повернеш, — каже Таня.
На Новий рік Лєрвоги відчиняють двері для друзів, дивляться феєрверки з тераси та планують майбутнє. Бо віра в те, що думки матеріальні — це те, що дає сили жити далі.
Аби цей вогонь не згас, а різдвяна магія в дитячих серцях перетворилася на міцну броню ідентичності, ми маємо продовжувати співати. Ми обрали тексти, які легко вивчити найменшим, і ті, що відгукнуться в душі підлітків.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!