Фуріоза: Шалений Макс. Сага – рецензія на фільм

Фото IMDb

У важкі часи кожен та кожна з нас потребують часу для себе: такий відпочинок та розвантаження можуть дати фільми та серіали.

Цього тижня в український прокат вийшов новий фільм австралійського режисера Джорджа Міллера — Фуріоза: Шалений Макс. Сага, який хронологічно є приквелом для стрічки Шалений Макс: Дорога Гніву.

Цього разу в центрі уваги молодість Фуріози (Аня Тейлор Джой) та її протистояння з Дементусом (Кріс Гемсворт). Кінокритик Кирило Пищиков вже подивився фільм і вважає його достойним продовженням постапокаліптичної епопеї Джорджа Міллера.

Фуріоза: Шалений Макс. Сага — про що фільм

Сюжет Фуріози досить простий: банда байкерів на чолі з Дементусом викрадає маленьку Фуріозу з Зеленого місця — утопічної оази посеред пустелі, — та вбиває її матір. Згодом він починає війну з Несмертеном Джо та його Цитаделлю, через що Фуріоза залишається в Цитаделі та починає стрімко збиратись кар’єрними сходами, щоб одного дня помститись своєму викрадачу.

Всесвіт Шаленого Макса існує вже 45 років і за цей час кардинально змінився. Якщо перший фільм був досить камерною історією помсти лише з легкими натяками на постапокаліптику, то останній — Фуріоза, вже справжній монументальний епос про дивний постапокаліптичний світ.

Власне, його різноманітні прояви можна було побачити й в попередніх фільмах, але не завжди на це був час, як от в Дорозі Гніву, де Міллер не міг собі дозволити відірватися від погоні.

Але австралієць все ж підходить до світобудування по-іншому. Якщо сучасні франшизи привчили глядача до правильних хронологій, зв’язку між фільмами та різноманітним камео, то Міллер взагалі не запарюється такими деталями.

Скажімо, в найпершому фільмі Макс чи то напередодні, чи то в момент початку кінця світу втрачає родину. Йому, при цьому, щось між тридцяти-сорока років.

IMDb

В Дорозі Гніву Мела Гібсона змінюють на Тома Гарді. Але тут після апокаліпсису вже пройшло мінімум понад 20 років, а Макс не сильно постарів і не набагато старший за Фуріозу, яка народилась і виросла вже в постапокаліптичні часи. Тобто маємо величезні нестикування.

Чи, можливо, так і задумано?

Насправді кожна частина Шаленого Макса є своєрідним міфом чи легендою, де хронологія чи логіка не настільки важливі, як сам сюжет. От Міллер і знімає саме міфи.

Власне, тому слово Сага в назві насправді не є зайвим, адже австралійський режисер цінує саме легендарність цих історій. Міфи та легенди за своєю суттю завжди були пластичними, і навіть у двох сусідніх селах, вони могли відрізнятись.

Читати на тему

Коли вийде Аватар 3: дата прем’єри нової частини відомої франшизи Джеймса Кемерона

Коли очікувати нову частину франшизи Джеймса Кемерона, що вже стала легендарною? Читай в нашому матеріалі подробиці продакшну та прем’єри фільму.

Саме тому серія про Шаленого Макса може не заморочуватись такими неважливими речами як хронологія, чи логіка. Саме тому Макса може грати як Мел Гібсон, так і Том Гарді, а Фуріозу — як Шарліз Терон, так і Аня Тейлор Джой.

І Фуріоза як фільм стає квінтесенцією методу Міллера, де міфологічність остаточно перемагає логічність.

Австралієць перетворює тривіальну історію про помсту на величний епос, з неможливими Цитаделями, Патронівськами та Бензоградами. Все це ще й підкреслюється коментарями Історика — персонажа, що досить умовно переказує історію різноманітних людських війн від шумерів до Третьої світової.

А у фіналі стрічки Міллер взагалі дає декілька різних варіантів завершення історії, тим самим ще більше підкреслюючи міфологічність світу Шаленого Макса.

Зрештою, хоч Фуріоза і є приквелом Дороги Гніву, чекати від цієї стрічки повторення шаленої адреналінової гонитви не варто. Новий фільм Міллера довший і не такий драйвовий, натомість місцями більш повільний та особистий.

Аня Тейлор Джой прекрасно вжилась в роль Фуріози, і навіть той факт, що на весь фільм у неї всього 30 реплік, не є мінусом — акторка прекрасно відпрацьовує завдяки мові тіла, міміці й навіть лише очима.

IMDb

Не менш добре відпрацював і Кріс Гемсворт зі смішним накладним носом, який тут відверто насолоджується роллю лиходія.

В чому Фуріоза однозначно програє Дорозі Гніву, так це в музиці. Том Голкенборґ, також відомий як Junkie XL, по суті, використав мотиви з Дороги Гніву, а от чогось нового та унікального не створив. Можливо, так було задумано, щоб міцно зшити фільми цієї дилогії за допомогою майже однакової музики. Але все ж шкода, що Фуріоза не отримала більш виразного та самостійного саундтреку.

Тож Фуріоза, можливо, і не вийшла настільки цілісною картиною, як Дорога Гніву, проте це все ще досить унікальне видовище, яке вразить ще більше, якщо перестати шукати в ньому логіку.

Адже Фуріоза — це кіно міфологічне та епічне, тому сприймати його потрібно так, наче цю історію тобі розповідають вночі під зорями біля вогнища.