Український театр зміг переродитися та дати глядачеві нові враження й глибокі сенси після 2014 року, коли Росія розпочала свою загарбницьку війну проти України. З плином часу проблема відсутності вітчизняних вистав ставала то меншою, то більшою, загострюючись та розбиваючись об потреби українців.
У переддень 24 лютого національна свідомість нашорошила вуха, а вже після початку нової фази російсько-української війни більшість театралів та акторів повністю відмовилися від російської драми на українських сценах. Натомість дедалі ширше ми звертаємо увагу на іноземні та вітчизняні сюжети.
Що з того вийшло, редакторка Вікна-новини розпитала в актора театру та кіно Михайла Кришталя перед виставою Емігранти, в якій він зіграв одного з героїв твору. Про роль українського актора під час війни, актуальність Емігрантів та відгук на саму виставу — у матеріалі.
Ми зустрічаємося за дверима фойє Театру на Подолі. Український актор театру, кіно та дубляжу, композитор та шоумен, заслужений артист України Михайло Кришталь у п’ятничній виставі Емігранти грає одну з ролей сюжету: заробітчанина, що покинув рідну країну та поїхав у пошуках кращої долі.
Допоки я не розгорнула перед читачем сюжет історії, можна подумати, що на сцені розігралися події, які так чи інакше пов’язані з Україною.
Справді, проблема з високооплачуваною роботою в Україні й до повномасштабного вторгнення була гострою. Настільки, що емігрантами у 2021 році стали 600 тис. українців. Повномасштабна війна зробила біженцями ще майже 6 млн громадян.
На думку Михайла Кришталя, сюжет Емігрантів стане близьким українським глядачам. Пов’язувати та порівнювати проблематику, що висвітлена у виставі, та ту, яка виникла в Україні з початком великої війни, актор не береться. Він вважає, що вистава розповість не лише про те, що переживали люди за часів соціалістичного табору, а й те, що могло стати однією з причин сучасної війни в Україні.
Можемо сприймати цю виставу як те, звідки ми прийшли до цієї війни. Це одна з причин сучасної історії й одна з історій, в яку ми можемо звалитися після закінчення війни, — зазначає Михайло Кришталь.
— Уже є певні ознаки сталінщини в деяких сферах життя нашої країни. Англійці після війни відчули авторитаризм і переобрали лідера. А як щодо нас?
— Все, що ми робимо тут, зараз має іншу цінність. Воно оплачується надто високою ціною, звичайно, це вимагає великої відповідальності.
Хибити — не можна. Зараз треба бути зібраним, як ніколи до того.
Кожна наша вистава обходиться дуже дорого. Це життя наших людей, — наголошує актор.
Своє життя до початку російської агресії Михайло Кришталь називає “минулим”. Тож у своєму минулому житті він доклав багато зусиль для того, щоб театри з українськими виставами були відвідуваними.
— Для Донецька це було важко, але з часом і з цієї ситуації ми знайшли вихід. Зусилля не були марними, тож вистави йшли українською всі, окрім тих, які стосувалися російської драми. А ось зараз я у схожому становищі, — ділиться актор театру та кіно.
До 24 лютого приблизно половина репертуару залишалася російськомовною. Тепер більшість колективу не хоче мати стосунок до всього російського.
А ще зазначає: для сучасної Росії має бути підготовлений приблизно такий же шлях, який після Другої світової війни пройшла Німеччина.
— Глядачі також усе розуміють, менше любити акторів та театр не стають. Уже традиційно наприкінці кожної вистави зі сцени звучить “Слава Україні!”, а зал відповідає: “Героям Слава!” Актори також наприкінці висловлюють вдячність і захисникам України, і глядачам, що знаходять час і фінанси на відвідування театрів.
— Я не формулював це так у своїй голові. Але щось відчував: я розумів, що не просто так виїхали всі посли та посольства, всюди говорять про тривожні валізки. Але у те, що московити затіють повномасштабне вторгнення, я не вірив, — каже Михайло Кришталь.
Фото: Вікторія Мельник
Нині актор театру та кіно Михайло Кришталь каже: для нього є великим визнанням те, що під час великої війни українці продовжують жити культурну складову життя та відвідують театри.
— Нині актори театру мають постійно нагадувати, що в країні триває війна. Але водночас ми творимо для того, щоб глядач міг розслабитися.
Театр — це ознака мирного життя.
Михайло Кришталь також наголосив, що саме зараз настав час для драматургів, адже вони мають нагоду знайти шлях до глядачів.
— Як я уже зазначав, Емігранти — це про те, що ми пережили. Про наших батьків, про те, як вони росли та дійшли до такого життя, як-то кажуть.
Це вистава про колишні часи, що підкреслює й музика, і стиль, і слова. Вона — ретро, але це те, звідки пішли й наші дні.
Сюжет неймовірно точно описує ситуації, які так чи інакше виникали й досі виникають в українському суспільстві. Актор Михайло Кришталь, що зіграв поляка-заробітчанина у чужій країні (Німеччині, як стає відомо під час вистави), теж це помічає.
— За сюжетом я та інший герой — поляки, які за збігом обставин опинилися в одній кімнаті під сходами, далеко від власної домівки. Ми говоримо однією мовою, віримо в те саме, але не можемо не конфліктувати. Опинившись у замкненому просторі ми стаємо ворогами. І це історія й про нашу країну.
Особисто для мене це запитання: як так сталося, що один народ вічно у пошуках ворогів усередині. І це перегукується з нашим складним сьогоденням, із сьогоденням нащадків травмованих поколінь.
Глядачі сідають на місця: soldout у залі. Більшість прийшли сюди за емоціями від сюжету польського абсурдиста Славомира Мрожека, який до української сцени адаптував режисер-постановник Володимир Кудлінський.
Двоє різних за поглядами та соціальним статусом чоловіків у ніч Нового року опиняються в приміщенні під сходами одного з будинків у Німеччині.
Перший — заробітчанин, що не цурається будь-якої, навіть найважчої роботи. Він прокладає каналізаційні труби у місті, де тимчасово живе, максимально економить і навіть харчується собачими консервами, щоб не витрачати кошти на себе.
Він не любить німців, відмовляється вчити німецьку мову навіть задля того, щоб працювати на іншій роботі, схильний вигадувати різноманітні історії, в яких постає в незвичному для себе амплуа, та мріє про власний двоповерховий будинок у рідній Польщі.
Другий — політичний емігрант, який має кошти, але не може повернутися додому. Він ніде не працює, марить написанням власної книги про Батьківщину, але не може вхопити навіть шматок від музи, що б могло допомогти у справі письма.
Обидва чоловіки мають минуле та теперішнє, але не знають, чого чекати від майбутнього.
За алкоголем починають говорити про власні секрети та гріхи. Наприклад, один із них мріє повернутися до дружини та дітей додому, хоча й любить пофантазувати про чужих жінок. Інший — “має проблеми з артикуляцією”, тож не може повернутися додому й не отримує ні від кого листи.
Герої зачіпають гострі теми, сваряться та миряться, але не можуть покинути цю бідну кімнату, так само як і свого нового друга.
Апогеєм стає повне знищення героями всього того, заради чого вони й подалися до чужої країни. Скинувши кайдани, чоловіки нарешті можуть відчути власні потреби та бажання.
“Для чого я заробляю гроші? В рай із цим не впустять, а в пеклі буде затісно”, — запитує один із героїв. “Передаси своїм дітям”, — запевняє інший. “А діти кому?” — “Своїм дітям”. “А для чого тоді був цей початок?”, — запитує перший.
Цей діалог містить в собі саме те просте, до чого так рідко доходять люди у скрутних ситуаціях. Адже проблема заробітків — невміння зупинятися.
Герої постійно сперечаються щодо цього, адже письменник переконує свого сусіда — коли заробить на будинок та відчує смак грошей, не зможе зупинитися та відпочити, а й далі працюватиме, як віл.
Гоніння душі одверто показує й іншу проблему — самотності, депресії та втрати власної ідентичності далеко від рідної країни. Це породжує божевілля у мозку іншого героя.
На думку авторки статті, вистава Емігранти — це розділений образ фізичного та ментального здоров’я однієї людини.
Яскраво представлені й такі конфлікти:
Кінець історії залишить глядачеві відчинені двері, де кожен знайде те, що шукав.
Відвідати Театр на Подолі та побачити виставу Емігранти можна 21 та 24 травня, а також 2 й 21 червня 2023 року.
Обираючи місця, варто пам’ятати, що ряд та місце у залі Ігоря Славінського не відповідає номеру, що вказаний на квитку — у залі діє вільна посадка, тож бажане місце краще займати завчасно.
Вихідними у весняному Києві стає просто чудово! Тож не проґав момент, а відвідуй цікаві заходи уже наступними днями: куди піти у столиці відпочити та погуляти, ми писали в нашому іншому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!