Почалося все з того, що я отримала чергове редакційне завдання — написати про благодійність на зимові свята.
Це завжди час, коли люди чекають на казку та згадують про тих, кому в житті пощастило менше, ніж їм. А якщо самій стати Сантою та подарувати диво?
Я заповнила гугл-форму руху Молодь за мир та спільноти Sant’Egidio, які організували Таємного Санту для безхатьків, літніх людей та дітей.
Волонтери вірять: неможливо змінити світ, якщо не зміниться серце людини. А воно добрішає, коли йдеш до найбідніших.
Від початку незалежності України рух допомагає бідним та самотнім людям у Києві, Івано-Франківську, Львові, Харкові та Одесі.
Цьогоріч організатори хочуть привітати понад 1500 людей — дітей з дитбудинків чи бідних сімей, зокрема біженців, людей з пансіонатів для літніх та бездомних.
Я побачила, що люди у Facebook грають у Таємного Санту й подумала, як цю ідею можна адаптувати до людей, яким ми допомагаємо. Останні три роки ми збираємо по 3500 сант.
Це розповідає Ольга Макар, яка вісім років тому й придумала Таємного Санту для нужденних.
Їй 32 роки, має малих синів-близнюків. Працює викладачем української для іноземців. А ще з 18 років жінка допомагає незахищеним та малозабезпеченим людям.
Є в природі людини бажання щось створювати. Відчуття, що ти можеш щось змінити в житті, надзвичайно надихає, — ділиться Ольга.
Ніхто з нас не бідний настільки, щоб не мати чим поділитися з іншим. Заповнюючи вищезгадану гугл-форму, ти можеш обрати, кому та як саме хочеш допомогти. Я обрала подарунок для бездомної людини.
Мені надійшов лист на пошту з деталями та описом ідеального подарунка. Подарунок можна надіслати на пошту або ж самостійно занести в офіс організації.
31 грудня, а також 6 і 7 січня ти можеш прийти на свято та особисто вручити гостинці. Я ж прийшла в ролі волонтера на свято для 30 дітей-біженців та їхніх родин, яке відбулося 25 грудня.
Багато людей бояться зустрічі з такими людьми, бо думають, що це буде емоційно важко та сумно. Ніхто не хоче псувати собі настрій.
Я теж так думала, їдучи в метро на цей захід. Морально готувалася, щоб не розплакатися. Але свято було веселим, хоча якби я дізналася про долі деяких дітей, було б справді сумно.
Саме зустріч перевертає життя. Вона породжує вірність благодійності, тому що є конкретна людина, яка тебе чимось чіпляє, і ти хочеш для неї зробити щось іще.
Якби ми не привітали цих дітей, ніхто б їх не привітав. Вони з дуже бідних сімей, — говорить Ольга.
Їм довелося пройти непростий шлях, щоб приїхати в Україну. Та й тут важко жити, бо часто їхні батьки не мають права на офіційну роботу, мами самі виховують багатьох дітей.
Ці малюки з перших днів життя позбавлені елементарних речей. Вони народилися у країнах, де зараз триває війна, тому батьки з ними були змушені тікати звідти через холодні ліси, моря та пустелі.
Від волонтерів я дізналася історію дівчини Маріам та її брата й сестри. Їхній тато був настоятелем мечеті в Росії.
У день, коли Маріам мала отримати в школі атестат після дев’ятого класу, заарештували її батька. Діти вже п’ять років про нього нічого не знають. Вони були змушені тікати з Росії, бо їх би теж заарештували.
В Україні дівчина знову екстерном закінчувала школу. Родині дали одну кімнатку в гуртожитку, де вони живуть зараз.
Працює тільки брат Маріам. А вона вчиться у швейному училищі.
Інший хлопець приїхав із Сомалі, де йде війна. Він уже кілька років живе в Україні без документів.
Тому не може ні провакцинуватися, ні знайти легальну роботу. Хлопець у глибокій депресії, бо і далі їхати також не може.
Колись його мама зібрала останні гроші, щоб його переправили в Німеччину. Але його обманули й послали в Росію. Там жилося важко через расизм, тому довелося переїхати до України.
Зайшовши у залу, де проходитиме захід, я побачила досить багато молоді, здебільшого студентів. Вони активно готувалися до свята.
Хтось запаковував подарунки, хтось вішав на стіну гірлянди, хтось розставляв стільчики тощо. Робота кипіла, адже зовсім скоро зала наповниться дитячим гамором та тупотінням маленьких ніжок у такт музики.
Перші хвилини зустрічі з родинами завжди незручні. Ти соромишся, не знаєш, як спілкуватися, деякі сім’ї не володіють українською мовою. Але діти перші адаптуються, починаючи гратися між собою, і це будує місточок між батьками.
Трішки веселих ігор для початку, а потім урочисте вручення подарунків. Кожна дитина підіймається на сцену під оплески, щоб отримати свій гостинець. Але ж усім відомо, що увага — найкращий дарунок.
Насправді іноземці в Україні почуваються дуже самотніми через мовний бар’єр.
Вони спілкуються переважно між собою у закритих групах. Тому подібні заходи дають їм нагоду розширити коло спілкування та й, зрештою, дізнатися про нас більше.
Мені подобається атмосфера дружби, коли всі спілкуються. Тоді стираються кордони між нами. У ці моменти ми всі стаємо більше людьми, — розповідає Ольга.
Це коштує нам не таких уже великих зусиль. Достатньо лише трішки часу, бажання та кількох однодумців, щоб робити великі справи.
Люди, які регулярно займаються благодійністю, розглядають її не як пунктик про власну соціальну відповідальність, а як невіддільну частину свого життя.
Це Влад, програміст. Про спільноту він дізнався сім років тому. Це сталося випадково. З того часу він щовівторка їздить на Дарницю і роздає їжу безхатькам.
Я не вважаю це благодійністю. Це мій спосіб життя. Мені було б нудно не робити щось корисне для людей. Я отримую від цього задоволення, — ділиться чоловік.
Таня, дитяча лікарка-кардіоревматолог, також уже довгий час є членкинею руху Молодь за мир.
Кожен четвер майже шість років я ходжу на роздачу їжі для бездомних. Це стало частиною мого життя.
Допомоги потребують не тільки діти-біженці, а й українські малюки.
Благодійний фонд Майбутнє і надія проводить акцію Добрий Новий рік, щоб харківські дітлахи не залишились без подарунків. Ти можеш створити смачне диво, підготувавши гостинці самостійно або перерахувавши кошти фонду.
Якщо ж ти хочеш потурбуватися про свого літнього та самотнього сусіда/сусідку, то можеш замовити коробку з набором для новорічного стола Привіт, сусід від ресторатора та музиканта Міші Кацуріна.
Організатори привезуть подарунок за адресою, яку ти даси. Якщо не знаєш адреси, але хочеш зробити добру справу, твій набір поїде до одного з будинків для людей похилого віку.
А якщо підтримки потребуєш ти, дізнайся, як правильно звертатися до благодійних фондів по допомогу.