Дозволити собі не робити нічого: що таке сабатікал та для чого він потрібен

Інколи здається, ніби світ летить на шалених швидкостях, а тобі треба встигати за його ритмом. Переживати події війни, працювати з ранку до ночі, розвивати власну справу чи нові навички, піклуватися про рідних та дітей. Тим часом права на відпочинок просто немає. 

Хай який швидкий світ, людина — не робот. Ми не можемо важко працювати рік поспіль без вихідних та перерв і залишатися такими ж життєрадісними ентузіастами. 

Коли внутрішній резерв енергії вичерпується, а ти працюєш на останній краплі пального, якої вистачає лише на частину справ, вірними супутниками стають апатія та втома.

Тож ти повільно, але впевнено наближаєшся до вигорання. Коли цей стан уже дихає в потилицю, є сенс подумати про сабатікал, дати собі повний відпочинок від усього. 

Власниця бренду одягу Анастасія Бурма двічі перевозила виробництво під час війни. А SEO-спеціалістка в IT-компанії Ксенія Демченко від початку війни присвячувала весь час роботі. 

Тож дівчата вже гарно знайомі з професійним вигоранням, коли далі працювати немає сил. На прикладі їхніх історій ми розповімо, що таке сабатікал, коли треба брати таку відпустку та чому дбати про себе — це важливо. 

Сабатікал — це

Сабатікалом називають пролонговану відпустку. Вона значно довша за стандартний тиждень: від кількох місяців до року. 

Під час сабатікалу людина бере паузу у своїй діяльності та намагається розібратися з собою або зробити щось, чим не встигає займатися в робочий час. 

Найчастіше така відпустка є превентивним заходом проти професійного вигорання, але коли ми говоримо про сабатікал під час війни — це радше наслідок вигорання. 

Адже багато людей працюють понаднормово та без відпочинку, а в робочий день входять з останніх сил. Коли з’являється усвідомлення, що все це спринт, а бігти доведеться марафон, на який треба ресурс — на поміч приходить сабатікал. 

Анастасія Бурма

Анастасія Бурма має власний бренд одягу та двох дітей. До повномасштабної вони жили у Харкові, а після — двічі змінювали місце проживання й починали усе з нуля.

Жінці доводилося перевозити не тільки себе, дітей, усі речі, а й релокувати бізнес: шукати новий персонал, новий цех тощо.

Вона таки закрила усі 150 відкритих замовлень, які чекали на клієнтів від 24 лютого, й навіть почала працювати над двома великими проектами.

Перший — колаборація з інститутом прикладного мистецтва в Косові. Бренду доручили пошиття сорочок з декоративними елементами, які розробляли студенти. Другий — проект з італійською художницею. 

Десь у вересні в нас почав закінчуватися льон, і я відчула, як разом із цим льоном закінчуюсь і я.

Жінка відчула моральне виснаження від усіх подій. Хоча вона і впоралася з усіма викликами, та розуміла, що далі працювати не може. Навіть вмовляння не спрацювали.

Після повернення з робочої поїздки до Парижа пішла смуга технічних труднощів, які Анастасія знала, як вирішити, але не хотіла. 

Сорочки не пройшли краш-тест, бо принт був технічно неправильно зроблений. З художницею, з якою працював бренд, не змогли зійтися у низці рішень. Тоді вона зрозуміла, що закриває бренд.

Раніше подібне вигорання Анастасія вже відчувала. Тоді вона відкривала свою першу майстерню, теж багато переїжджала й проходила крізь низку дрібних неприємних ситуацій. 

Під’їжджала до майстерні й сиділа в машині по дві години, бо не могла вийти та піти на роботу. І ось, війна та купа інших ситуацій привели її до схожого стану. 

Я не говорила публічно, що йду в сабатікал. Просто повідомила, що закриваю бренд, оскільки не маю більше льону, щоби шити. І люди в це повірили: і друзі, і клієнти, і я сама.

Підтримка: як це, бути в сабатікалі

У цей час жінку підтримав чоловік. Дав Анастасії півроку для відпочинку та навчання. Тож вона вирішила, що повернеться в лютому з новою колекцією. 

— Спочатку мене нічого не радувало, я не стала відразу надихатися всім навколо. Мені потрібен був час усвідомити, що великий шматок життя закінчився, — каже жінка.

Вона мала прийняти той факт, що закрила бренд під час війни. Не тому, що війна фізично вплинула на це, а тому, що вплинула морально.

Я боялася публічного осуду. Мені взагалі було якось складно зізнатися в тому, що таке сталося, що насправді я не вивезла. 

Вдалося це прийняти й усвідомити лише в Туреччині, куди Анастасія поїхала відпочивати з дітьми. Перші ж дні після початку відпустки жінка намагалася активно щось робити, шукати нові проекти та ідеї. Аж доки не зрозуміла, що треба час на те, щоби прожити втрату бізнесу. 

Коли я зрозуміла, що мушу дати собі час і дійсно нічого не робити, хіба що поплакати. Я вперше відчула, що можу просто гуляти, щоб дихати, а не дивитися на інших людей, щоби надихатися на нову колекцію.

Десь за два місяці тотального відпочинку жінка перемкнула увагу на догляд за собою. Почала займатися спортом, робити доглядові процедури й вилікувала себе цим. 

Вона поділилася, що відчула, ніби відбудовує себе внутрішньо й починають з’являтися сили та думки про новий бренд, нову колекцію.

За час сабатікалу жінка якісно проводила час із дітьми. Раніше через заклопотаність його завжди бракувало. Водночас вона встигала виділяти час на себе, навчилася малювати, почала читати, вивчати історію моди.

Читати на тему

Без помічників на роботі та з великою підтримкою вдома: історії українських кондитерок, які створили бізнес за кордоном

Розповідаємо історії двох кондитерок, які відкрили та продовжують розвивати власну справу за кордоном.

Вихід із сабатікалу

У Туреччині жінка усвідомила, що не встигає повернути бренд у лютому, тому відклала це до березня. Але одна дівчина сама знайшла її в соцмережах і запропонувала корпоративне замовлення.

Зваживши все, Анастасія погодилася. З Туреччини почала налагоджувати виробництво в Івано-Франківську, ставити маленькі завдання.

Буквально дві-три справи на день, і, якщо я щось можу зробити через тиждень, то я зроблю це через тиждень. Тобто робила негайно лише дійсно термінові завдання. Решту вирішувала поступово.

Зараз у жінки є сили продовжувати власну справу. Є нові ідеї для ребрендингу та колекції. Тож сабатікал допоміг їй не тільки відпочити, а й вдихнути нове життя у власний бренд. 

Ксенія Демченко

Наступна героїня — SEO-спеціалістка в IT-компанії Ксенія Демченко. Вона застала війну за кордоном. Оскільки її робота дозволяє працювати віддалено, то жінка вирішила не повертатися. 

За рік вона переїжджала у кілька країн і ніде не оформлювала біженство, адже була переконана, що це ненадовго. 

Тим часом життя у безпеці тисло на Ксенію. Вона відчувала, ніби робить недостатньо, тому вирішила працювати з потрійною силою, щоб допомагати країні фінансово. 

Я не те що багато працювала, з понеділка по п’ятницю я просто не робила нічого більше, крім роботи. У мене абсолютно все було віддалено, я взагалі не спілкувалася з людьми, майже нікого не бачила.

Війна, режим роботи у ненормованому графіку, життя в онлайні, евакуація батьків з бабусею та котом з Миколаєва — усе це виснажило настільки, що Ксенія наважилася не відкладати ідею сабатікалу до перемоги. 

Раніше вона не мала сабатікалів. Зі старших курсів інституту дівчина звикла багато працювати. Відпустку брала всього на кілька тижнів, навіть коли змінювала компанії, то не робила перерв.

Коли я йшла у відпустку, страх вигоріти остаточно й не змогти повернутися до роботи був більшим, ніж почуття провини за те, що комусь гірше, ніж мені.

Та дівчина опанувала страхи й попередила колег про те, що її не буде на зв’язку півтора місяця. Вона взяла свій список справ, яких їй не вистачало для відчуття повноцінного життя, й планувала не робити нічого, крім них. 

Лише на третьому – четвертому тижні відпустки дівчині вдалося нарешті розслабитися та почати відпочивати. Тож терміну у півтора місяця було якраз достатньо. 

Вона читала, готувала, купувала продукти, вивчала іспанську, робила власний сайт, і усе це в задоволення. Ксенія відчула себе так, ніби помінялася з кимось життям. 

Сабатікал відчувався, як життя на паузі, а враховуючи, що з війною й так життя ніби на паузі, то тут вийшла пауза в паузі. І під кінець вже хотілося хоча б із однієї з цих пауз вийти, — каже дівчина.

Самопідтримка: як не допустити вигорання

Ксенія ділиться, що під час сабатікалу зрозуміла, що останній рік про work-life balance не йшлося. Тож дівчина вирішила двічі на день вписувати у графік приємні речі. 

Оскільки після роботи вже виснажена для відпочинку у вигляді прогулянки, то зараз Ксенія виокремлює на це час зранку. 

Намагаюся вставати раніше, щоб зробити щось, що мені дуже подобається і що не пов’язано безпосередньо з робочими завданнями, перед роботою: прогулятися чи почитати.

Також дівчина вирішила ставити часовий ліміт на рутинні завдання. А завдання, які потребують фокуса уваги найбільше, вона планує на початок дня.

Дівчина переконана, що повторювати сабатікал потрібно не тоді, коли припекло, як було в неї. Якщо дотримуватися балансу між роботою та життям, вона рекомендує повторювати це раз на три – чотири роки.

Вигоріти може кожен, та важливо розуміти, як подолати цей стан. Як впоратися з емоційним вигоранням, розповіла Наталія Холоденко, деталі у матеріалі. 

Не пропускай найцікавіше, підписуйся на наш Telegram-канал.