Емоційна черствість чи захист психіки? Чому новини про трагедії вже не викликають такого болю

За останній рік українцям довелося прочитати чимало важких новин, які могли перевернути життя з ніг на голову. Початок повномасштабної війни, окупація рідних регіонів, терор та знущання з мирних жителів, смерті рідних чи знайомих. 

Цей список інформаційних потрясінь можна продовжувати ще довго. Та з часом багато людей помітили за собою, що не відчувають більше ні болю, ні емпатії, ні співчуття до історій, новин чи некрологів. 

Якщо ти впізнаєш у цьому себе й картаєш за черствість, можливо, після пояснення психологині Євгенії Войтенко та психотерапевтки Ірини Юськової тобі стане простіше. 

Експертки розповіли, чому співчуття зникає, смерть не відгукується болем та як відновити ресурс емпатії.  

Ресурс не нескінченний: куди поділася емпатія

Більшість людської комунікації проходить на емоційному рівні, адже далеко не все можна висловити словами. Так, можливість розділити емоції іншої людини називають емпатією.

Здатність відчувати переживання іншої людини — це особливість нашого емоційного інтелекту. Коли людина пропускає через себе багато трагічних відчуттів, вона розширяє свій поріг чутливості.

— Саме через це стає дедалі складніше відчувати співчуття, жаль, емоційний біль, — пояснює Ірина Юськова. У такий спосіб психіка закривається від подразника та перестає відчувати.

Євгенія Войтович додала, що кожен і так перебуває у стані хронічного стресу, який призводить до емоційного вигорання. Тож психіка має зосередитися на власному стані, захисті від того, що приносить переживання й забирає ресурс. 

Цей стан психологи називають втомою від співчуття, коли людина втрачає здатність реагувати на страждання чи біль інших.

А передує цьому стану накопичення емоцій, які варто випускати. Ірина каже, що не треба забороняти собі плакати, сумувати, злитися чи ненавидіти, — усе це зовсім не ознака слабкості. 

Що здатне пробити захист психіки: синдром смертних кілометрів

Хай як психіка не блокуватиме переживання та емпатію, у неї теж є ахілесова п’ята, тож деякі історії здатні пробити оборону й вивести на сильні емоції. 

Сильна емоційна реакція виникатиме у тих людей, кому ця історія актуальна, релевантна й схожа з особистим досвідом, — каже Євгенія. 

Також сильна емоційна реакція може бути тоді, коли людина плутає співчуття та переживання чужих історій у своїй уяві. 

Наприклад, після подій в Ірпені та Бучі чимало людей уявляли себе на місці українців, які загинули від зброї окупантів. Тобто уявляли чуже горе на собі, ретранслювали переживання та біль на себе.

Натомість співчуття — це про підтримку, каже Юськова.

Ще один вразливий фактор, який впливає на силу емоційної реакції, — відстань. Нас частіше зачіпають за живе історії, які відбуваються якомога ближче до дому.

Це, як пояснює експертка, синдром смертних кілометрів. Через це усе, що відбувається далеко від нас: катаклізми, авіакатастрофи та інші надзвичайні ситуації у світі, не спричиняють таку хвилю співчуття.

Читати на тему

Я втомився(-лась) від війни: як уникнути відчуття знесилення та емоційного вигорання

Відчуваєш втому від подій навколо? Розповімо, як уникнути відчуття знесилення та емоційного вигорання.

Смерть знайомої людини: як ми переживаємо втрату

Експерти розповіли, що смерті знайомих людей на фронті розподіляють на кілька категорій: 

1. Перенесення. Під час цього виникає ототожнення себе з загиблим, ми уявляємо себе на його місці.
2. Класичне горе. У такому разі людина оплакує втрату та своїх власні нереалізовані потреби, наприклад, що більше немає друга, з яким можна поділитися важливим. 

Це може здатися егоїстичним, але зазвичай за кожною смертю є горювання про нереалізовані потреби, стверджує психотерапевтка. Її колега додає, що відчуття горя сигналізує про емоційну прив’язаність. 

Та горювати можна не лише за близькими. Ми можемо відчувати втрату й горе як до малознайомих людей, які загинули, так і щодо рідних місць, які зараз зруйновані. 

Віднови співчуття: крок за кроком до ресурсного стану

Експертки поділилися дієвими методами, які допоможуть відновити ресурс співчуття. Та для цього треба зробити найважче — відпочити й не вимагати від себе емпатії. 

• Влаштуй інформаційний детокс. Щонайменше — вимкни сповіщення, повноцінно харчуйся та дотримуйся гігієни сну.
• Введи помірні фізичні активності. Під час фізичної активності організм позбавляється від кортизолу та наповнюється гормонами щастя. Тому моральний та емоційний стан покращується. 
• Проявляй емоції, коли хочеш. Ми не роботи, усі мають емоції. Тож важливо їх випускати та говорити близьким прямо, якої підтримки в цей момент ти потребуєш.

Не забувай, що кожен має право як на свою емпатію, так і на байдужість. Не все, що відбувається у світі, ми можемо крізь себе пропустити.

• Визнавай і приймай безпорадність. Люди мають обмежений ресурс сил. Тому хтось прагне зробити більше, ніж здатен, і швидше вигорає. Хтось навпаки — занурюється в апатію.

Кожен має допомагати й працювати в міру власних сил та можливостей.

• Не порівнюй себе з іншими. Ця негативна звичка може переслідувати в усьому, навіть у питанні емпатії. Треба прийняти, що кожен може переживати події у власній силі та інтенсивності.
• Монітор ресурс. Спостерігай, чи вистачає сил на буденні справи протягом дня. Якщо відчуваєш втому, напругу, підвищену чутливість, отже, ресурсу не вистачає і треба його поновлювати.
• Не бійся звертатися до спеціалістів. Зараз в Україні є багато варіантів, де можна знайти допомогу: платна терапія, безоплатна психологічна допомога чи навіть групова терапія за ізраїльською методикою. 
• Живи життя та дозволяй задоволення. Коли ми читали Ремарка у мирні часи, то не розуміли, як люди можуть продовжувати життя.

А зараз очевидно, що веселитися, кохати, радіти — це необхідність, тому дозволяй собі усе, що приносить радість.

Чому не варто “забивати” на себе та свої під час війни і як ти цим допоможеш наблизити перемогу, читай у матеріалі.

Не пропускай найцікавіше, підписуйся на наш Telegram-канал.