Я думала про смерть… Як волонтери рятують дружин та дітей загиблих військових

Софії — 11 років. Відколи на війні загинув її тато, вона понад два роки майже не говорила. Про співи годі й казати, але недавно знову почала співати.

Зізнається: це її відволікає. Тато за життя просив доньку співати й танцювати.

Мама Софії та дружина загиблого бійця 72-ї бригади Тетяна залишилася з трьома дітьми.

— Життя зупинилось. Я не знала, що мені робити. Я в себе пішла, не могла контролювати емоції… Коли мене запросили Голоси дітей, ми поспілкувалися індивідуально і вони дійсно пояснили те, на що я сама не могла дати відповідь, — каже Тетяна.

Жінки тут діляться своїм болем утрати й разом проводять час за іграми та заняттями.

Чоловік Олени зник безвісти восени 2024. Хоча вона знає, що він загинув, формально його статус досі не визначений.

— Розумієте, коли стається таке, життя ділиться на до і після. Я була між небом і землею. Я часто думала про суїцид. Мене не зупиняли діти, мені не хотілося жити, — каже Олена.

Читати на тему

Не проживай свій біль на самоті — як оговтатися від втрати найріднішої людини

Читай, що людина може відчувати після несподіваної смерті близького та як допомогти собі пережити цю трагедію.

Дізнавшись про кемп, на реабілітацію спочатку хотіла відправити старшу доньку, але волонтери табору переконали приїхати разом із дітьми.

Вони витягують таких жінок, як я, з самого дна.

Реабілітація розрахована на 21 день і одночасне відвідування для 16 родин. Тут психологи окремо працюють із кожною віковою групою: окремо для жінок і три групи для дітей різного віку.

Займаються за спеціальними програмами, є також індивідуальні консультації.

Раніше ми розповідали тобі історію жінок, які завдяки мистецтву проживають свій біль утрати.