До повномасштабного вторгнення Андрій Скорбатюк був ковалем. Потім став бійцем 3 ОШБр, пережив мінно-вибухове поранення, провів місяці в комі, а нині перебуває на складному лікуванні й тривалій реабілітації.
Сьогодні він щодня бореться за те, аби знову ходити й станцювати на весіллі своєї доньки. Про історію героя далі в матеріалі.
Мріє про танець на весіллі доньки: історія Андрія
Військовий згадує про своє поранення. Вони занадто пізно помітили, що лісосмуги вийшли міномети, які згодом накрили бійців.
Я впав в яму, мене хлопці витягували, а я кричав: “Облиште, мені вже все”, — каже Андрій.
До війни він займався ковальською справою, півтора року служив в АТО. А коли почалось повномасштабне вторгнення, Андрій не міг залишитись осторонь і знову пішов у військо. Потрапив у третю штурмову бригаду.
У 2023 році дістав мінно-вибухове поранення біля Бахмуту. Праву сторону черепа відірвало.
Нині на її місці стоїть титанова пластина. Через те, що поранило праву сторону, ліва рука та нога тимчасово не працює.
Окрім того, в Андрія були поламані руки та пальці. Що було після поранення, захисник не пам’ятає, але пригадує дружина Світлана. Побратим чоловіка телефоном розповів про те, що сталось. І Світлана разом із донькою поїхали в Дніпро.
— Приїхали й просто стояли, плакали. Ти не розумієш, що в нього ціле: голова замотана, руки закриті, чи є вони там, чи нема. Але найголовніше, що він є, і ти надієшся, що він сильний. Я знаю, що він сильний.
Після Дніпра Андрія перевезли до Києва, а звідти до Львова. До цього він дихав завдяки апаратам, аж поки не сталось диво і він не почав знову дихати самостійно.
Андрій пробув у комі місяць. Зі Львова його перевезли до Ужгорода. Там захиснику лікували запалення легень та інфекцію.
Після цього родина повернулась на Львівщину вже в реабілітаційний центр Модричі. Пробули тут недовго, адже через набряк мозку довелось знову оперувати й ставити пластину. Світлана пригадує, як вперше після важкого періоду в Андрія з’явилась позитивна динаміка.
Я його посадила, він бере щітку і починає чистити зуби. І в мене просто шок, що він робить це сам. І він почав писати мені, вимагати їжу. Він постійно хотів їсти.
Наразі Андрій знову повернувся в Модрич на реабілітацію. Тут щодня займається з фізичним терапевтом, аби відновлювати навички ходьби.
— В першу чергу на тому етапі ми робили акцент на його когнітивні навички, щоб він чітко реагував і розумів, що ми від нього хочемо. Далі його когнітивний рівень вже дозволив нам впливати на нього функціонально. Хотілось би досягнути ходьби, зараз активно над цим працюємо.
Саме про це найбільше мріє Андрій сьогодні. Його мотивація — це донька. Він живе надією побачити її щасливою нареченою і станцювати з нею на весіллі.
Також читай історію Віктора, 80% тіло якого було в опіках, проте він зумів вижити.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!