Рідне для Павла село Долина, що на Донеччині, знаходиться між Ізюмом та Слов’янськом. До постійних обстрілів хлопець звик, тому й виїжджати з дому не збирався.
Після повномасштабного вторгнення Павло лишився вдома сам. Його батько пішов воювати, а мати з молодшим братом наглядали хвору подругу на Харківщині. Туди швидко зайшли окупанти та незаконно вивезли на територію РФ.
Коли дім хлопця було зруйновано, він пішов жити до Святогірської лаври, де місцеві ховалися від обстрілів. Разом з друзями допомагав евакуйовуватись літнім людям.
Однак 19 травня Павло з товаришами повертався до лаври та натрапив на приховану міну. Розповідає, що сів перепочити й під рукою лежала якась пляшка. Хотів її викинути, а вона вибухнула в руках.
Друзі 40 хвилин несли хлопця до лаври, дорогою потрапили під обстріл. Павла спочатку відправили до шпиталю в Краматорську, після у Дніпро, а звідти до Львова.
Лікарям вдалося врятувати хлопця, а майже за два місяці рана на нозі затягнулася. Однак ще триває робота з реаніматологом, щоб відновити функції кисті.
Коли ще був вдома, Павло активно допомагав українським захисникам, адже мріє стати військовим, як батько. Тепер хлопець прагне після перемоги разом з усією сім’єю повернутися у рідне село та відбудувати свій дім.
Так само прагне повернутись до нормального життя й Інна. Читай історію жінки з Гуляйполя, яка втратила кінцівку, але не силу духу.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!