Будинок родини Вдовиченків в Маріуполі розстріляли. Вони втекли від життя в підвалах та дивом вижили дорогою до Запоріжжя.
Вони понад місяць жили в окупації, ділили шматок хліба на п’ятьох, пережили фільтраційний табір і нарешті дісталися до Львова.
17-річну Марію Вдовиченко ти міг вже бачити в ефірі Вікон в серпні минулого року. Ця дівчина — навчилася грати на бандурі при храмі ПЦУ.
Війна застала її сім’ю вдома. Перші дні повномасштабного вторгнення Марія з мамою, татом, молодшою сестрою та котом провели у квартирі, від обстрілів ховались у ванні, допоки не прилетіло в їхній будинок.
Наступні 2 тижні вони жили в укритті разом із двома десятками людей. Ділили лише окраєць хліба на всіх.
— Я боялася його їсти (хліб — ред.), хотілося пити — я не пила, бо в нас була баночка з водою, коли йшов дощ – ми набрали води, був сніг — в нас була вода, — розповідає дівчина.
Мамі Марії ставало дедалі гірше. Проте ані медикаментів, ані лікарів не було.
17 березня родина вирішує тікати з міста. Дорогою через Бердянськ до Запоріжжя проїхали ще через 27 російських блокпостів.
На кожному роздягали, перевіряли документи. Їхнє авто обстрілювали.
Вже у Дніпрі волонтери подарували Маші бандуру та відвезли з родиною до Львова. Нині понад усе дівчина мріє, щоб хворі батьки отямились від пережитого.
— Я не відчуваю себе 17-літньою дівчиною, нас вбили морально! Забрали все і просто пустота, тому хочеться відпочити, хочеться бути людиною, хочеться розуміти, що Україна буде і буде ціла, і не будуть вмирати знов просто так люди, — бажає Марія.
Багатьох людей розлучила війна. Раніше ми розповідали, як чоловік чекав на дружину з окупованого Маріуполя та назвав польову кухню її ім’ям.