Я не відчуваю себе 17-річною, нас вбили морально! Історія родини, що тікала з Маріуполя

Будинок родини Вдовиченків в Маріуполі розстріляли. Вони втекли від життя в підвалах та дивом вижили дорогою до Запоріжжя.

Вони понад місяць жили в окупації, ділили шматок хліба на п’ятьох, пережили фільтраційний табір і нарешті дісталися до Львова.

17-річну Марію Вдовиченко ти міг вже бачити в ефірі Вікон в серпні минулого року. Ця дівчина — навчилася грати на бандурі при храмі ПЦУ.

Війна застала її сім’ю вдома. Перші дні повномасштабного вторгнення Марія з мамою, татом, молодшою сестрою та котом провели у квартирі, від обстрілів ховались у ванні, допоки не прилетіло в їхній будинок. 

Наступні 2 тижні вони жили в укритті разом із двома десятками людей. Ділили лише окраєць хліба на всіх.

— Я боялася його їсти (хліб — ред.), хотілося пити — я не пила, бо в нас була баночка з водою, коли йшов дощ – ми набрали води, був сніг — в нас була вода, — розповідає дівчина.

Читати на тему

Їх розлучила війна, й вони думали, що більше не побачать одне одного. Історія 70-річної українки Олени

Пані Олену було поранено під час обстрілу Волновахи, вона втратила зв’язок з рідними та не думала, що їх іще побачить.

Мамі Марії ставало дедалі гірше. Проте ані медикаментів, ані лікарів не було. 

17 березня родина вирішує тікати з міста. Дорогою через Бердянськ до Запоріжжя проїхали ще через 27 російських блокпостів.

На кожному роздягали, перевіряли документи. Їхнє авто обстрілювали. 

Вже у Дніпрі волонтери подарували Маші бандуру та відвезли з родиною до Львова. Нині понад усе дівчина мріє, щоб хворі батьки отямились від пережитого. 

— Я не відчуваю себе 17-літньою дівчиною, нас вбили морально! Забрали все і просто пустота, тому хочеться відпочити, хочеться бути людиною, хочеться розуміти, що Україна буде і буде ціла, і не будуть вмирати знов просто так люди, — бажає Марія.

Багатьох людей розлучила війна. Раніше ми розповідали, як чоловік чекав на дружину з окупованого Маріуполя та назвав польову кухню її ім’ям.