Від жаху скакали по стінах. Як окупанти захопили конюшню в Бучі та знущалися з тварин

Три десятки коней перебували у справжньому пеклі. Стайня розташована на Київщині, в Бучі — містечку, назву якого тепер знають будь-де у світі. Буквально за рогом від домівки скакунів — аеропорт Гостомель, звідки почалася навала російського десанту.

За дві доби безперервних вибухів перелякані тварини ледь не збожеволіли. А потім росіяни захопили стайню.

Окупанти тут мали госпіталь. Вони привозили сюди поранених.

— Навіть залишилася форма і табличка з ім’ям солдата, — каже жінка, що опікувалася кіньми, Веліна Белькович.

Посеред імпровізованого шпиталю один за одним гинули молоді перспективні коні: чистокровні скакуни, учасники престижних змагань. Окупанти безжально їх убивали. 

Розповідають, що коней знаходили мертвими, з розрізаними животами. Інших – далі від стайні, коли тварини застрягли ногами в каналізації. А організм тих скакунів, що пережили окупацію, не витримав наслідків для здоров’я — вони теж загинули.

Читати на тему

Розстрілювали через те, що не сподобалося ім’я. Історія жінки, що вивозила коней з окупації

Жінка розповіла, як російські військові розстрілювали коней та як їх довелося вивозити до Львова.

В конюші також зникло світло, автопоїлки та системи годування перестали працювати. Замість тепла та комфорту — постійний жах і нестерпний запах крові. Коні проламували копитами стіни, аби тільки вибратись на волю. А росіяни ще й насміхалися. 

Окупанти пішли, тож працівники зраділи, що зможуть врятувати коней. Але на стайню зайшла інша група окупантів — і ті росіяни виявилися ще більшими нелюдами. Поїти та годувати тварин заборонили під загрозою розстрілу.

Саму стайню окупанти розтрощили та буквально перетворили на смітник. Що було цінного – забрали як трофеї. Навіть парфумами спокусилися. А от благами цивілізації відверто гребували. 

Коней за кілька днів загарбники все ж випустили. Не через добре серце, а заради власного ж спокою! Бо тварини від жаху вже скакали по стінах аж до стелі. Здичавілих улюбленців конюх потім довго шукав полями. І, зрештою, їм усім разом знайшовся прихисток на приватному подвір’ї у Ворзелі. А волонтери врятували тварин від голодної смерті. 

Коней все ж вдалося врятувати, але від’їдатися до звичайної ваги коням доведеться щонайменше кілька місяців. Щоб забути про людську жорстокість знадобиться, можливо, не один рік. А от шрами точно залишаться на все життя.

Український народ має добре серце, тож ніколи не кине рідних, побратимів та навіть маленьких пухнастих друзів. Раніше ми розповідали, як сім’я з Краматорська евакуювалася з 11 котами.