Війна стала кризовим моментом для усіх соціальних інституцій не лише України, а й цілого світу. За інформацією дитячого омбудсмана України, станом на 6 грудня державний портал розшуку дітей Діти війни назвав цифру вбитих дітей унаслідок російської війни — 443. Це лише офіційні дані з тих територій, де можна порахувати та задокументувати смерть неповнолітніх.
Зниклою вважається 331 дитина, а депортованими з України — понад 13 тисяч дітей.
Зараз права дітей в Україні очолюють список нагальних проблем, які потрібно розв’язувати негайно. На плечі українських міністерств, омбудсманів, місцевої влади та волонтерів впала відповідальність за забезпечення дітей доступом до освіти, медичних послуг, надання їм житла та їжі.
2 та 3 грудня 2022 року у Львові пройшла міжнародна конференція, на меті якої було розібратися: чи вдається дорослим впоратися із захистом прав дітей під час війни. Проходив захід за підтримки СОС Дитячі містечка.
Вікна-новини поспілкувалися зі спікерами конференції, визначили ключові проблеми та віднайшли відповіді на складні питання.
Права дітей під час війни: освіта та медицина
Заступниця міністра соціальної політики України Уляна Токарєва каже: світові спільноти покликані захистити права українських дітей по всьому світу.
— Сфера захисту прав дітей стосується, звісно, не лише соціальної сфери. Під час війни ключовими питаннями стало забезпечення усіх українських дітей доступом до освіти. Ми розуміємо, як зараз важко це реалізовувати: під постійними обстрілами, коли руйнується інфраструктура та життя людей у постійній небезпеці, це право дітей порушується постійно.
Існують різні варіанти, як діти під час війни в Україні можуть здобувати освіту: хтось виїздить за кордон та здобуває одразу дві освіти: українську — дистанційно, іноземну — очно. Такі діти мають надвелике навантаження. Є ті, хто не має належного інтернету чи забезпечення, щоб навчатися онлайн, — пояснює Токарєва.
Ми розуміємо, що не у всіх громадах діти мають доступ до належного медичного забезпечення.
— Внутрішня міграція людей в рази збільшила навантаження на тих лікарів, які ще залишалися у невеликих населених пунктах.
Наразі влада максимально швидко реагує та організовує медичні послуги на буквально щойно деокупованих територіях, щоб забезпечити людей найнеобхіднішим.
Заступниця міністра соціальної політики України каже, що чи не найбільшою проблемою для внутрішніх переселенців стає відсутність усього необхідного для життя та здоров’я сім’ї після переїзду у віддалену громаду.
Натомість спеціалістка із захисту дитини Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ Наталія Датченко каже: нині головною метою організації є забезпечення дітей якісною психосоціальною підтримкою.
Ми забезпечуємо психологічною підтримкою та соціальною допомогою дітей як в Україні, так і у всьому світі.
Також вона наголошує на важливості напрацювання єдиної політики з допомоги таким сім’ям та дітям на рівні уряду, над чим зараз фахівці й працюють.
Головне — зафіксуватися
За словами Уляни Токарєвої, частину таких незручностей може вирішити сама родина, яка переїхала до іншого місця проживання. Адже державі простіше розв’язувати проблему, коли вона про неї принаймні знає. Щоб мати доступ до медичних послуг, треба укласти декларацію з місцевим лікарем. Щоб мати соціальні виплати, людина має зв’язатися з Центром надання адміністративних послуг або з Управлінням соціального захисту населення.
Тоді влада та фахівці матимуть чіткий сигнал: ось, людина переїхала, треба передати її особову справу та допомогу.
Рішення про надання послуг вирішується дуже швидко, буквально у день звернення. Варто лише уточнювати, для яких послуг необхідне підтвердження ВПО, а для яких — не обов’язкове.
Звісно, всі ми хочемо, щоб працівники соціальної служби мали змогу самотужки виявляти сім’ї, які потребують допомоги, та самотужки про них сповіщали відповідні установи. Але насправді фахівців із соціальної роботи, які працюють у громадах саме від місцевого самоврядування, надзвичайно мало.
Це пояснюється й тим, що раніше таких працівників просто не хотіли наймати в ті чи інші громади. Навіть зараз, зайшовши на офіційну сторінку органу місцевого самоврядування, буває важко або ж узагалі неможливо знайти інформацію про послуги такого соціального працівника.
Найкраще такі функції зараз виконують волонтерські громадські організації, які приїздять до громади, в яку переїхало багато людей з постраждалих територій.
Вони оцінюють стан справ та визначають, яких послуг насправді не вистачає цим людям. Потім сигналізують відповідним органам та службам: кого влаштувати в школу чи дитячий садочок, кому необхідна робота, хто потребує особливого медичного догляду тощо.
В ідеалі ці моменти мав би врегульовувати власний кейс-менеджер кожної сім’ї, — зауважує Токарєва.
Адже зараз головними цілями соціальної сфери є:
- безпека для дітей;
- фізична, матеріальна та психологічна допомога;
- підтримка послуг для тих, хто її потребує;
- виділення бюджету на утримання дітей, які ростуть без батьківської опіки;
- виплати на новонароджених;
- підтримка кейс-менеджерів.
Хто такі кейс-менеджери та чим допомагають родинам
Кейс-менеджер — це фахівець, який супроводжує родину-ВПО на новій території невизначений термін. Такий соціальний працівник оцінює проблеми, які виникають у цій сім’ї, дає чіткий інструктаж, як такі ситуації вирішувати, та шукає спеціалістів, які можуть допомогти родині на новій території.
Кейс-менеджер може допомогти розв’язати будь-яке питання: від того, в який дитячий садок краще віддати дитину, до юридичних тонкощів.
Коли ситуація стає більш-менш стабільною, соціальний працівник повідомляє родину, що тепер вони можуть звертатися до нього у всіх питаннях, але їхня щоденна співпраця закінчена, пояснює заступниця міністра соцполітики.
В Україні ж існує проблема: кейс-менеджерів має набирати та навчати громада. Зараз їхнє фінансування лежить на державі, але кінцеве рішення, чи потрібні вони в тому чи іншому населеному пункті, ухвалює громада.
Зараз таких спеціалістів в Україні обмаль. Для них необхідна відповідна освіта, яка в Україні поки що не розвинена.
Уляна Токарєва каже, що до повномасштабної війни Міністерство запустило Telegram-бот зі схожими функціями у Маріуполі. Тобто люди, які проживали там, могли за кілька хвилин знайти необхідного спеціаліста, державну інституцію чи відповіді на свої запитання.
Для кожного місцевого самоврядування важливо зрозуміти та ухвалити відповідне рішення: люди потребують чіткої поінформованості про соціальні послуги на тій чи іншій території. Бо обізнаний громадянин може навіть не потребувати допомоги держави, якщо отримає консультацію.
Про депортацію дітей під час війни
На жаль, 13 тисяч депортованих дітей — це лише приблизне число. Українська сторона не може підрахувати хоча б наближене число тих, кого росіяни вивезли до РФ з тимчасово окупованих територій.
— Якщо виникає підозра про те, що дитина, яка перебувала на ТОТ, — депортована, тоді варто подати заявку на портал Діти війни. Також є консультаційний центр в Офісі уповноваженого ВР з прав людини, куди можна звертатися у випадку депортації людей до Росії.
0800 50 17 20 — дзвінки з України;
044 299 74 08 — дзвінки з-за кордону;
hotline@ombudsman.gov.ua — електронна пошта.
Уляна Токарєва визнає, що ситуація з неправомірними депортаціями та вивезенням дітей, їхніми вбивствами та каліцтвами на непідконтрольній Україні території має жахливі масштаби. Задля безпеки дітей дорослі, які несуть відповідальність за неповнолітніх, просто зобов’язані вивозити їх у безпечніші регіони України чи до інших держав.
Навіть зараз працює закон: якщо дитина на вихованні, тобто усиновлена, перебуває на небезпечній території, то така дитина вилучається з родини та переміщується в іншу сім’ю.
Також влада дбає та працює над тим, щоб усі родини з дітьми покидали небезпечні ділянки та евакуйовувалися вглиб країни чи за кордон.
Усе в руках інституцій: досвід 2014 та 2022 років
Експертка з прав дітей Людмила Волинець проаналізувала український досвід АТО та повномасштабної війни й виокремила, що нам потрібно терміново збільшувати відповідальність за порушення прав дітей.
— І це — відповідальність громад та місцевого самоврядування, а не президента чи Верховної Ради. Діти в Україні живуть на відповідальності та діяльності громади, — пояснює Волинець.
У громаді мають бути усі ті фахівці, функції яких потребують діти на тій чи іншій території. Якщо є діти з інвалідністю — значить нам потрібно організувати послуги для них, а якщо є діти з девіантною поведінкою — значить мають бути й для них відповідні послуги.
Поки що цим займаються служби у справах дітей. Але соціальних послуг надто мало для повного забезпечення прав дітей. Сюди також належать медичні, освітні та правові структури.
Експертка з прав дітей заявляє: через війну в Україні вся соціальна структура про права дітей значно похитнулася. Ба більше, на окупованих територіях чи там, де ведуться активні бойові дії, українці нехтують законами України — не повідомляють відповідні органи про те, що дитина осиротіла. Натомість просто дають такій дитині прихисток у себе.
Це благородно, але незаконно, і повідомляти про такі ситуації необхідно в будь-якому разі.
Сучасні проблеми потребують сучасних рішень: сімейні суди
За словами Людмили Волинець, теперішні проблеми набагато швидше та якісніше вирішували б сімейні суди. Та таких, на жаль, немає в Україні.
Досвід країн ЄС показує, що сімейні суди — це швидке реагування на проблему.
— Суддя сімейного суду протягом однієї доби ухвалює рішення стосовно прилаштування дитини. Це принципово інша система роботи з дітьми. Процес відбувається без участі посадовців — лише суд, — пояснює Волинець.
Нам необхідно, щоб частина повноважень, яку сьогодні виконує цивільна влада (мається на увазі громада), перейшла до суду.
Нагальним питанням під час війни стало всиновлення дітей: зараз багато дітей потребують батьківської опіки. Як взяти опікунство чи всиновити дитину законно, хто це може зробити та які документи необхідно надати — читай у нашому матеріалі!
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!