“Мамо, а що це таке? Чому мені не можна брати в руки пістолет?”.
Велика війна змінила не лише дорослих, а й дітей. Ми вже не говоримо про щоденне життя під тривоги, вибухи та обстріли — нас цікавить глибший вплив реальності на психіку дитини та її життя надалі.
Батьки та опікуни завжди прагнуть уберегти дитину від всього негативного. Навіть якщо цей негатив оточує нас щодня. Ми приховуємо труднощі з фінансами, сварки у сімʼї, обмежуємо небезпечний контент та зводимо гострі запитання на нуль.
Але що робити, якщо “чутливим” та небезпечним став весь світ навколо? Якщо уникнути запитань вже неможливо — то чи потрібно?
Нас та дітей оточує війна та військові. Зброю тепер можна побачити не у фільмах про Бонда, а на вулиці чи навіть в себе вдома, якщо мама або тато долучилися до ЗСУ.
То як говорити з дитиною про зброю і коли це можна робити? Чи варто обмежувати її у контенті? Як пояснювати небезпеку та запобігти трагедії, коли юнацький максималізм переконує: здобути авторитет можна тоді, коли зробиш ризикований крок?
Вікна поспілкувалися з дитячою психологинею Катериною Мудрохою та готові ділитися відповідями на поширені запитання з тобою у циклі матеріалів Зброя. Діти. Батьки. Це — один із них.
Як говорити з дитиною про небезпеку зброї
За словами дитячої психологині, активно цікавитися цією темою діти починають у віці трьох-чотирьох років. Як і будь-якою іншою, адже саме в цей час вони проходять етап постійних “чому”.
— Дітям це цікаво, бо вони не живуть поза контекстом, це зона їхнього інтересу. У багатьох батьки служать, або вони можуть побачити зброю наживо на вулиці у військових, поліцейських тощо.
Інколи запитання виникають через страх чи тривогу, тож вони хочуть звіритися зі світом дорослих, чи несе для них це небезпеку.
Власне, в тому контексті, в якому ми живемо, ці запитання є нормою.
Ми не можемо ізолювати дитину від соціуму, бо якщо не батьки, то однолітки та друзі розкажуть про це.
— А як відповідати на складні запитання? Про смерть, застосування зброї тощо.
— Такі питання справді інколи викликають у батьків певну безпорадність. Бо треба зберегти нейтральність і не давати більшого, ніж дитина може осягнути за віковими нормами.
Коли ми не знаємо відповідь на будь-яке запитання, ми можемо бути щирими з дитиною і сказати про це.
Наприклад: “Зараз я не знаю відповіді на це запитання, але обов’язково дізнаюся і повідомлю тобі”.
Це про щиру комунікацію, коли ми не намагаємось “тримати” обличчя, щось вигадувати, фантазувати. Натомість показуємо, що нормально — чогось не знати.
— Як пояснити дитині, чому військові використовують зброю і чому, до прикладу, військові з протилежного боку, росіяни — це погані люди, а наші — захисники?
— Ключове якраз те, що ЗСУ нас захищають. Це той контекст, на якому ми маємо акцентувати. Діти приблизно з трьох років грають у сюжетно-рольові ігри: лікарів, пожежників, телеведучих, психологів тощо. Тож треба пояснити, що військовий — це теж професія. У нього є зброя, тому що його основне завдання — захищати нас від небезпеки, від людей, які нападають.
Для цього військовому потрібна зброя, і лише він знає, як нею користуватися. Для інших людей, особливо дітей — це небезпечно, і саме так і треба говорити з дитиною.
— А як щодо іграшкової зброї?
— Діти будуть проявляти до цього інтерес. Якщо не ти їм купиш, то така іграшка буде у друзів дитини. В такому випадку треба пояснювати, як бавитися безпечно, яку функцію вони виконують у дорослому житті тощо.
Такі ігри часто лякають дорослих, вони думають, що краще малечу відмежувати від цього, не формувати агресивну тенденцію.
Але, власне, коли ми живемо в таких стресових умовах, у війну, будьмо об’єктивні: дітям теж потрібно відрефлексовувати почуття.
Ігри на тему війни, які ми вважаємо агресивними, часто про захист. Також через ці ігри вони здобувають досвід, де добро долає зло.
І варто памʼятати, що такі активності та іграшки у дітей були, є і будуть. Тож завдання батьків — дати можливість сформувати свій досвід під чуйним супроводом батьків.
Обмеження формують сильний інтерес та підвищують тривогу, бо це існує поза їхньою увагою з незрозумілих для них причин, — пояснює Катерина Мудроха.
Дитина дивиться жорстокі мультики та фільми: що робити
Чи не найбільший головний біль для батьків є контент, який споживає їхня дитина. Інколи навіть дитячі мультики містять сюжети, які багатьом дорослим здаються занадто жорстокими чи грубими для такого віку.
Ми запитали, що про це думає дитяча психологиня.
— Цей момент варто відстежувати, бо діти часто не відрізняють вигадку від реальності. І в цьому найбільший біль батьків.
Якщо це неконтрольоване споживання контенту, дитина починає толерувати агресію, у неї знижується чутливість до насильства, тому що це стає нормою її щоденного сприйняття.
Я наголошую: варто не забрати все відразу, обмежити чи поставити табу, а запитати у дитини, що їй цікаво, обговорити той чи інший фільм/мультфільм і якщо ти побачив (-ла), що там агресивний сюжет, обговори це і поясни причину рамкування.
Так і кажемо: мені здається, це занадто, в житті це так не працює.
Щодо старших дітей, підлітків, ми однозначно обговорюємо такі фільми. Запитуємо, як вважає дитина, яке її ставлення до цього сюжету тощо. Якщо дитина не відповідає, ділися своїми враженнями, — радить Катерина Мудроха.
Психологиня також наголошує: діалог є запорукою порозуміння між батьками та дітьми, розмовою можна також запобігти біді.
Класним інструментом є також література, документалістика на стримінгових платформах тощо. Важливо дивитися з дитиною це разом і обговорювати.
— Так, ці фільми й про жорстокість іноді також. Але це реальність. Ці екзистенційні питання виникають в дітей з п’яти років. Далі вони тільки поглиблюються, особливо нині.
Я б сказала так: будьте відкритими до різних досвідів і запитань. І тоді буде простіше і дітям, і батькам, і, відповідно, суспільству. Викликів багато, і їм треба якось давати раду, — висновує експертка.
Поради батькам, як будувати спілкування з дитиною у складні часи
За словами дитячої психологині, батькам завжди варто проявляти чуйність до своєї дитини. Це просте правило буквально допоможе працювати на випередження проблеми.
— Фундамент — просто говорити. Не треба ускладнювати ці діалоги, не треба надмірного моралізаторства, спроб виховання.
Дуже важливо, коли батьки кажуть: “Ти знаєш, мені теж складно прийняти цю реальність і вона мене лякає. Я також не знаю, як будувати життя, але я шукаю нові сенси. І ти мені допомагаєш їх знаходити”.
Дитина не відкриватиметься одразу, але вона нормалізує для себе цей стосунок з дорослими.
І коли дорослі йдуть у комунікацію, це трішки знижує напругу, дитині простіше просити про допомогу.
З дітьми молодшого шкільного віку ми завжди комунікуємо, вони потребують тілесної близькості у вигляді обіймів. Вони теж потребують від нас пояснень.
Другий момент, якого ми маємо навчити дітей — цінувати життя.
Тому що справжній герой — не той, хто вбиває, а той, хто захищає.
І в цьому контексті ми показуємо їм, як любити тварин, природу, як ставитись одне до одного, дякувати, перепрошувати, вітатися, взаємодіяти.
Часто ми шукаємо якоїсь універсальної поради, але її не існує. Це малесенькі моменти, які ми щодня надбудовуємо у взаємодії з нашими дітьми.
Ми щодня закладаємо цей фундамент і базу, яка потім виросте в класних свідомих українців, що матимуть патріотичну позицію. Те, що ви вкладаєте в дітей, обов’язково проросте.
Батькам також важливо не будувати навколо своєї батьківської ідентичності багато очікувань. Це дозволяє видихнути й побачити дитину, а не її проблему, — висновує Катерина Мудроха.
Раніше ми розповідали тобі, як упоратися з дитячою агресією та як війна накладає відбиток на емоції на дитини.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!