Психологиня фонду Голоси Дітей
Війна вплинула на українських дітей: окрім фізичного болю, вона принесла психологічні проблеми вразливим до стресів дитячим організмам. Часто через це порушується звична рутина життя, а діти починають боятися тих речей, які раніше їх ніколи не турбували.
Девʼятирічна Софія рік тому переїхала з Харківщини у більш безпечне Прикарпаття. Дівчина розповідає, що сумує за своїми іграшками та кімнатою. На новому місці не було обстрілів, але війна лишила слід на психіці дитини.
— Я почала боятися темряви. Інколи боюся повітряної тривоги саме вночі. Це страшно, — говорить вона.
Свій страх вона пропрацювала з психологом через малювання. Каже, що стало краще, але повністю страх темряви досі не минув.
Психологи помітили: до них все частіше звертаються із запитами щодо страху темряви у дітей. Одна з причин — обстріли та ракетні атаки росіян по українських містах, які найчастіше відбуваються саме вночі. До того ж у темний час доби почуття дорослих і дітей суттєво загострюються.
Про те, як боротися з цією проблемою, як слід поводитися батькам, якщо в дитини є страх темряви, та як українцям самотужки можна загартувати своє психічне здоров’я, розповідає психологиня фонду Голоси дітей Оксана Писарєва.
Страх темряви у дітей, підлітків і навіть дорослих виникає не тільки на фоні війни, але війна може підсилювати цей страх. Ніктофобія — сильний страх ночі або темряви, як правило, виникає у віці трьох-чотирьох років, але може супроводжувати людину навіть у дорослому віці.
Це пояснюється тим, що у темряві знижується візуальне навантаження і посилюється активність інших органів чуття — слуху, нюху, дотику.
У цей час активізується уява, дитині складно відрізнити фантастичні образи від реальних і зростає тривога. По суті, це страх не самої темряви та ночі, а тих образів, які виникають у ній, бо неможливість чітко бачити й контролювати середовище створює відчуття невизначеності, що й лякає.
Є також думка, що цей страх має й еволюційне підґрунтя, бо в дикій природі ніч — це час полювання для хижаків, тобто час невідомих небезпек, які криються в темряві.
Крім того, страх діти можуть переймати й від дорослих: якщо мама боїться темряви, то і дитина підхоплює ірраціональні страхи та формує власні фобії. Як не дивно, причиною може бути й гіперопіка батьків.
На жаль, війна підсилює страх темряви та ночі, бо саме в цей час нерідко відбуваються ракетні та дронові атаки. Діти й підлітки так само часто відчувають невизначеність, починають фантазувати, уявляти, тривога і напруга зростають, а це викликає безсоння чи неспокійний сон.
Організм не відпочиває, втома накопичується, що призводить до дратівливості, труднощів у навчанні та навіть депресії.
Найперше — важливо окреслити основні ознаки ніктофобії. Вони проявляються в тому, що дитина панікує, тривожиться, нервується в темному просторі, не може спати без світла, боїться виходити на вулицю вночі.
Вона може різко змінювати поведінку з настанням темряви, відчуває себе так, наче втрачає свідомість, не тестує реальність, відчуває безсилля перед темрявою, намагається уникати темних приміщень.
При цьому може проявляти агресію, має проблеми зі сном — безсоння чи порушення сну. На фізичному рівні дитина може скаржитися на прискорене серцебиття, спазми й болі у грудях, проблеми з диханням, тремтіння чи поколювання в тілі, порушення температурного балансу тіла, а також розлади шлунка.
Якщо якісь із цих симптомів проявляються, важливо встановити причину. Це можна зробити через розмову.
Ідеальних фраз немає, батьки знають свою дитину краще ніж будь-хто, бо вміли розпізнавати її бажання ще до того, як вона навчилася говорити, тому і форму розмови ми добираємо відповідно до особливості дитини.
Якщо дитина маленька, можна побудувати таку розмову в ігровій формі із залученням улюблених іграшок, малюванням.
У розмові важливо з’ясувати, що саме лякає дитину, бо сама темрява не страшна, тривожить переживання, яке виникає в дитини. Іншими словами, треба допомогти дитині описати, чим темрява страшна для неї.
Дуже важливо не знецінювати переживання дитини, справді спокійно й уважно слухати, ставити уточнювальні запитання, щоб у дитини з’явилося відчуття адекватності цих переживань, і, звісно, відчуття підтримки й розуміння.
Нічники, важкі ковдри чи завішені штори не розв’язують проблему. Найперше важливо повернути дитині відчуття безпеки. Якщо в розмові вдалося визначити, що саме лякає дитину в темряві, з цим ми й працюємо.
Рexels
Для початку відновлюємо дихання, температурний баланс, фізично знаходимося поруч із дитиною, можемо обіймати, гладити, щоб дитина тілесно розслабилася. Нагадуємо прості речі: що вона вдома, що поруч люди, які її люблять і захищають, а у випадку небезпеки батьки потурбуються про її захист.
Наголошуємо, що кімната дитини безпечна, можна разом проговорити, що робить цей простір безпечним. Знайти предмети, які цьому сприяють, обговорити їх, подивитися на них із включеним світлом, потім запропонувати зробити те саме з виключеним.
Важливо допомогти зрозуміти, що темрява не є чимось неприродним, а всього лише цикл доби.
Це потрібно для того, щоб у дитини відбувалася розмістифікація темряви. І чим менша дитина, тим простішою повинна бути розмова.
Важливо не знецінювати страх дитини, ставлячи у приклад інших людей, які не бояться, — це тільки підсилить тривогу і створюватиме відчуття сорому за почуття. Знецінювальними можуть бути й фрази, в яких звучатиме недовіра до страхів дитини, або роздратування, або зменшення проблеми, або осоромлення.
Важливо пам’ятати, якщо дитина або підліток боїться, на те є причина, визначити яку можна лише у довірливій розмові.
З іншого боку, гіперболізація проблеми теж може нашкодити, тому дорослим варто залишатися спокійними, люблячими й при цьому утриматися від оцінювальних суджень.
У разі, якщо страх темряви мають і батьки, не треба починати розмову з дитиною, поки не буде усвідомлення, що тебе лякає і як ти з цим можеш впоратися. Дитина відчуватиме страх батьків і не зможе опиратися на них.
Як правило, до нас батьки звертаються тоді, коли в дитини порушений сон або коли вона постійно хоче спати з дорослими чи з включеним усю ніч телевізором. Звісно, це впливає на якість сну. Важливо підтримати дитину і випрацювати стратегії зниження тривоги на початкових етапах.
Якщо батьки помічають, що дитина тривожна, проситься спати з ними, не може довго заснути, треба поговорити про те, що її бентежить.
До спеціаліста варто звертатися у випадку, коли дорослий відчуває, що не може впоратися з проблемою. Наприклад, були зроблені якісь кроки для зниження тривоги дитини, але вони не спрацювали, або батьки самі бояться темряви, і це вже системний симптом, тоді краще звернутися до спеціаліста.
Не тому, що ви погані батьки, а тому, що бувають ситуації, в яких потрібна підтримка і допомога.
Зараз є багато дитячих книжок із розвитку емоційного інтелекту. Можна вибрати разом із дитиною та читати перед сном.
Це можуть бути книги: збірка казок Як перестати боятися? Книга про почуття та емоції Ірини Тумко та Наталії Дешко, Історія про дракончика Піро, який подолав страх темряви Алекса Кабрера. Також хорошим рішенням є створити власну казку про подолання страху темряви.
— Така методика справді є, але вона застосовується лише спеціалістами, якщо вони вважають це доцільним. У випадку дитячих страхів — усе ж таки важливіше повернути дитині відчуття спокою, безпеки, щоб у темряві вона не лякалася через втрату контролю, а опиралася на близьких поруч, відчувала себе захищеною.
Піклування про ментальне здоров’я — це комплекс щоденних звичок, як і тих, які маємо для підтримки фізичного здоров’я.
Як правило, страх супроводжується уявленням, що саме може статися, і боїмося ми конкретно цього. Тому важливо розуміти раціональність свого страху. Чи справді можливе те, чого я боюсь, чи це — моя фантазія? Чому я вважаю, що так має статися?
Наявність опор — щоденних рутинних ритуалів, розпорядку дня, балансу роботи, навчання і відпочинку, активного соціального життя, відновлення ресурсу через творчість, прогулянки, спілкування з рідними й друзями, усвідомлення наявності дружнього середовища — це саме те, що значно відновлює рівновагу і заспокоює, знижує напругу й укріплює ментальне здоров’я.
Спілкувалася Юлія Медюх-Войціховська.
Насторожити тебе можуть й інші “червоні прапорці” у поведінці дитини. Як зрозуміти, що у сина чи доньки не все гаразд, ми розповідали раніше.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.