“Дитина часто істерить — криза трьох років. Що робити і як не нашкодити їй?”

Дорослішаючи та розвиваючись, діти переживають регулярні кризи. Ще їх називають кризами розвитку — це відносно короткі — від кількох місяців до року-двох — періоди в житті, протягом яких людина помітно змінюється, підіймається на новий життєвий щабель.

У дитинстві бувають кризи одного року, трьох, семи та 13 років. При цьому завжди відбувається зміна періодів: щодо тривалих і спокійних, стабільних та коротших, бурхливих, критичних.

Тобто кризи — це переходи між стабільними періодами.

Що таке кризи і які бувають у дітей

Найчастіше такі кризи можна спрогнозувати за календарем: зазвичай вони трапляються напередодні днів народження і приблизно посередині між ними.

Також вони часто знаменують важливі зміни в житті дитини: освоєння навички ходіння, різке збільшення зросту, початок статевого дозрівання, вступ до школи, перехід із середньої до старшої школи тощо. Всі ці періоди підвищують ймовірність емоційних зривів.

Зрозуміти, що настала криза розвитку, не так складно: дитина стає примхливою та незговірливою. Вона може бути не в змозі зробити те, що робила лише кілька тижнів тому, її ніщо не влаштовує, вона легко дратується і знаходить нові причини для сліз, відмовляється співпрацювати.

Або спочатку проситься до батьків на руки, а коли її беруть — починає вивертатися і відштовхуватися. Сердиться на батьків, на весь світ, на саму себе, легко дратується. Також в такі періоди у дитини можуть загострюватись наявні страхи.

Unsplash

Криза трьох років: чому вона відбувається

Кризи — це складний період для дитини та її батьків. Але так само вони й необхідні, оскільки це — рушійна сила розвитку. Не треба лякатися кризових проявів. Небезпечніше в цьому випадку — нерозуміння батьків та педагогів, що саме відбувається з дитиною в цей момент.

Криза трьох років — важливий період у психологічному розвитку дитини.

Так, у віці трьох років батьки починають помічати серйозні зміни у поведінці своєї дитини, вона стає впертою, примхливою, “безглуздою”. У період кризи дитина стає малокерованою, робить все навпаки, може сваритися та виявляти негативні переживання.

Улюблена фраза дитини у цей період: “Я сам/(-а)”.

У цей час відбувається дуже важливий психічний процес: це перший яскравий прояв свого Я, спроба самостійно віддалитися від матері, подовжити психологічну “пуповину”, багато чого навчитися робити самій/самому і розвʼязувати свої проблеми.

Перебуваючи переважно серед дорослих і однолітків, дитина не відчуває і не бачить, що з нею скоро буде, не розуміє, що з нею відбувається, не може оцінити свою поведінку, регулювати свої вчинки та вираження емоцій.

Чому це відбувається? Бо настав час.

Це вже людина, яка усвідомлює свої бажання, відчуває в собі силу волі їх здійснити. З іншого боку, існують обмеження, що перешкоджають виконанню задуманого: фізичні (пальчики не слухаються, сил не вистачає), заборони дорослих (не чіпай, не можна).

Батькам у цей період не позаздриш. Але намагайтесь не впадати в паніку чи відчай, адже тільки завдяки цьому бунту дитина може сформуватися як особистість з чіткою самоідентифікацією, усвідомлюваними та відмінними від інших цілей та бажань.

Рexels

Гірше — якщо кризи не відбувається. Тоді ми можемо підозрювати проблеми у розвитку емоційно-вольової сфери дитини.

Але є й добрі новини — кризу треба пережити, і вона зникне без сліду.

Криза протікає зі складнощами в тому випадку, якщо батьки обмежують прояви незалежності, караючи чи висміюючи спроби дитини в самостійності.

Читати на тему

Іноді мені складно не зірватися на крик, коли дитина вередує. Як зберігати спокій

Крик та підвищення голосу не є інструментами адекватної комунікації з дитиною. Читай поради, як контролювати свої емоції.

Як батькам реагувати на істерики

Батькам треба так організувати простір дитини, щоб дитина вийшла з кризи з набором позитивних якостей, головне завдання батьків і педагогів — не допустити закріплення їхніх крайніх проявів.

Що необхідно знати батькам про дитячу впертість і примхливість:

• період впертості та примхливості починається приблизно з 18 місяців;
• закінчується до трьох з половиною-чотирьох років. Випадкові напади впертості у старшому віці — теж річ цілком нормальна;
• пік впертості припадає на два з половиною-три роки життя;
• хлопчики впираються сильніше, ніж дівчатка;
• у кризовий період напади впертості та примхливості трапляються у дітей по 5 разів на день. У деяких — до 19 разів!

Якщо діти після досягнення чотирьох років усе ще продовжують часто упиратися і вередувати, то найімовірніше йдеться про “фіксовану” впертість, істеричність, як зручні способи маніпулювання своїми батьками.

Найчастіше це результат поведінки батьків, які піддалися тиску з боку дитини, нерідко — заради свого спокою.

Pexels

Багатьом батькам знайоме відчуття незручності, роздратування, відчаю, коли їхня трирічна дитина б’ється в істериці. Та батьки можуть допомогти своїй малечі.

Найперше, що важливо знати: за хаосом істерики стоїть закономірність та структура.

Будь-яка дитяча істерика починається з гніву та суму — крики, тупіт ногами, кидання речей, штовхання. Гнів, досягаючи піка, затихає, і тоді залишається сум з пошуком комфорту — плач, ниття, падання на підлогу.

Тут присутня закономірність: спочатку симптом, тоді помірна кризова фаза, радикальна фаза і потім —  рецидив.

Точно так само, як і висока температура — істерика не може тривати вічність, вона рано чи пізно слабшає та зупиняється. Але, якщо втручання батьків відбудеться до того, як гнів досягне піка, дитина відчуватиме ще більше напруження, від чого приступ істерики може тривати довше.

Отже, істерика закінчиться швидше, якщо нічого не робити.

Уважні батьки, слідкують за дитиною, чекають сигналу суму, який показує те, що дитина готова до втіхи. 

Читати на тему

”Дитина трьох років не чує моїх прохань. Як до неї достукатися?”

Батьки часто скаржаться на те, що дитині потрібно все повторювати сто разів. Проте не варто сприймати дітей як маленьких дорослих. 

Як допомогти дитині впоратися з істерикою

Для дитини важливо відчувати емоційний захист, розуміти, що вона не сама в цьому світі і їй є на кого покластися. Дитячі емоції потребують уваги та поваги з боку дорослих.

Бути батьками — це стрес. Часто діти зводять нас з розуму, опускаються руки. Коли ми не знаємо, що робити — даємо волю своїм емоціям. Крики лякають дітей і роблять шкоду ще незміцнілій нервовій системі.

В такі моменти нами володіють гнів, страх або розчарування. Як виправити ситуацію?

1. Визнай свої помилки та знайди мужність озвучити їх дитині. Достатньо просто сказати: “Вибач, я зірвався/(-лась)” та обійняти малечу. Якщо дитина ще маленька, візьми її на руки.
2. Медитуй. Виділяй 15 хвилин на день на вправи, або зроби вправу на розслаблення.

Зрозуміло, що медитації не позбавлять тебе щоденних стресів, не змінить ставлення до них, але навчить не ігнорувати, не заперечувати, а сприймати все спокійно та реагувати найкращим способом. 

Особливість дитячої психіки в тому, що діти живуть в моменті, тут і зараз. Вони не зациклюються на минулому, і не думають про майбутнє.

Якщо дитина радіє та сміється — це відбувається зараз, якщо сумує та плаче — дитину хвилює щось у цей момент.

Unsplash

Що робити, якщо у дитини — істерика

1. Не надавай великого значення впертості та примхливості. 
2. Візьми до уваги напад, але не дуже хвилюйся за дитину. 
3. Під час істерики залишайся поряд, дай дитині відчути, що розумієш її.
4. Не намагайся у цей момент пояснювати чи переконувати у чомусь.
5. Лайка та ляпаси не мають сенсу, лише погіршать ситуацію.
6. Будь наполегливим/(-ою) та не відступай від своєї позиції, хай би як складно не було.
7. Не здавайся навіть тоді, коли напад істерики відбувся у громадському місці. Найчастіше допомагає лише одне — взяти дитину за руку і відвести.
8. Істеричність і примхливість вимагає глядачів, не вдавайся до допомоги сторонніх: “Погляньте, яка погана дівчинка, ай-яй-яй!”.
9. Постарайся відвернути увагу на щось інше та цікавіше.
10. Створи дитині простір для прояву самостійності. 

Якщо ти очікуєш, що всі істерики дитини магічним чином припиняться, а активна дитина стане тихою — тебе чекає розчарування.

Батьки мають розуміти, що цей стан потребує допомоги дорослих. І не лише теоретичних знань, а потрібно мати у своєму арсеналі й практичні інструменти, які допоможуть дитині екологічно проживати істерику. Для цього потрібно:

• дати навички, які навчать її усвідомлювати свої внутрішні хвилювання;
• навчити розуміти, як емоції впливають на тіло;
• дати інструменти для контролю імпульсів.

Часто зміна поведінки у дитини також може бути спровокована тимчасовим проживанням не за правилами батьків. Наприклад, після вихідних у бабусь та дідусів. Що робити, якщо дитина перестає тебе чути та слухатися, ми розповідали в іншому матеріалі.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.