Треба звикнути, що тепер життя в умовах війни — це реальність, яка вимагає від нас робити численні вибори.
Ми можемо працювати на межі ресурсу, але все одно стикатися з докорами суспільства, що начебто робимо щось недостатньо. Тому дуже важливо розуміти, чому ж люди засуджують нас.
Інша сторона медалі — це те, що ми сумніваємося, як саме потрібно діяти. А коли бачимо, що хтось дозволив зробити так, як ми собі не дозволили, то починаємо засуджувати.
Наприклад, нас дратує чийсь відпочинок на пляжі або у кав’ярні, історії в соціальних мережах, де хтось насолоджується життям, і просто сам факт, що хтось поїхав чи не поїхав за кордон.
Чому нам та іншим вигідно це робити, розповіла психологиня Олена Любченко.
Чому легшає, коли ми засуджуємо?
Коли людина у стані тривоги, а війна — це суцільний стан тривоги, то нам хочеться бути у зграї, бути її частиною і якомога більше людей зібрати навколо себе.
Людина — це соціальна істота. У нас закладено звичку гуртуватися, коли щось загрожує. Адже генетика пам’ятає, що саме завдяки цьому наші пращури колись вижили.
Тому часто просто необхідно, щоб всі робили те, що і ми: разом боялися, разом билися та боролися — так ми не будемо відчувати самотність й буде не так страшно.
Робити чи не робити щось — це лише вибір. Донатити армії особисті кошти, залишатися в небезпечному місці чи виїхати у безпеку — це всього лише вибір і жертви.
Але в цих численних виборах і є ми, бо Я – це сукупність виборів. В такому випадку будь-які сумніви у виборі є сумнівами у собі.
Коли ми не до кінця впевнені у правильності своїх дій та виборів, то нас мучить те, що хтось, хто зробив протилежний вибір, зараз щасливий.
І тут ми намагаємося застосувати метод самозаспокоєння, який є трохи дивним, але дієвим для психіки. Всіх, хто не вписується в нашу обрану зграю, ми засуджуємо.
Що насправді ховається за осудом?
Насправді ж, осуд іншого — лише поверхня айсберга. Всередині нас, поруч з осудом, вирує інше почуття, менш явне — заздрість.
Коли ми заздримо, що інший може дозволити собі бути в безпеці та спокої, піклуватися про себе й діяти у своїх інтересах, не панікувати, радіти життю у будь-якій ситуації тощо, то осуд стає дивним способом знецінити радість цієї людини.
Так ми підкріплюємо свій вибір, а отже і свою самооцінку. Однак, насправді самооцінка не буде нормальною, якщо вона залежить від зовнішніх факторів, а не від внутрішнього відчуття.
Отож, заздрість сама по собі вважається негативним почуттям, і багато людей картають себе за те, що її відчувають.
Та в заздрощах немає нічого поганого, вони просто сигналізують нам про те, що нам варто подивитися на своє життя і щось змінити.
Заздрість є маркером того, чого нам дуже не вистачає: радості, енергії, балансу, турботи про себе тощо.
Це відчуття треба правильно використовувати. Коли ми розуміємо, що заздримо, то варто направити свою енергію не на осуд людини, а на самоаналіз: чого мені не вистачає, і як це змінити.
Тому коли хтось засуджує тебе, або ти когось засуджуєш, то справа зовсім не у вчинку людини. Річ у тому, хто засуджує.
Такій людині просто не вистачає того, що є в тебе, або їй погано і тривожно, тому вона намагається якомога більше інших прихилити до своєї зграї — так безпечніше.
Треба розуміти, що у кожного — свої пріоритети, можливості та ресурси, тому кожна людина має право чинити так, як вважає за потрібне.
Коли нам здається, що у всіх все є, а ми — за бортом життя, то варто зазирнути вглиб себе. Впоратися з таким почуттям допоможуть прості вправи. Тож дивись підбірку: п’ять вправ вдячності, щоб ти поглянув на своє життя з іншого боку.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!