За півтора року повномасштабної війни наше суспільство, здавалося б, вже звикло до усього. Перебування якщо не постійно, то регулярно, у стані стресу стало нормою. За зиму-осінь 2022 року ми звикли до масованих обстрілів, а травень та липень 2023 нагадали про них знову.
І, здавалося, усі вже знають, що робити у випадку оголошення сигналу про повітряну тривогу, правило двох стін та заборону стояти біля вікон. Але, буває, деякі нехтують усім цим, навіть попри оголошення Повітряних сил про ракетну небезпеку в регіоні. І усе це задля одного — почути звук вибуху.
Деякі можуть подумати, що це нісенітниці, і кому взагалі це може приносити задоволення. Проте нещодавно в українському суспільстві люди заговорили про свої переживання та потребу у звуках вибухів. Ми вирішили розібратися, чому так відбувається, як працює цей механізм та чому ми чекаємо на повітряну тривогу, коли її довго немає.
Очікувати звуки вибухів під час повітряних тривог — нормально. Такі висновки робить психологиня Надія Браницька у відео UNICEF Ukraine. Психологиня розповідає, що на такі відчуття можуть впливати одразу декілька процесів. Поговорімо про кожен із них детальніше.
Перший — знайомий для багатьох з нас. Коли військові повертаються із зони бойових дій у мирне життя, у них може виникнути бажання повернутися назад. Це відбувається у зв’язку з тим, що під час тривалої небезпеки наш рівень емоційної чутливості має здатність зменшуватися. Складається враження, що ми гірше чуємо власні емоції.
В результаті, наш розум робить так, аби ми не збожеволіли від усього того, що нині відбувається.
А отже, для того, щоб людині відчути більш-менш сильну емоцію — необхідно щось справді сильне.
Щось таке, що може вплинути достатньо, щоб викликати принаймні якусь емоцію.
Як наслідок, це нас рятує з одного боку. Але з іншого, якщо таке відбувається занадто довго, ми можемо відчувати емоційну депривацію. Це означає, що ми тривалий час можемо не відчувати сильних емоцій.
І в такому випадку з’являється потреба відчувати хоч щось. Одним з таких може стати вибух під час повітряної тривоги.
Також є ще одне явище, яке походить від цього. Це, власне, досвід, який ми переживали на початку повномасштабного вторгнення під час перших обстрілів.
Фото: Unspalsh
Тоді ми могли відчувати єдність. Чимало людей мали змогу познайомитися із сусідами. На емоційному рівні бути частиною групи — це одна із наших базових емоційних потреб.
І як пояснює Надія Браницька, наш мозок міг помилково записати так званий файл з рівнянням: вибух = єдність.
Власне, через це ми й можемо неусвідомлено спиратися на це відчуття. Навіть попри те, що обставини за ці півтора року вже зовсім змінилися.
Ще одна можлива причина може звучати дуже дивно, каже психологиня, але вибух може давати нам відчуття безпеки. По-перше, ми можемо думати: якщо вибухнуло десь, то не вибухнуло тут, а отже, я у безпеці.
По-друге, наш організм так влаштований, що нам завжди простіше справлятися із тим, що уже сталося, аніж з тим, чого лише очікуєш. Приміром, ти можеш згадати те саме тривожне відчуття, яке виникає під час очікування складного іспиту чи неприємної розмови. Ми на інтуїтивному рівні відчуваємо потребу, щоб це вже відбулося, і в такому випадку зможемо позбавитися страждань від очікування.
Психологиня зазначає, що важко сказати, яка з цих причин є основною. Є ймовірність, що за цими відчуттями може ще щось ховатися. Поки що про це говорити зарано.
За словами Браницької, науковцям ще багато чого потрібно буде дослідити у майбутньому на прикладі нашого проживання цієї війни.
Головне, запам’ятай — очікування звуків вибухів під час повітряної тривоги — це цілком нормальне явище.
Тому не хвилюйся і відкинь думки про те, що ти збожеволів(-ла) чи став(-ла) жорстокими. Усе це є захисними механізмами нашої психіки, а отже ці механізми працюють.
І коли війна закінчиться, твій розум швидко повернеться до більш-менш звичної норми.
Ми вирішили зачепити ще одну, не менш важливу тему, яка нині присутня в українців. Коли ми щодня чуємо сигнал повітряної тривоги та сирени — ми звикаємо до цього і це, можна сказати, стає частиною нашої рутини. Але коли її немає протягом кількох днів — уже навідуються думки про те, що тривоги давно не було, і ми ніби починаємо її чекати. Та наскільки це нормально — розповіла нейробіологиня Вікторія Кравченко для видання УП.Життя.
Вікторія Кравченко каже, що під час війни людський організм має властивість перебувати у постійному стані стресу, оскільки є постійна хаотично повторювана дія — вибухи.
За словами нейробіологині, наша нервова система не може зрозуміти, коли очікувати наступний сигнал повітряної тривоги, і тому перебуває в постійному режимі готовності. Це вимагає величезного споживання енергії та ресурсів, виснажуючи нас як фізично, так і емоційно.
А коли тривога врешті-решт спрацьовує, наш мозок отримує підтвердження своїх очікувань. Це активує вироблення дофаміну, створюючи почуття, що мозок передбачив цю подію. З цієї причини наш організм дозволяє собі короткочасне розслаблення і дає можливість перепочити та видихнути, — розповідає Кравченко.
Також психологиня Альона Василига підкреслює важливість вміння розслаблятися українцям у повсякденному житті.
Вона наголошує, що кожен з нас повинен мати місце, де можна відчути себе захищеним і спокійним.
Для прикладу психологиня згадує історію військового, який вважає своїм бліндажем гору поблизу Бахмута, таким собі особистим прихистком. Це його комфортне місце. Там він може не лише відпочити, але і зайнятися медитацією.
Насправді люди бувають дуже різними у своїх емоціях, коли відчувають небезпеку. Психологиня Наталія Глинянюк каже, що є кілька варіантів реакцій нашого організму на стрес.
Глинянюк зауважує, що люди використовують захисні механізми у моменти, коли хочуть відчути, що вони керують обставинами й почуватися більшими за небезпеку. Їхнє ставлення можна виразити як: дивіться, я можу жартувати та раціонально аналізувати ситуацію.
За словами нейробіологині Вікторії Кравченко, емоційна оцінка подій, таких як вибухи або сигнали повітряної тривоги, взаємопов’язана з адреналіновою залежністю, особливо в осіб, що перебувають у стані хронічного стресу.
Емоції дуже залежать від базового рівня активації. А він пов’язаний з рівнем адреналіну в крові, — каже Кравченко.
Та додає: коли організм перебуває в стані високої готовності — серце б’ється швидше, зіниці розширюються, а мозок працює в умовах підвищеного навантаження, то оточення сприймає усі події як більш яскраві.
Власне, цим можна пояснити, чому попри регулярні обстріли та постійні сигнали повітряної тривоги, людям в Україні здається, що вони ніби живуть по-справжньому, на повну силу.
Раніше ми розповідали тобі, як пережити втрату дому та полегшити цей процес — поради психотерапевтки.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.