Війна — це завжди біль, людські втрати, страх та обмеження. Тому на початку повномасштабного вторгнення більшість із нас навіть уявити не могли, що можна відчувати радість і вести відносно звичайний спосіб життя в умовах воєнного стану.
Однак з часом людська психіка пристосовується і до таких реалій: на лінії фронту все ще точаться запеклі бої, а ворог мало не щодня обстрілює наші міста. Гинуть люди. Втім, це вже не викликає такого шоку та емоційного паралічу, як у лютому чи березні.
Невже ми стали черствими? Це нормально? Невже ми стали поганими людьми, бо дозволяємо собі просто жити й займатися своїми справами, коли у країні триває війна?
Людська психіка вкрай адаптивна і здатна пристосовуватися до багатьох умов — від цього залежить наше виживання. Тому коли градус напруги стає занадто великим, вона говорить нам – годі, й починає будувати бар’єр. Це її природний стан — обмежити деструктивні для людини емоції.
Pexels
Коли виснаження прогресує, настає момент байдужості й ігнорування. Ти розумієш, що живеш у небезпеці, але психіка робить усе, щоб ти міг/могла витримати це напруження.
Так активується захисний механізм — відсторонення від емоцій або блокування доступу до емоційного компонента, пояснює цей процес психіатриня Наталія Підкалюк.
Пристосуючись до нових умов, ми залишаємось ефективними, маємо змогу працювати та займатися побутом, навіть відпочивати й радіти в умовах війни. І це не привід для засудження та докорів сумління.
Щоб витримувати травмувальний досвід на довгій дистанції, потрібно робити перерви. Утім, процес нормалізації війни має й іншу сторону — небезпечну для нашого ментального та фізичного здоров’я.
Багато хто переймається тим, що ж буде після війни з нашим психічним здоров’ям. Чи кожному з нас загрожує посттравматичний синдром та що з цим робити — пояснювали експерти в іншому нашому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!