Повномасштабне вторгнення до України змінило життя кожного українця. Не лише фізично, а й духовно: за цей рік усі ми стали менш вразливими до чутливих тем.
Так ми думали до того моменту, доки не натрапили на жорстоке відео страти українського бійця, яке зафільмували російські окупанти. На жаль, воно облетіло мережу, чим сколихнуло суспільство. Та чи добре це з психологічної точки зору для всіх нас?
Про те, як реагувати на таке відео, чи потрібно його поширювати та як тримати голову у здоровому глузді, розповіли психолог і психотерапевт Олег Следь та практична психологиня Анастасія Саска.
Зараз соціальні мережі не пропускають фото чи відео насильницького характеру, що значно ускладнює “випадкове” відтворення таких медіа. Та якщо все ж таке відео потрапило тобі на очі, то воно неодмінно викличе емоції.
Психолог та психотерапевт Олег Следь каже: варто розуміти, що коли ми навіть споглядаємо насильницькі дії, то стаємо травмовані побаченим насиллям. Це не може не позначитися на психоемоційному стані людини.
— Треба розуміти, що якщо так сталося, що ти побачив(-ла) шокуюче відео чи фото, варто звернутися по допомогу до спеціаліста або підтримку до тих, хто може її надати.
Pexels
Людина також може й самостійно впоратися з таким стресом. До прикладу, практична психологиня Анастасія Саска радить використовувати техніки заземлення.
Найкращий спосіб розслабитись після перегляду таких відео — це виконати різні техніки стабілізації, заземлення, — каже Анастасія.
У таких випадках може допомогти техніка Метелика: треба покласти руки собі на плечі та легенько постукувати протягом кількох хвилин. Так мозок перемкнеться на іншу справу.
Для початку запитай, для чого людина надіслала це тобі та чого вона хоче цим домогтися.
У такій справі має бути свідомість: треба самого(-у) себе запитати, чи зміниться щось від того, що ти це пошириш. У країні є відповідні служби та президент, які здатні донести ці докази до Міжнародного суду чи в інші органи, які документують воєнні злочини росіян.
— Поширюючи такі кадри, ми травмуємо себе та тих, хто це побачить. Але якщо все наше суспільство буде травмованим, то хто відновлюватиме країну? Хто буде підтримувати інших? Хто буде холодно думати про розв’язання проблем та хто виховуватиме дітей? — каже Олег Следь.
Я раджу відсторонюватися людям від таких відео, якщо є можливість. Достатньо почути це або прочитати, не варто зайвий раз візуалізовувати страшні кадри.
Інша справа — якщо людина починає ототожнювати себе з тією, яку побачила на відео. Нерідко у нашій голові може з’являтися думка на кшталт: “А це міг/могла бути я”.
Тоді, за словами психотерапевта, варто зрозуміти причину таких думок. Це може бути пов’язано із невідчуттям свого “я”, травматичним досвідом минулого, де ти займав(-ла) позицію жертви, або незакриті потреби, щоб тебе пожаліли та підтримали.
Психологиня та психотерапевт упевнені: такі кадри впливають на людей зі слабкою психікою та на тих, хто вважає себе стійким(-ою).
Може погіршитися сон, з’являтимуться кошмари. Також може зникнути апетит, з’явитися роздратування та неконтрольована злість.
Саме злістю обертається кожна така втрата для українців, яких окупанти прагнуть залякати.
— Усі ці переживання, які супроводжують нас під час війни, не минуться так просто, — переконує психотерапевт. — Вони проявляться, якщо не свідомо, то підсвідомо. І якщо не сьогодні, під час перегляду такого відео, — реакція може наздогнати згодом.
Свої переживання ти можеш виплеснути на рідних чи дитину, накричати чи просто розізлитися на дрібницю.
— Цілком нормально, що люди не хочуть дивитись подібні відео. Ми всі зараз є більшою чи меншою мірою травмовані й не хочемо травмувати себе ще більше. Це можна вважати одним зі способів психіки захиститися від таких травматичних подій, — пояснює практична психологиня Анастасія Саска.
Олег Следь додає, що небажання бачити відео страти чи катувань є більшою відповідальністю, аніж бездумне та нічим не обґрунтоване поширення жорстокого контенту у соціальних мережах.
— Не все, що є нашою реальністю, має проживати кожна людина. Ми ж не ходимо всі гуртом на пологи, але вони також існують, — наводить приклад психотерапевт.
Натомість виникає запитання: а чому ж такі події масово розлітаються соціальними мережами?
Заступниця міністра оборони України Ганна Маляр у своєму Telegram закликала українців не поширювати відео страти українського військовополоненого.
Ми закликаємо зупинити поширення цього відео, а також будь-яких подібних відеокадрів. Тепер, коли вже всі побачили — це повинні дивитись прокурори та Міжнародний суд, — наголосила вона.
З психологічної точки зору Олег Следь пояснює це тим, що кожен українець хоче бути причетним до подій в Україні, які зараз відбуваються. Це зближує та згуртовує, на перший погляд, проте насправді — ранить кожного з нас.
— Гострі стресові події провокують прояви психопатії. Своїм поширенням ми не лише самі переживаємо травматичну подію, а й змушуємо — не навмисно, звісно — переживати такі події й інших.
Тож заборона на поширення відео такого штибу є правильним рішенням, оскільки це теж про турботу та стан українців в цілому.
Відповідь очевидна: росіяни прагнуть залякати українців, світ та й власних громадян.
— Чим більше ми розсіюємо страх та паніку, тим більше живимо психопата, — пояснює Олег Следь. — Росіяни прагнуть залякати нас і навіть власних громадян.
Як у мультику Капітошка: щоб усі боялись і не насміхались.
У такий спосіб ворог залякує, щоб домогтися поваги та розсіювання одностайності опонента, це насаджує чвари між людьми у спільноті.
Анастасія Саска додає: такі ролики також спрямовані на те, щоб травмувати населення ще більше.
— У різних людей — різна реакція на стрес: бий, біжи або завмри. Але коли стресовий фактор дуже довго впливає на нас, ми фруструємось, стаємо апатичними, тобто нам нічого не хочеться робити, стаємо байдужими до навколишньої дійсності.
На мою думку, це і є основна мета подібних відео — втомити нас морально, адже якщо ми фрустровані та в апатії, нас буде легше перемоги, а наша доля буде нам байдужа, — каже психологиня.
Психологи радять перемикатися на звичайну буденну рутину, яка присутня у твоєму житті протягом останнього року. Це може бути як турбота про себе — приймати душ, вчасно їсти, гуляти, займатися улюбленою справою, — так і про когось, хто потребує допомоги.
Такі речі даватимуть тобі почуття впевненості, контролю над своїм життям та безпечного простору.
Також корисно займатись речима, які приносять чи раніше приносили нам задоволення. Це може бути відносно проста і дешева річ, щоб ти міг/могла виконувати її стабільно декілька разів на тиждень.
Також важливою складовою психологічного добробуту є фізичне навантаження. Для цього не обов’язково бігти марафон чи записуватись у спортзал. Можна почати з чогось простого: наприклад, замість того, щоб підійматися на ліфті, пройдися пішки, прогуляйся перед сном.
Україна та світ уже відреагували на моторошні кадри страти українського військовополоненого. Зазначено, що вбивць знайдуть та обов’язково покарають.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!