“Немає вибору” 20–30 років тому і сьогодні — це різні речі! Ольга Руднєва про війну, фемінізм та їхнє співіснування в одному просторі

Колись жінок називали слабкою статтю та відводили їм почесне місце на троні — на кухні.

Та часи змінюються, і вже чимало жінок встигли змінити хід історії та зламати зуби зашкарублим стереотипам. Спочатку були виборчі права, потім можливість здобувати освіту, мати свою власність та нарешті вибирати, як планувати сім’ю.

Здавалося б, що ще потрібно? Чи не таке питання ставлять критики фемінізму? Дедалі частіше можна почути, що гендерної рівності досягнено. Та насправді боротьба за права жінок не закінчена.

Тепер це війна за самоідентичність, своє існування та гідне життя — зокрема, й на реальному полі бойових дій. То чи є на ньому місце фемінізму? Або ж кулі та снаряди рівняють всіх у правах?

Чи, навпаки, потреба знайти своє місце на війні проводить демаркаційну лінію між жінками і чоловіками, заздалегідь визначивши, де твоє місце?

На таку кількість думок, і навіть трохи більше, які лишились поміж рядків, надихнула одна з найвідоміших жінок України Ольга Руднєва. Перелічити усі її досягнення й посади практично неможливо, серед них: співпраця з Міністерством охорони здоров’я, робота на посаді директорки Фонду Олени Пінчук, співзасновництво та керівництво видавничим домом Жіноче здоров’я.

Та чималу роль зіграла повномасштабна війна у виборі свого “місця на війні”, коли Ольга спочатку долучилась до Help Ukraine Center. А вже згодом з’явилась ідея та нагода стати директоркою Superhumans Center — ортопедичної спеціалізованої клініки для лікування та реабілітації постраждалих внаслідок війни.

Вікна поспілкувалися з Ольгою Руднєвою про взаємоіснування у сучасному світі фемінізму та війни, боротьбу зі стереотипами на фоні бойових дій та рух світу до гендерного балансу.

— На вашу думку, війна зараз стирає межі між гендером чи навпаки підкреслює інакшість кожної зі статей?

— Насправді війна дуже розділяє гендерні ролі. От що відбувалось останні 40–50 років у світі? У нас була криза маскулінності, як стверджують різні науковці. І паралельно з нею розвивався феміністичний рух. Це такі дві паралельні речі.

Фемінізм ніколи не був наслідком кризи маскулінності. Просто ці два явища розвивалися паралельно.

Причина кризи маскулінності полягає у тому, що у чоловіків їхня маскулінність виражається у бажанні захистити свою родину чи завоювати нові території, завоювати жінку та забезпечити родину. І всі ці речі чоловікам останні 40 років були майже не потрібні.

Своє “прагнення до війни” чоловіки задовольняли у комп’ютерних іграх, а замість завоювання жінок було достатньо Pornhub і Tinder.

Питання забезпечення родини вже не було таким актуальним, бо переважна кількість родин у світі мають два джерела доходу.

І ось починається повномасштабна війна. Відповідно, чоловіки отримують такі базові речі, які підсилюють їхню маскулінність.

Перший місяць повномасштабної війни складається так, що жінки відповідають за дітей, дбають про їхню безпеку. А чоловіки йдуть воювати та захищати країну. Відбувається дуже різкий розподіл гендерних ролей.

Якщо подивитися на перші місяці повномасштабної війни, дійсно складалося враження, що гендерні ролі дуже розподілені. Якщо переглянути медіа, то здається, що гендерні ролі розподілені.

Ми переважно чуємо історії чоловіків, які воюють, отримують травми й поранення. Про жінок ми читаємо, як вони їхали за кордон, рятували дітей.

Але згодом, якщо придивитися, то все стало, як то кажуть, не так очевидно. Жінки почали дуже активно залучатись у волонтерську сферу. Виявилось, що не лише діти виїхали з мамами, але й тати виїжджали з дітьми, а їхні жінки лишились в Україні. Це не погано і не добре. Просто є такі випадки, і вони не поодинокі.

Читати на тему

Українські жінки “вбивають драконів”, щоб повернутися до дітей — зворушлива зустріч мами військової з сином

Нарешті вдома: історія військової ЗСУ, яка нарешті побачила сина після трьох місяців розлуки

Жінки пішли воювати. 41 тисяча жінок зараз воює. І не просто воює, а вимагає для себе жіночу форму, комфортні умови. Серед них багато снайперок, артилеристок. Жінки пішли отримувати військові спеціальності. Стали на облік у військкомат навіть ті, хто не стояв.

Ми розуміємо, що право вибору у жінок було, і насправді вибір ролей не був такий: або діти, або війна.

І дуже важлива річ, що жінки стали основним джерелом доходу у багатьох родинах, коли вони поїхали, чоловіки пішли на фронт або родина розпалася. Це зараз не базується на жодних цифрах про розлучення, просто скажімо — це спостереження.

Тобто все, що ми зробили за ці роки до війни, дало нам змогу обирати ролі.

У 2016 та 2018 роках були внесені зміни до законодавства, які дали змогу  жінкам виходити у нічні зміни, займати різні позиції в армії. Завдяки цьому нам, жінкам, сьогодні можна вибирати, де нам бути і що робити.

Ще десять років тому жінкам було б дуже складно обирати собі ролі та мати таке ставлення до себе, як зараз.

Безумовно, те, що жінки останні десять років все ж таки виборювали собі якісь кар’єрні переваги, дало зараз змогу займати “чоловічі” позиції, а багато чоловіків обрали собі якийсь інший шлях.

— Попри те, що війна в нашій країні триває вже дев’ятий рік, жіноча форма почала з’являтись не так давно. Як ви вважаєте, чи можна вважати війну та такі болючі події у житті нації рушієм до позитивних змін?

— Стовідсотково. По-перше, волонтерський рух, звичайно, був і в 2014 році, але коли бойові дії перейшли у більш-менш стабільний формат, то він значно зменшився.

До того ж захисниць було менше. Їх було менше на передовій, і волонтерського руху не було такого розвиненого.

А зараз, в принципі, як ми дізнаємося про проблеми людей — питаємо, що їм потрібно. Або ж нам присилають списки, вони розповідають нам, що там потрібно. І їх стало більше з початком повномасштабного вторгнення.

Ми стали питати, що їм потрібно — ми дізналися про їхні потреби.

Зараз багато людей питають і багато людей відповідають. Наприклад, у нас немає засобів гігієни, препаратів суто жіночих, бо жінок не було в армії, у нас немає сухих душів, немає форми, касок, берців.

Відповідно, волонтери починають шукати, а далі починається вся ця історія під назвою “нумо створювати щось для жінок, бо їх реально там дуже багато”. І починають про це говорити.

— Що б ви сказали жінкам, які соромляться того, що не можуть, наприклад, фізично піти воювати або ж волонтерити, а натомість вирішили виїхати за кордон і рятувати своїх близьких та дітей?

— Знаєте, я на початку повномасштабної війни про це писала, бо насправді нам дуже потрібні психічно здорові діти. Нам дуже потрібні діти, які не бачили війни. Я не кажу, що всі, хто бачив війну, не є психічно здорові. Але ізоляція дітей від жахів війни — це неймовірна праця.

І насправді ці жінки тримають небо над окремою дитиною, забезпечують їй безпеку і можливість функціонувати. Можливо, вони вберегли життя цих дітей.

Читати на тему

Вона тікала з тримісячною дитиною на руках з Бучі, а потім з Бородянки — болюча історія українки

Відверта і болюча розмова з 26-річною українкою, яка з трьохмісячною дитиною рятувалась від російських військ з Бучі, а потім і з Бородянки.

Кожен ухвалює рішення так, як вважає за потрібне для своєї родини. Якщо жінка вирішила виїхати та захистити дитину, то я вважаю, що вона зробила правильно.

Тому тут мені хочеться їм сказати: “Ви робите неймовірну справу, рятуючи дітей, їхню психіку, тримаючи над дітьми небо”.

Але дійсно багато хто відчуває цю провину. Це комплекс того, хто вижив. І мені здається, що психологічно це так і пояснюється.

Я так само почуваюся. Відчуваю провину, перебуваючи в тилу, попри те, що в Україні будую лікарню. Але все ж таки мені здається, що я ж не на фронті, я ж не на передовій, я ж не під Бахмутом. Відповідно, я недостатньо роблю.

Думаю, у когось, хто ближче до передової, теж є якісь такі думки. Але мені здається, що кожен має собі пояснювати, що ти робиш і для чого. І коли ти розумієш це, то й відчуття провини зменшується.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Olga (@rudnieva_olga)

— Більшості чоловіків практично усе життя закладали у вихованні розуміння того, що вони мають бути захисниками. Для жінок здебільшого були підготовлені інші ролі та риторика виховання. На вашу думку, що зараз допомагає жінкам переступити через стереотипи?

— Ми різні. І маскулінність дійсно більш войовнича. Саме тому ми часто кажемо, що нам потрібно більше жінок у політиці, більше жінок в ухваленні рішень, більше жінок, які пишуть закони. Бо вони краще розуміють потреби жінок, і вони дійсно більш дипломатично підходять до розв’язання питань.

Жінки за своєю природою дуже добре домовляються та чудово ведуть перемовини. Просто їх дуже мало в політиці загалом у всьому світі.

Через це, мені здається, так багато війн. Але це не доведений факт. Побачимо, коли жінок буде більше в політиці, чи дійсно щось зміниться.

Та насправді у багатьох вибору немає сьогодні. Якщо жінка лишилась одна з дитиною, вона має заробляти гроші.

Але “немає вибору” 20–30 років тому і сьогодні — це різні речі.

Сьогодні вибору немає і є можливості. А раніше не було вибору і не було й можливості, окрім того, щоб виконувати далі якісь “жіночі” функції. Тепер ти думаєш: “Окей, що я хочу робити? Ким я хочу бути? Я хочу захищати чи я можу йти воювати?”

І з початком військової агресії другого етапу, коли дійсно країна опинилася на межі, кожен запитав себе: “Що я можу робити? Як я можу це робити максимально корисно?”

Якщо хтось із жінок побачив свою суперсилу у тому, щоб іти воювати або волонтерити, або доставляти щось на “нуль”, то вона почала це робити, бо у неї була така можливість. Її ніхто б не зупинив. Я сподіваюсь, що їх насправді не зупиняли, а навпаки давали їм таку можливість.

Тобто були створені передумови для того, щоб жінки могли вибирати.

Крім того, завжди б’є приклад перших десяти людей, які пішли воювати, волонтерити, допомагати. Тоді інші жінки дивляться на цей приклад і теж можуть перейняти цю модель поведінки та зрозуміти, що вона для жінки теж підходить.

Напевно, так все і вибудовується. Спершу є можливість, потім приклад перших 10–15 людей. За ними ще йде якась група людей, а потім все поширюється. Тобто така схема створення рухів.

Читати на тему

За жінок чи проти чоловіків? Що таке фемінізм простими словами та як він виник

Цікаво що таке фемінізм і чому він з’явився? Читай, що таке рух за права жінок простими словами, щоб не плутатися в термінах.

— Якщо говорити трохи про утопію. На вашу думку, якби була дотримана гендерна рівність в органах влади у всіх країнах світу і більшість президентів були жінками, наскільки б це вплинуло на історію воєн?

— Знаєте, проблема в тому, що історія не знає цього умовного способу (такого прикладу). Дуже добре виходить в історика Ніла Ферґюсона, який завжди розглядає ось ці сценарії “якби”. Я б, напевно, хотіла послухати один з таких його сценаріїв, бо вони завжди базовані на дослідженнях. Але маємо те, що маємо.

Насправді дуже маленькі шанси, що світ міг так швидко пройти шлях до гендерної рівності.

Це одне з найбільш болючих питань, бо справді чоловіки вважають, що вони втрачають щось, віддаючи частину прав жінкам. Але це ж не про те, щоб віддати якісь права нам. Це про рівність прав і можливостей.

Через це, я думаю, що сценарій, що цього року ми матимемо більшу кількість жінок або порівну жінок і чоловіків у політиці у всьому світі, малоймовірний. Бо у нас є такі країни, як Китай, Корея, Росія, Іран, Афганістан. І вони є найбільшими troubleshooter (ті, хто створюють проблеми, дослівний переклад з англійської “стрілець біди”, — ред.) по всьому світу.

Тому я не думаю, що це щось би змінило. Але було б цікаво подивитись, як би на такий сценарій подивилися історики. Та він мені зараз здається малоймовірним, нереалістичним.

— Ми багато говоримо про гендерну рівність, але ніяк не даємо їй визначення. Що, на вашу думку, можна вважати повною гендерною рівністю?

Все дуже просто — рівні права та можливості для жінок і чоловіків. Це все.

Якщо чоловік має такі права та можливості у житті та кар’єрі, то жінка має мати такі самі. А далі там уже йде розшифрування про сексуальне насильство, психологічне насильство. Але це вже наслідки головної історії.

— На вашу думку, що ми маємо змінити у своєму суспільстві та законодавстві, щоб досягти максимально можливого гендерного балансу?

— Британські вчені, зокрема, говорять, що десь 219 років потрібно світові, щоб досягти гендерної рівності.

Законодавство у нас насправді непогане, Стамбульську конвенцію ухвалили, все нормально. Але це ж не в законах, це в головах людей.

Читати на тему

Проти насилля та дискримінації: ВР ратифікувала Стамбульську конвенцію. Що вона означає

Розповідаємо, що таке Стамбульська конвенція, що вона передбачає та чому релігійна спільнота щоразу вибухає обуренням, коли чує про цей документ.

Ми в школі вчимо про гендерну рівність, а потім вчителі кажуть, що дівчатам не можна бігати на перерві між уроками. А після цього відправляють дівчаток у гурток шиття, а хлопців на військову підготовку. І все, що ми до того вчили, просто нівелюється через поведінку і рольову модель, які ми бачимо навколо.

Тобто це не стільки про закони, а про поведінкові патерни, які є в суспільстві, а вони у нас доволі закоренілі, особливо щодо до гендерних ролей. І саме це нам треба змінювати, а це зробити найскладніше.

Тому що світ каже, що нам потрібно 200 з чимось років, але якщо ми будемо воювати, то я думаю, знадобиться ще більше часу. Війна все ж таки підсилює маскулінність і уповільнює жінок у певних можливостях. Десь дає можливості, а десь усе ж таки сковує.

— Наскільки участь і відчуття причетності до перемоги робить українок сильнішими у своїй боротьбі?

— Відчуття належності до перемоги усім допомагає. Чоловікам і жінкам. Це базове відчуття, що ти щось робиш для себе, щоб наблизити перемогу, щоб почати жити нормальним життям.

Через це я вважаю, що воно всім допомагає. І всі люди, які доторкнулися до цього, вони вже це відчули та інакше вже не можуть.

— У чому сила українки, на вашу думку?

Сила українок у витривалості та резистентності. Взагалі я вважаю, що українки досить сильні, рішучі і сміливі. Це така наша риса, мені здається.

---

Довгий час статистика грала проти жіночої статі, часто не помічаючи цю частину суспільства та розв’язуючи усі важливі питання без урахування її потреб. Читай у спецпроекті Вікон, як жінці вижити у світі, в якому більшість речей створювали для чоловіків.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Головне фото: Юлія Гамова