Про становлення української моди за часів незалежності та майбутнє фешн-індустрії — велике інтерв’ю з Софією Забугою

Мода — це набагато глибше, ніж просто тренди та гарні образи. Це також спосіб показати стиль життя індивідууму та цілої нації, та інструмент, за допомогою якого пишеться історія.

Історія сучасної української моди дуже насичена. Після падіння залізної завіси у 1991 році наші дизайнери швидко позбулись затхлого запаху радянських ринків та не без перешкод вибороли собі місце під сонцем на рівні зі світовими гігантами фешн-індустрії.

Головна редакторка видання ELLE Україна Софія Забуга, яка професійно займається фешн-журналістикою з 1997 року, розповіла, як змінювалась українська модна галузь за роки незалежності, а також про те, що відбувається з нею зараз.

— Якщо говорити про вуличну моду 1990-х, то це, безперечно, джинси, малинові піджаки та турецькі светри. А якою залишилась у вашій пам’яті мода глянцю тих часів?

— Для мене перше серйозне знайомство з професійною, глянцевою модою сталося в 1997 році, коли я долучилась до знімальної групи Телевізійного центру моди на чолі з Вікторією Андрієвською. Згодом — до програми Fashion Time.

Це були перші відрядження до Парижу, перші покази кутюр, які ми знімали у липні 1997 року. Скажу відверто, це стало переломним моментом, тому що до цього моє знайомство з модою було дуже опосередкованим.

Я була пересічною громадянкою, яка мала певну уяву про те, як створюється мода, але не цікавилась нею.

Зйомки на показах у Парижі дали унікальну можливість на власні очі спостерігати, як влаштована модна індустрія у Франції, як народжуються тренди.

Також 1997 рік — це час, коли я почала формувати свою домашню бібліотеку. В Україні тоді, на жаль, не було змоги купувати літературу, яка пов’язана з індустрією моди. І тому я привозила з-за кордону книжки та альбоми або англійською, або французькою мовами.

Фото: архів Софії Забуги

— А якщо порівнювати українські та, наприклад, французькі глянцеві журнали, то в чому була різниця?

— У 90-ті роки виходив журнал Єва. Це був локальний журнал, присвячений лайфстайлу та українській модній індустрії. Головний редактор видання Сергій Фащук був дуже прогресивний, тому що для нього орієнтирами були найкращі видання авангардної журналістики — британські Arena і The Face.

Тож український глянець у форматі журналу Єва став авангардом, який уже на той момент був дуже сучасним взірцем.

— Багато експертів моди називають 90-ті часом польоту фантазії та свободи. У чому проявлявся український авангардизм? Які стилі, напрямки були винайдені в той час? 

— 90-ті — це дійсно епоха відкриттів в українській моді. Це часи, коли з’явилися перші модельні агенції: Лінія 12 та L-models. Це роки, коли вперше з’явився фестиваль Alta Moda, який багато в чому став визначним для української індустрії.

Саме завдяки йому сьогодні українську моду 90-х в першу чергу асоціюють з авангардом. Як на мене, тоді дизайнери робили колекції, які не мають нічого спільного з тими, до яких ми звикли на сьогодні. 

Вони були дуже авангардні, сміливі, переобтяжені сенсами та складними меседжами для пересічного глядача, який не був готовий за ними спостерігати.

Ці колекції були розраховані перш за все на вау-ефект, щоб справити враження на глядача.

Фото: архів Софії Забуги

У першій половині-середині 1990-х були колекції, які багато в чому тяжіли до арт-перформансів. Люди, які спостерігали за показами, не мали на меті імплементувати у свій гардероб ті речі on a daily basis (на щоденній основі — ред.) Це було мистецтво.

Проте з початком Сезонів Моди, які було започатковано у 1997 році, в Україні настає інший період. Їх, а згодом і Ukrainian Fashion Week було зроблено для того, аби якимсь чином ввести моду в певні рамки за законами жанру, які були схожі до світових тижнів моди.

З того часу українська мода почала більше ставати на комерційні рейки, а колекції були вже більш орієнтовані на споживача. Наприкінці 90-х мода поступово наближається до тієї фешн-індустрії, яку ми з вами сьогодні спостерігаємо.

— Які дизайнери були світочами української моди в 90-тих?

— Михайло Воронін — це людина, яка створила величезну імперію з пошиття відмінних чоловічих костюмів. Його називають українським Армані.

Це також подружжя Сімонових. І хоча за дизайн формально відповідала дружина Ольга, проте саме пан Сімонов був промоутером бренду, зробив можливим перший показ у Парижі, влаштовував гучні шоу тощо.

Сергій Бизов, Віктор Анісімов, Олексій Залевський — не всі ці імена можна знайти у Google, тому що власне 90-ті — це період, коли в Україні ще інтернету як такого не було. Він почав з’являтись потроху в другій половині десятиліття. 

Фото: архів Софії Забуги

— За словами історикині моди Зої Звиняцьківської, 90-ті роки — це період катаклізмів в Україні. Тому й моду визначали чоловіки. Чи можна сказати, що під час повномасштабної війни чоловічої моди знову побільшає?

— Як на мене, зараз існує все ж жіноча перевага, близька до паритету, тому що є і чоловічі дизайнери.

Не думаю, що катаклізми є важелями, які визначають, чи буде мода більше жіночою, чи чоловічою. Головне — це якість, яку нині пропонують дизайнери.

Для мене як для профільного фахівця фешн-індустрії є дуже важливим, що сьогодні українські дизайнери є рівними серед рівних. Вони конкурентоспроможні на світовій арені.

Коли пересічний клієнт заходить на сайт, а йому поряд із Celine, Jacquemus випадають пропозиції українських брендів Руслан Багінський або Катя Сільченко, то це крутезна історія.

Клієнт не дивиться, де зроблений бренд. Він обирає якість.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Катя Сильченко (@katyasilchenko)

В українських дизайнерів більше немає аури Східної Європи. Вона нам дуже заважала наприкінці 90-х — на початку нульових, коли наші дизайнери тільки починали робити перші кроки зі знайомства з західною індустрією.

Я дуже добре це пам’ятаю, тому що працювала журналістом. Коли я підходила брати інтерв’ю до дизайнерів та представлялася, звідки я, мені доводилось пояснювати, що таке Україна й де вона знаходиться. 

Цей момент уже подолано. Наразі купують українські бренди за якість, і вона не гірша за найкращі аналоги світової індустрії.

Крім того, наші дизайнери навчились будувати комунікацію із західними клієнтами та вивчили правила гри, тому що на початку все робилось навмання. Не було досвіду. 

Я хочу згадати пана Багінського, який за п’ять років збудував бізнес з нуля без інвестицій. Це на сьогодні чудовий приклад для дизайнерів, які тільки збираються будувати свою кар’єру.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений RUSLAN (@ruslanbaginskiy)

— У 90-ті багато українок шили одяг для себе та рідних самостійно. І це було дешевше, ніж купити річ у магазині. Зараз же все навпаки. Коли та чому стався цей злам?

— Це сталось завдяки дизайнерським студіям, які працюють з урахуванням системи логістики закупівлі тканин, матеріалів тощо. Зараз заведено купувати одяг на онлайн-платформах або в магазинах, а не ательє.

Студії працюють за іншим принципом. Тому й змінилась цінова складова.

— Які головні тренди були в нульових? Як можна схарактеризувати цей період?

— Нульові — це часи, коли в Україні почав з’являтись перший глянець, зокрема видання ELLE та L’Officiel. Моя кар’єра як фешн-журналістки починалась у L’Officiel.

Ці видання стали багато в чому визначати фешн-політику в Україні. Вони задавали планку та показували, який саме вигляд повинна мати мода. 

Українські дизайнери в той час дуже швидко навчались. Ті, хто робив собі кар’єру в кінці 90-х — на початку нульових, мали значно довший шлях до успіху, аніж дизайнери, які почали працювати у 2010-ті роки.

Так відбулось тому, що комунікація, зокрема із західним світом, стала простішою, відкрився доступ до інформації.

Фото: архів Софії Забуги

Щодо трендів, то нульові — це коли український клієнт уже почав орієнтуватись на моду, проте до вітчизняної ставився з обережністю. У той момент уже працювала Helen Marlen Group, відкрився перший бутик Yves Saint Laurent.

Був культ київських бутиків, які пропонували клієнтам західні колекції. Тож столична еліта сформувала спільноту, яка ходила на закриті заходи і товаришувала з власниками фешн-імперій.

Але у 2005-2010 роках був поступовий перелом, коли все ж українська мода стала приблизно в один рівень із західними колекціями. Одягати українських дизайнерів також почало бути престижно, як і Louis Vuitton.

Це сталось багато в чому завдяки UFW, оскільки західні журналісти та байєри почали приїздити до Києва та писати про українських дизайнерів у поважних світових фешн-виданнях. 

Якщо в нульові українська мода лише проштовхувала ліктями собі місце під сонцем, то в десяті вона вже стала конкурентоспроможною та престижною перш за все для самих українців.

Читати на тему

Життя не буде таким, як раніше. Дизайнерка Валерія Гузема про відновлення українського бізнесу, допомогу ЗСУ та силу нашого народу

Про роботу благодійного фонду, особисті переживання та боротьбу з моральним вигоранням Валерія Гузема розповіла особисто.

— Чи мали революції в Україні якийсь вплив на моду?

— Те, як дизайнери реагували на драматичні події, свідками яких ми стали у 2004, 2013-2014 роках, і те, як вони реагують на виклики часу сьогодні, багато в чому відрізняється.

Сьогодні вони роблять усе філігранно. З одного боку, вони створюють колекції, які привертають увагу до України, але з іншого боку — вони привабливі для західних клієнтів.

Їх купують не тому, що хочуть якось підтримати Україну, атому, що цей продукт має гідний вигляд. Але водночас він має певну мету — частина коштів перераховується на підтримку гуманітарних ініціатив, на допомогу ЗСУ тощо.

Тобто це вдале поєднання комерційної частини та сенсу. У 2013-2014 роках дизайнерські колекції мали дещо інше значення.

Вони мали на меті просто показати протест проти несправедливості. Проте дизайнери хотіли перш за все привернути увагу до моменту, а вже потім думали про клієнта. А зараз, окрім привернення уваги, українські митці дають людям якісний продукт.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Valeriya Guzema (@valeriya_guzema)

— У десятих роках в Україні почались космополітичні рухи та бажання не відрізнятись від інших країн. Водночас війна в Україні змусила нас більше цінувати рідне. Як ці дві протилежні тенденції уживались у суспільстві?

— Як я вже казала, 2005- 2010 роки — це переломний період, коли українська мода виборола собі статус бути не менш престижною, ніж західні аналоги.

Тож для мене проблема становлення українських брендів перестала існувати. Космополітизм цьому ніяк не завадив. 

— З початком повномасштабної війни багато світових зірок почали підтримувати українське, одягаючи наш одяг. Проте багато хто критикує їх за спробу зловити хайп на темі російського вторгнення. Що ви думаєте з цього приводу?

— Якщо зірка сьогодні обирає сукню від українського дизайнера, то неважливо, чим вона керується: настановами агента, бажанням зловити хайп чи просто тому, що їй подобається цей одяг. Як на мене, головне — результат. 

Проте якщо ми говоримо, наприклад, про Руслана Багінського, то я впевнена на 100%, що це люди, які вже добре знають його продукт.

Вони полюють за цим брендом та очікують прем’єри колекції. Тобто в українських дизайнерів справді є широка лояльна аудиторія.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Maye Musk (@mayemusk)

— Яким ви бачите майбутнє української моди?

— Майбутнє я бачу дуже оптимістичним. Сьогодні є можливість за відносно короткий термін зробити модель бізнесу, яка буде дуже вдало функціонувати за всіма правилами фешн-індустрії.

Я бачу дизайнерський бум української моди, який почався кілька років тому. Україну сьогодні підтримують у світі й це також має допомогти нашим дизайнерам та загалом стартапам мати можливість комерційно самореалізуватись.

Український культурний продукт — мода, музика, мистецтво — не соромно представити на експорт у найкращих сенсах цього слова.

— У чому сила українців?

— У сміливості. Це усвідомлення того, яким чином гартується зараз українська нація.

Головне фото: Андрій Давидовський, Валентина Бойко.

Нещодавно дім моди Gucci презентував нову колекцію суконь, які дуже схожі на вишиванки. Їх створила українська дизайнерка Віта Кін.

Історикиня моди Зоя Звиняцківська розповіла, як українське стало трендом у світі.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!