Це була війна з невидимим ворогом. Історія ліквідатора ЧАЕС про пережите, здоров’я та історичну операцію на легенях

З нагоди роковин аварії на Чорнобильській АЕС публікуємо інтерв’ю учасника історичних і трагічних водночас подій. 

38 років тому світ зустрівся лицем до лиця з найбільшою техногенною катастрофою 20 століття. Внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 року було забруднено майже 75% території Європи. Причиною стала недбалість керівництва ЧАЕС, ускладнена політикою компартії тодішнього Радянського Союзу.

Нині Росія знову тероризує весь світ ядерною небезпекою. Окупувавши Запорізьку АЕС та контролюючи роботу її працівників, російські військові нагадують нам та світовій спільноті: життя людей для Кремля є найменшою цінністю. 

Наталія Бужинецька поспілкувалася з ліквідатором ЧАЕС Олександром Чернишковим. Матеріал підготовлено у співпраці з БФ Запорука.

Історія ліквідатора ЧАЕС

На подвір’ї лікарні Святого Пантелеймона у Львові встановили скульптуру хлопчика, який дивиться на операційний блок і вірить у диво. Це монумент 12-річного Тимофія Чернишкова.

Його батькові, 56-річному Олександру, ліквідатору Чорнобильської АЕС, кілька місяців тому зробили трансплантацію легень, які постраждали внаслідок трьох років роботи на четвертому енергоблоці АЕС.

Олександр працював у комплексній експедиції імені Курчатова електриком 6 розряду. Його робочий час тривав лише півтори години. Проте це вважалося далеко не найкоротшим робочим днем.

— На станції є місця, де можна працювати лише десять хвилин, а є такі, що тільки півтори секунди. Оскільки я був молодий, здоровий, часто виконував найнебезпечніші завдання, тож свою “дозу” отримував регулярно, — розповідає Олександр.

Pexels

— Що вас взагалі спонукало поїхати в Чорнобиль?

— Захотілося романтики. Коли вперше потрапив у четвертий блок, був на сьомому небі — так пишався собою.

— Отримали те, що хотіли?

— Не жалкую ні про що. Чесно. В мене була така бригада! Кожен горою за іншого. Якось загубився на четвертому блоці наш майстер, то залишилися всі, щоб шукати його.

Хоча розуміли, що схопимо багато зайвої дози радіації.

— Коли ви відчули, що здоров’я почало підводити?

— Усе почалося з ніг. Одного разу промочив їх. Через деякий час вони посиніли — геморагічний васкуліт. Полікувався і знову до роботи. Часто працював на “нульовій” відмітці…

— Термін, як на війні.

— Так і є. Бо це була війна з природою, радіацією — невидимим ворогом. Після “нуля” щитівка була, як два яблука. Але через три дні все сходило, і знову ніби в формі.

— А коли почались проблеми з легенями?

— Якби знайомий лікар не погнав мене на КТ, нічого б не помітив. Але друг наполягав. Каже, що голос у мене змінився. Тож аналіз показав, що легень у мене немає. Жодного вцілілого шматочка.

Це вирок. Я був у розпачі, бо ж батько-одинак, мені сина “підіймати”, а тут таке.

Чоловік зі сльозами на очах зізнається, що саме в Тимофія виникла думка про трансплантацію. Проте він не вірив, що йому може перепасти таке щастя.

Олександр згадує, як поверталися з сином з риболовлі. Зайшла розмова про таку операцію за кордоном за $100 тисяч. Тато сказав тоді Тимофію: “Розумієш, що це нереально для нас?!” “А помріяти можна?”, — почув від сина у відповідь. І це було поштовхом до дії.

— Чесно, не вірив, що вийде, але почав щось робити. Адже не було що вже втрачати. Подзвонив своєму другу-лікарю, той — іншому. Врешті-решт, опинився в лікарні Святого Пантелеймона на обстеженні.

Через місяць мені повідомили, що є донор. І це було справжнє диво.

Операція тривала 16 годин. Це була друга операція в історії України з трансплантації легень від посмертного донора. І перша, яку українські лікарі зробили без допомоги іноземних колег.

Читати на тему

Історична операція: у Львові пересадили легені від посмертного донора

В Україні вперше провели пересадку легень від посмертного донора без допомоги іноземних колег.

Зараз батько та син мешкають в затишній квартирі з усіма вигодами у селі Неслухів на Львівщині — у будинку, який був кардинально реконструйований на базі старого гуртожитку і став домівкою для переселенців, що втратили свій дім через війну.

Відновленням займалася команда благодійного фонду Запорука спільно з італійськими фундаціями Soleterre Onlus та Rosa Pristina.

— Це було ще одне диво, яке трапилося з нами. Майже одне за одним. Досі не можу повірити, що це відбувається. Адже так сталося, що в Києві деякий час ми жили в вентиляційному приміщенні в підземці — підземному паркінгу, де я працював, — каже Олександр, не приховуючи емоцій.

— Ви вже звикли до нової домівки?

— Так! Дуже швидко. Тут люди золоті. Хочеться обійняти всіх, хто зробив такий дім. Уже з усіма перезнайомилися. Риболовля допомогла!

Спіймали тут на озері великого окуня, то не встигли додому дійти, всі сусіди вже були в курсі справи, — усміхається чоловік.

— Юшку варили?

— Ні! Риба чекає свого часу. Мої лікарі-рятівники обіцяли приїхати до мене в гості на шашлики. Ось тоді й скуштуємо, — ділиться герой.

Територія Чорнобильського лісу та атомної станції були закриті для проживання, проте інколи туди можна було поїхати зі спеціальною групою на екскурсію.

Та після російських окупантів Чорнобильська зона стала ще небезпечнішою: раніше ми писали, який вигляд мала ЧАЕС після перебування на ній російських військових.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.